8.1. Поняття політичної еліти.

За своєю суттю влада поділяє людей на тих, хто керує і управляє, і тих ким керують і управляють. Звичайно, що перших є небагато, других – більшість. На зламі ХІХ та ХХ століть дана меншість була названа французьким словом „eliet”- що означає „кращі”, „вибрані”, і під цим терміном розуміють провідні верстви в суспільстві, які здійснюють керівництво в певних галузях суспільного життя, тобто еліти є групами, що займають найвищі позиції у суспільстві або в його окремих сферах, становлячи їх „верхівку”.

В політології існує багато визначень поняття «еліта». Таким чином, підходи західних вчених до спроби визначення терміну

„еліта” доволі різні, але в цілому в них можна визначити два напрями: ціннісний та структурно-функціональний. Перший пояснює існування еліти перевагою одних людей над іншими, другий – винятковою важливістю функцій управління, які визначають виключність ролі людей, які їх виконують.

Залежно від того, які функції здійснює еліта у суспільстві, її поділяють на господарську, духовно-інтелектуальну і політичну. До господарської еліти належать визначні підприємці і менеджери, до духовно-інтелектуальної – провідні вчені, діячі культури, священнослужителі, до політичної – державні і політичні діячі. Цю інтегровану сукупність еліт всіх суспільних сфер називають національною елітою.

Важливою частиною національної еліти є політична еліта. Вона складається з людей причетних до здійснення влади, політичного впливу, виконує роль політичного провідника нації. Отже політична еліта – це організована група, яка бере безпосередню участь у прийнятті та здійсненні політичних рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Першою історичною формою еліти можна вважати античну аристократію, другою – середньовічне дворянство, що виросло з військового рицарства, третьою – буржуазію.

8.2. Сучасні концепції політичної еліти.

Перші концепції еліт в сучасному розумінні з’явились наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, в роботах італійських вчених Моски, Парето і німецького соціолога Роберта Міхельса.

Моска - поділяв суспільство на панівну меншість і політично залежну більшість. Такий розподіл, вважав він, є необхідний, саме правляча меншість визначає історичний процес. Влада меншості над більшістю досягається завдяки кращій організованості першої. Народовладдя, реальна демократія, соціалізм, за Москою – утопія, несумісні з законами суспільного розвитку і людською природою. Влада може бути від народу, для народу, але ніколи владою самого народу.

Паретто обґрунтував свою елітарну теорію біопсихічними якостями людей. Згідно з його концепцією, люди від природи наділені схильністю до маніпулювання, хитрощів і обману ( „лиси”), або ж здатністю до застосування насильства („леви”).

Міхельс дослідив соціальні механізми, які породжують елітарність суспільства і вивів так звану теорію „залізного закону олігархії”, сутність якого в тому, що створення великих організацій індивідів веде до їхньої олігархізації і формування еліти.

Поряд з даними концепціями в сучасній західній політології існують ряд інших елітарних теорій:

Ціннісні теорії еліт– розглядають еліту як найбільшу продуктивну й ініціативну частину населення, наділену високими моральними якостями, джерело формування якої – природній відбір в суспільстві, висування з маси найактивніших і найбільш підготовлених інтелектуально представників.

Елітарні теорії демократії. Еліта розглядається як група, покликана не лише управляти, але й оберігати суспільство від неконтрольованого тиску і неврівноваженості мас.

Плюралістичні теорії еліт – визначають множинність еліт. Еліти поділяються на професійні, регіональні, релігійні та інші, кожна з яких покликана виражати інтереси своїх груп і жодна з яких нездатна домінувати в усіх сферах суспільної діяльності.

Ліволіберальні концепції– грунтуються на різних положеннях.