14.1.Поняття міжнародних відносин та їх наукові концепції.

Міжнародні відносини – сукупність економічних,політичних,ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв’язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

Політологія досліджує політичні зв’язки між державами. Міжнародні відносини характеризують економічні, соціальні, політичні, духовно-культурні аспекти людських відносин та формуються під впливом зовнішньої політики країн світу,при цьому керуючись міжнародними нормами і цінностями, створеними впродовж світової історії.

Міжнародні відносини характеризуються рядом особливостей:

1) невладний характер (у відносинах між державами владні відносини як відносини панування і підкорення є не правилом, а відхиленням від нього);

2) децентралізований характер (відсутній загальнодержавний центр прийняття рішень);

3) консенсус (є основним способом досягнення домовленості між державами зі спірних питань);

4) важлива роль суб’єктивного чинника.

Типологія, класифікована за різними ознаками. Два типи міжнародних відносин: 1) відносини, які ґрунтуються на балансі сил; 2) відносини, що спираються на баланс інтересів. Їх види розрізняють: за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні); за суб’єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями); за ступенем розвитку (високий, середній, низький); з точки зору напруженості різні стани міжнародних відносин (нестабільність, суперництво, ворожнечі, конфлікти, війни або мирного співіснування, довіри, співробітництва, політичного вирішення проблем на основі консенсусу).

У науці про міжнародні відносини існують такі напрями:

1) Політичний ідеалізм (переконання у необхідності і можливості покінчити зі світовими війнами та збройними конфліктами між державами шляхом правового регулювання та демократизації міжнародних відносин, поширення на них норм моралі і справедливості);

2) Політичний реалізм (недосконалість становища у світі – це результат дії сил, закладених у недосконалій природі самої людини. Тому потрібно бути реалістом і враховувати вплив цих сил на політику);

3) Модернізм (намагається узгодити теорію міжнародних відносин з реаліями науково-технічної революції);

4) Транснаціоналізм (держава не єдиний суб’єкт міжнародної політики);

5) Неомарксизм (цілісність світового співробітництва, що конкретизується в думці про несиметричність взаємозалежності сучасного світу та реальну залежність економічно слаборозвинутих країн від індустріальних держав);

6) Неореалізм (прагнення до збереження переваг класичної традиції і одночасно до збагачення її з урахуванням нових міжнародних реалій та досягнень інших теоретичних течій);

7) Геополітика (зв’язок зовнішньої політики держав з географічним фактором, який охоплює просторове розміщення країни, розмір її території, наявність чи відсутність або обмеженість природних ресурсів, клімат).

14.2. Суб’єкти міжнародних відносин та їх типологія

Суб’єкти є основним елементом структури міжнародних політичних відносин. В сучасній політичній науці є різні підходи до їх визначення, а саме: вузький, широкий і проміжний. У вузькому розумінні головним суб’єктом міжнароднихвідносин виступає держава; Р. Арон - головний зміст міжнародних відносин становлять взаємовідносини між державами, які символізуються постатями дипломата й воїна.

Широкий підхід. Д. Розентау - структурні зміни, які відбулися за останні десятиліття у світовій політиці докорінно змінили і міжнародні відносини. Головною виступає конкретна особистість, так як утворився так званий міжнародний континуум, символічними суб’єктами якого є турист і терорист.

Проміжний підхід - розгляд національної політичної системи основним суб’єктом міжнародних відносин. В систему міжнародних відносин включається й ряд національно-політичних інститутів, політичних партій, громадсько-політичних партій, органи місцевого самоврядування.

Є три основних групи суб’єктів міжнародного права і міжнародних відносин. Це держави, міжнародні організації і міжнародні рухи.

Держави є головними суб’єктами міжнародних відносин. У світі є близько двохсот держав. Провідну роль відіграють держави так званої Великої сімки, глави яких на регулярних зустрічах визначають основні пріоритети зовнішньої політики своїх держав.

Другу групу суб’єктів міжнародних відносин складають різноманітні міжнародні організації. До них належать міжнародні організації глобального й

регіонального масштабу, міжурядові й неурядові організації, інтеграційні угрупування і воєнно-політичні блоки.

Однією з найбільших за кількістю членів і найвпливовішою сучасною міжнародною політичною організацією глобального масштабу є ООН, створена 1945 р. як міжнародна організація безпеки. Керівними органами ООН є Рада Безпеки, Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат. Міжнародні міжурядові організації формуються з метою розвитку міжнародного співробітництва в галузях економіки, культури, охорони здоров’я, освіти. Найвідомішими міжнародними організаціями регіонального масштабу є:

Організація американських держав, Організація африканської єдності, Ліга арабських держав, Організація з безпеки і співробітництва в Європі та ін. Найбільшу роль в Європі відіграє Рада Європи – перша європейська міжурядова організація утворена 1949 р., що об’єднує більш як 40 держав.

Найбільш інтегрованою міжнародною організацією в економічному і політико-правовому відношенні є Європейський союз (ЄС). Вищими органами ЄС є Європейська рада, Європейський парламент, Європейська комісія. Прикладом інтегрованого угрупування є утворена в грудні 1991 р. Співдружність незалежних держав (СНД), яка нині об’єднує 12 колишніх республік СРСР.

Воєнно-політичні блоки. Найвпливовішою такою організацією на сьогодні є Організація північноатлантичного договору (НАТО). До складу НАТО (утворений 1949 р.) входять 28 держав. НАТО виконує координуючу інтегративну й миротворчу функції в межах Європи.

Міжнародні організації відіграють значну роль у розвитку міжнародних відносин. Але їм притаманні й негативні риси, такі як: бюрократизація, олігархізація, закритість і неконтрольованість їх діяльності.