12.3(1) Типологія політичної культури.

Політична культура, як і культура взагалі, має національну форму буття. Це означає, що реально існує не політична культура взагалі, а лише культура Франції, США, Росії, Китаю, України та інших держав. В їх основі національна ідея, національні потреби та інтереси, цінності й цілі, умови їх реалізації. Політична культура нації поширюється на всі її суспільні групи: класи, демографічні й професійні групи, етнічні меншини.

Аналіз політичної історії народів світу та нинішнього стану розвитку держав дає змогу провести типологію політичних культур на основі тих чи інших ознак. Так, аналіз політичних орієнтацій громадян американськими вченими Г. Алмондом і С. Вербою виявлено такі «чисті» типи політичних культур: патріархальний, підданський і активістський.

Перший тип притаманний відсталим племенам і характеризується відсутністю чітко виражених політичних ролей. Тут практично відсутній інтерес громадян до політичного життя, а орієнтації членів суспільства на вождів племен, шаманів і т.п. не відділяються від їх релігійних та соціальних орієнтацій.

Підданський тип політичної культури характеризується позитивною орієнтацією на політичну систему (на «вихід» з неї), але слабким ступенем особистої участі. Він сформувався в умовах феодальної політичної системи, де існує чітка ієрархічна залежність в структурі державної влади, і де народ позбавлений політичних прав і свобод.

Активістська політична культура, яку ще називають «культурою участі», передусім вирізняється тим, що громадяни намагаються відігравати значну роль у політичному житті країни, орієнтуючись і на «вхід», і на «вихід» з політичної системи.

Цікаво відзначити, що Алмонд і Верба оптимальним типом політичної культури вважають не чистий «активістський», а так звану «громадянську культуру» в якій переважає активістська культура при збереженні елементів патріархальної і підданської. За таких умов забезпечується найбільша стабільність політичної системи. Прикладом є політична культура

Великобританії, в якій переплетені демократичні засади політичного життя і традиції монархічної держави.

Заслуговує на увагу поділ політичних культур на поляризовані і консенсусні, тоталітарні й демократичні, консервативно-ліберальні й ліберально-демократичні, доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні, відкриті й закриті та інші.

В тоталітарній культурі домінують такі ознаки:

- дихотомічне сприйняття світу, яке проявляється у протиставленні "своїх" і "чужих". В якості "чужих" виступають інші класи, нації, раси та ідеологічні противники. "Чужі" сприймаються як вороги;

- відсутність терпимості (толерантності) до іншої думки, способу життя;

- заперечення компромісу і ставка на силове вирішення конфліктів;

-сакралізація вождів, створення їх культів. У масовій свідомості вожді втрачають властивості живих людей і набувають символічних рис, стають носіями харизми;

-домінування у суспільній свідомості міфів, наприклад, про комуністичний або расовий рай;

12.3(2)

-фанатичне служіння ідеям, відчуття єдності з владою.

Для авторитарної культури характерна відсутність активної підтримки влади, остання втрачає сакральність. В основі авторитарної культури лежать або патріархальні, або підданські орієнтації населення.

Характерні ознаки демократичної культури:

- толерантність до інакодумства, визнання за інакодумцями права відстоювати свою точку зору;

- схильність до пошуку компромісу як головного засобу вирішення конфліктів;

- згода (консенсус) стосовно базових ліберальних цінностей: автономність особистості, невідчуженість її прав.