11.6.Консерватизм в Україні, та його представники.

В Україні ще меншого поширення ніж лібералізм набув консерватизм. Безпосередня його поява була викликана необхідністю захисту національних традицій від впливу русифікації та полонізаці. Однією із перших пам’яток консервативної думки в Україні була Історія Русів.

У 19ст. до консервативної течії української політичної думки належали Галаган, Горненко, Куліш, Гарасевич, Зубрицький, Лозинський, Левицький, на Галицьких теренах особливо політичний внесок у розвиток консервативного напрямку зробила Руська Трійця на чолі з Шашкевичем, Вагелевичем, Головацьким. У 1918 р. консервативних ідей притримувався гетьман П. Скоропадський, який виступав за монархічно-гетьманські традиції. Проте український консерватизм опрацювали з такими прізвищами: Липинським, Тамашівським, Кучабським.

Провідними цінностями Липинського була держава і нація, а ідеал майбутньої української держави він вбачав у правовій монархії з спадковою гетьманською владою на зразок монархії Великобританії.

Томашівський запропонував теорію європеїзація, тобто запозичити зх. Європи здобутки для політичних потреб України. Вважав, що монархія сумісна з демократією,якщо одна не є абсолютною.

Кучабський особливу надію на відродження української державності накладав Галичину,яка мала організовувати решту України на визвольну боротьбу.

Після другої світової війни консервативний напрям набув значного поширення лише серед української еміграції.

Що стосується сьогодення, то неоконсервативними партіями є частково. ВО Батьківщина , до якої у 2001р. влилась українська консервативна республіканська партія; частково ВО Свобода, українська республіканська партія “Собор”, партія ХДС та українська народна партія.

11.7.Комуністична та соціал-демократична ідеологія: програмні засади,теорія та практика.

Ідеологічне розходження соціал-демократії з т. зв. „лівими” по відношенню до марксистської доктрини, виникнення в Росії комуністичної партії і утворення Комуністичного Інтернаціоналу, привело до утворення іншої течії соціалізму – комуністичної і світового комуністичного руху та ідеології. Найбільш вагомий вклад в обґрунтування і практичну реалізацію марксистської доктрини було зроблено В.Леніним. Ним обґрунтовувалась необхідність переходу від капіталізму до соціалізму як результату внутрішніх протиріч, закладених в природі капіталізму, що вступив в стадію імперіалізму. Модифікація і інтерпретація марксизму-ленінізму продовжувалась на протязі всього ХХ ст. в багатьох країнах світу, насамперед в СРСР, де з 1917 р. ці ідеї впроваджувались в життя. Комуністична модель соціалізму в СРСР та в ряді інших країн т. зв. „соціалістичного табору” мала такі ознаки: - ліквідація ринкових відносин, мілітаризацію праці, згортання демократичних механізмів, ідейно-політичний монополізм, репресії і знищення інакодумців, русифікаторська політика по відношенню до неросійських народів в СРСР.

Як світовий, комуністичний рух в ХХ ст. розвивався до 1943 р. у формі Комуністичного Інтернаціоналу, а пізніше періодично проводились міжнародні наради представників комуністичних і робітничих партій. В 14 країнах комуністи були при владі і будували соціалізм ленінсько-сталінського зразка. В середині 80-х рр. в світі налічувалось близько 100 марксистсько-ленінських партій, які матеріально підтримувались СРСР. В кінці 80-х рр. почалась глобальна криза комуністичної ідеології, яка характеризувалась припиненням членства в комуністичних партіях, різким зменшенням кількості виборців, які голосували за комуністів, втратою влади, забороною і розпуском окремих компартій.

На відміну від соціал-демократичних ідей, які набули поширення в Україні на поч. ХХ ст. (перша соціал-демократична партія була утворена в 1899 р. в Західній Україні), комунізм в Україну був принесений в 1918 р., як відзначали його лідери В. Ленін і Л. Троцький, на „вістрях багнетів”. Комуністична партія України (більшовиків) (КП(б)У) була створена в 1918 р. в Таганрозі і складалася в основному з росіян і євреїв, і в подальшому розвивалась як складова частина Російської комуністичної партії. Враховуючи те, що в Україні український національно-визвольний рух тривалий час поєднувався з соціалістичним, це створило базу для виникнення окремої течії і доктрини – націонал-комунізму.

Після заборони КПУ, яка в серпні 1991 р. виступила на боці сил, що прагнули реставрувати сталінсько-брежнівський соціалізм, зберегти унітарну структуру СРСР, комуністична доктрина, маніпулюючи складним становищем в Україні - повільним просуванням реформ, матеріальним зубожінням значної частини населення, насамперед пенсіонерів і людей старшого покоління, одержала можливість для поступової реанімації. Організаційно вона оформилась в діяльність ряду політичних партій, найвпливовішими серед яких є КПУ (відновила свою діяльність в 1993 р.), Прогресивна соціалістична партія та ін. Свою діяльність вони базують на комуністичній марксистсько-ленінській ідеології, виступають за відновлення радянської влади, відродження якогось нового союзу „трьох слов’янських народів” тощо. Парламентські вибори 2002 р. та президентські вибори 2004 р. показали що комуністична ідеологія в Україні поступово і остаточно втрачає своїх прихильників (якщо у 1998 році на парламентських виборах за КПУ проголосувало 24,6 % виборців, то в 2002 році – 19,9 %, на президентських виборах 1999 лідер КПУ П. Симоненко зайняв у першому турі друге місце – 22,24 % голосів виборців, а в жовтні 2004 році - лише 4,97 %).