16.1.Політична думка Київської Русі

Вершини політичного розвитку давній український на­род сягнув у державі Київська Русь. Період Київської Русі (з 882 р. до середини ХШ ст.) разом з добою Галицько-Волинської (до середини XIV ст.) і Литовсько-Руської (з середини XIV - до кінця XV ст.) держав становить перший етап розвитку української політичної думки.

Основними політичними проблемами, що знайшли відображення в лі­тературі цього періоду, є осмислення сутності та походження держави і вла­ди, закону та законності, обгрунтування кращих форм державного правлін­ня, рис, якими повинен володіти правитель, проблеми єдності держави, со­юзу руських князівств перед загрозою ворожого нашестя.

Першим у вітчизняній історії політичним трактом є «Слово про закон і благодать» митрополита Ілларіона. Прийняття Руссю християнства було прилученням її до християнської родини народів. Ілларіон рішуче заперечує домінуючу в той час політико-церковну концепцію, згідно з якою правителі усіх середньовічних держав розглядалися як члени родини мона­рхів, очолюваної Візантійським імператором. У автора “Слова “, її правителі, й, насамперед, князь Володимир - члени рівноправної спілки народів, що з'єднані християнською вірою. Митрополит Ілларіон акцентує увагу на походженні влади від Бога.

Суспільно-політичними ідеями пройняті стародавні літописи, особли­во «Повість минулих літ» літописця Нестора.Центральне місце тут займає розповідь про родовід Київських князів. Згідно з літописом, він йде від ва­рязького князя Рюрика ,якого словяни запросили для встановлення порядку на їх землях. Політичне значення цієї легенди полягало: 1)тут зазначалось ,що княжий рід іде від іноземця,що викликало суперечки який рід головніший 2)підкреслює значення київських князів , бо від них починається держава на Русі.

У своєму «Повчанні дітям» київський князь Володимир Мономах за­стерігає синів не тільки не чинити самим, а й заборонити «служивим» тво­рити беззаконня. Сила князівської влади саме в слідуванні законам.

Найважливішою пам'яткою, що зберегла давні норми звичаєвого пра­ва, була «Руська правда. Тут також зібрані «княжі устави». Ці документи можна поділити на міжнародні угоди, договори кня­зів між собою та народом.

Цінні політичні думки та традиції породила політична діяльність Да­нила Галицького. Між­народні контракти Данила Галицького, його внутрішня політика базувалась на переконанні в тому, що руський народ історично і геополітично належить до європейської культури і що розвиток співробітництва з Заходом є важли­вою умовою прогресу краю

16.2(1).Політичні вчення періоду Гетьманської держави

Руйнація української державності та територіальне розчленування України істотно вплинуло на стан і зміст політичної свідомості народу. Основними проблемами, які знайшли відображення в політичних ідеях України в ХVI-ХVIII ст. є питання влади, походження та суті держави, розбудови української державності, прав і свобод членів суспільства. Серед багатьох імен українських мислителів та політичних діячів, у творчості яких знайшли відображення політичні погляди цього періоду, можна назвати І.Вишенського, П.Могилу, професорів Києво-Могилянської академії І.Кононовича-Горбацького, С.Яворського, Ф.Прокоповича, гетьманів Б.Хмельницького, І.Виговського, І.Мазепу, П.Орлика та ін.  Видатний український полеміст І.Вишенський виступав із критикою тогочасного суспільного ладу та шляхти. Він заперечував як абсолютизм духовної влади (папи римського), так і абсолютизм світської влади (королів, царів).  Вагомий внесок у розвиток української політичної думки зробила Києво-Могилянська академія. Її засновник П.Могила розвинув ідею верховенства церкви над державою. Майбутнє української держави він пов’язував з національно-визвольною боротьбою українського народу. На чолі цієї держави повинен був стояти сильний православний володар, вірний вірі в Бога, від якого одержав владу, і гуманний в стосунках з підданими.  Національно-визвольна революція середини ХVП ст. і створення козацько-гетьманської держави започаткували нову фазу розвитку української політичної думки (середина ХVII – ХVIII ст.) Цей період її еволюції характерний насамперед посиленою увагою до осмислення проблем міжнародних союзів і міждержавних об’єднань України з Польщею, Росією, Османською імперією, Кримським ханством та іншими суб’єктами тогочасної міжнародної політики. Розв’язання порушених проблем було запропоновано на державному рівні Б.Хмельницьким у «Березневих статтях» 1654 р. та І.Виговським і Ю.Немиричем у Гадяцькому трактаті» 1658 р. У першому випадку йшлося про встановлення міждержавного (передусім військового союзу) з Росією, у другому - про створення федералістського об’єднання Польщі, Великого князівства Литовського і України. Обидва політико-правові документи не були повністю реалізовані: у першому випадку через свідоме порушення Росією умов укладеної угоди, у другому - через відсутність соціальної бази

Помітний внесок в історію політичної думки зробили випускники і викладачі Києво-Могилянської академії Стефан Яворський (та Феофан Прокопович. Магістр філософії та вільних наук, просвітитель і поет С.Яворський відстоював рівноправність світської та духовної знаті, намагався пристосувати ряд православних догм до католицьких схем.  Ф.Прокопович навчався в Києві і Римі. В Київський академії викладав філософію, богослів’я, риторику та інші предмети, виконував обов’язки ректора. У 1716 р. за наказом Петра 1 прибув у Петербург, де став ідеологом політичних і церковних реформ у Росії. Він вперше в умовах російської держави розробив концепцію освіченого абсолютизму, базуючись на теорії природного права й суспільного договору. Ф.Прокопович висловив думку, що форма держави залежить від розмірів її території. Для великомасштабних держав придатною є лише монархічна форма правління. 

16.2(2) Визначною пам’яткою української політичної думки козацько-гетманьскої доби є

договір між гетьманом України Пилипом Орликом та Військом Запорозьким «Конституція прав і свобод Запорозького Війська» (1710). Конституція опиралася на ідею розподілу влад, у ний передбачався незалежний військовий суд для вирішення конфліктів між загальною Радою та гетьманом. У Конституції йшлося фактично про продовження традицій Запорізької Січі – козацької республіки, а тому цей важливий документ ставив усі стани українського народу під зверхність козацтва, яке уособлювало збройні сили, адміністративний устрій і виконавчу владу. 

Актуальними й сьогодні є політичні ідеї українського філософа ХУШ ст. Григорія Сковороди. Стоячи на засадах розробленої ним концепції «сродності» («природовідповідності»), він гостро виступав проти неефекти­вної та злочинної влади. Вона постає тоді, коли люди без поклику своєї при­роди прагнуть різних посад. Особливу увагу мислитель приділив пробле­мам духовності: на його погляд для вдосконалення суспільного життя необ­хідне духовне відродження людини.