Тема 8. Статистика рівня життя населення Теоретичні питання

1. Поняття рівня життя населення та задачі його вивчення.

2. Узагальнюючі показники рівня життя.

3. Показники доходів, споживання і витрат населення.

4. Показники заощаджень населення, накопичення майна та житлових умов.

5. Показники соціальної диференціації.

6. Показники малозабезпечених прошарків населення.

Методичні вказівки.

Рівень життя є однією з важливих соціальних категорій. Під рівнем життя розуміють забезпечення населення необхідними матеріальними благами і послугами, досягнутий рівень їх споживання та ступінь задоволення раціональних потреб. Так розуміють і добробут. Грошова оцінка благ і послуг, що фактично споживаються в середньому домогосподарстві протягом відомого періоду часу і відповідають певному рівню задоволення потреб, являє собою вартість життя. В широкому розумінні поняття “рівень життя населення” включає ще умови життя, праці та зайнятості, побуту і дозвілля, здоров’я населення, освіту, природне середовище проживання тощо, тобто містить в собі практично всі питання, якими займається соціальна статистика.

Найбільш важливими складовими рівня життя виступають доходи населення, споживання ним матеріальних благ та послуг.

В процесі вивчення рівня життя перед статистикою стоять такі завдання: комплексний розгляд структури, динаміки й темпів змін показників рівня життя; диференціація різних груп населення за доходами й споживанням та аналіз впливу різних соціально-економічних факторів на зміну рівня життя. Важливе значення має оцінка ступеня задоволення потреб населення в матеріальних благах і різних послугах порівняно з раціональними нормами їх споживання.

Проведення комплексного дослідження рівня життя населення можливе тільки за допомогою таких блоків статистичних показників:

І. Показники доходів населення.

ІІ. Показники споживання і витрат населення.

ІІІ. Грошові заощадження населення, накопичення майна та житлових умов.

ІV. Показники соціальної диференціації населення.

V. Показники малозабезпечених прошарків населення.

Показники, що входять до цих блоків дають кількісну або якісну характеристику одного із аспектів добробуту суспільства. Але дати єдину кількісну оцінку динаміки рівня життя або провести її порівняльний аналіз по регіонах, використовуючи зазначені показники, практично неможливо. Тому основні індикатори стану економіки часто використовуються як узагальнюючі показники рівня життя. В статистичній практиці найбільш широко застосовується показник обсягу валового внутрішнього продукту, який є кінцевим результатом виробничої діяльності. Для аналізу рівня життя, його динаміки і проведення порівняльної характеристики по регіонах обсяг ВВП розраховується на душу населення.

Для узагальнюючої характеристики добробуту суспільства в статистичній практиці використовується також індекс вартості життя (індекс споживчих цін). Він характеризує зміну вартості набору товарів та послуг, які входять в склад “споживацького кошика” у поточному періоді порівняно з базовим.

До узагальнюючих показників рівня життя населення відноситься і критерій рівня життя. Він характеризує зміну матеріальних можливостей в задоволенні населенням своїх потреб. Цей показник визначається як приріст у фіксованих цінах суми поточних доходів, грошових збережень населення, вартості накопиченого домашнього майна, житла, безкоштовно отриманих послуг охорони здоров’я та освіти.

Важлива роль у загальній системі показників, що використовуються для комплексної характеристики рівня життя, надається показникам статистики доходів населення. Адже доходи є основним джерелом задоволення особистих потреб населення у споживчих товарах і послугах.

Вихідними у визначенні доходів виступають показники сукупних, грошових, номінальних, кінцевих і реальних доходів населення.

Сукупні доходи – загальна сума грошових і натуральних доходів за всіма джерелами їх надходження з урахуванням вартості безкоштовних або пільгових послуг, що надаються населенню за рахунок соціальних фондів.

Показники номінальних доходів завжди характеризують суму нарахованих доходів. За винятком податків і обов’язкових платежів намінальні доходи населення перетворюються у кінцеві доходи, тобто доходи, які фактично залишаються у розпорядженні населення.

Реальні доходи населення завжди характеризуються кількістю споживчих товарів і платних послуг, які можуть бути придбані на кінцеві доходи населенням з метою задоволення своїх власних потреб у споживанні та накопиченні, тобто реальні доходи залежать ще від динаміки цін на споживчі товари і послуги. Тому реальні доходи населення за період визначаються співвідношенням кінцевих доходів населення за цей період та індексу споживчих цін.

Шляхом порівняння показників реальних доходів за різні періоди часу розраховують їх індекси і визначають динаміку доходів.

Особливе значення мають показники середньої номінальної і реальної заробітної плати, середньої пенсії, стипендії, допомоги. Середня номінальна зарплата працівників окремих підприємств, організацій, фірм і галузей, регіонів і країни в цілому розраховується відношенням нарахованого фонду оплати праці до відповідної чисельності робітників. Середня реальна зарплата визначається виходячи з середньої номінальної за винятком податків і обов’язкових платежів, поділеної на індекс споживчих цін на товари і послуги. Виражена через кількість основних продовольчих і непродовольчих товарів і послуг, які можна придбати на середню зарплату, вона характеризує її купівельну спроможність.

Один з головних показників характеристики доходів населення - індекс реальних доходів: Jр.д.=Jн.д. Jк.с. ;

де Jн.д. - індекс номінальних доходів,

Jк.с. - індекс купівельної спроможності грошової одиниці (Jк.с.= 1/J_{споживчих цін}).

Показники статистики доходів доповнюються показниками споживання і витрат населення. До основних показників, що характеризують споживання і витрати населення, відносять:

1) загальний обсяг споживання населенням матеріальних благ і послуг – характеризує рівень життя населення на макроекономічному рівні. Цей показник визначається як повна вартість всіх матеріальних благ і послуг (платних, безкоштовних, пільгових), що отримуються населенням за рахунок доходів з праці, надходжень з фінансової системи та суспільних фондів споживання;

2) грошові витрати населення – всі витрати населення, пов’язані з виплатою грошових коштів підприємствам, установам, організаціям;

3) споживчих витрати населення – це та частина витрат населення, яка направлена на придбання товарів і послуг для використання даним домашнім господарством або його окремими членами. В їх складі виділяються витрати на придбання:

- продуктів харчування;

- непродовольчих товарів для особистого користування;

- алкогольних напоїв;

- палива;

- особистих послуг (оплата житла та житлово-комунальних послуг, витрати на пошиття і ремонт одежі, взуття, електроприладів, плата за навчання, за медичні послуги).

Аналіз матеріального добробуту базується не тільки на визначенні загальної суми витрат на придбання зазначених товарів і послуг, але й на вивченні їх структури. До найбільш важливих потреб людини, які задовольняються в першу чергу, відноситься харчування, тому показник питомої ваги витрат на харчування використовується в якості індикатора рівня життя населення. Чим нижче його частка, тим вище рівень добробуту суспільства.

Визначаються також надходження і використання продовольчих і непродовольчих товарів в натуральному виразі. Споживання продуктів харчування аналізується статистикою не тільки у кількісному виразі, але й з урахуванням його якісних характеристик: калорійності, складу харчових речовин. Розраховуються показники середньодушового споживання окремих продуктів харчування, а також рівень забезпечення населення непродовольчими товарами (у розрахунку на 100 домогосподарств або на 1000 чоловік). Співставлення фактичного рівня споживання з його раціональною або мінімальною нормою дозволяє оцінити ступінь задоволення потреб населення в тих чи інших товарах.

Важливим аспектом статистичного вивчення рівня життя населення є визначення обсягу накопичення домашнього майна, а також грошових заощаджень населення (домашніх господарств). Накопичене майно домогосподарств – запаси споживчих товарів тривалого використання, тобто товарів, строк служби яких перевищує 3 роки.

Для вивчення забезпечення населення окремими матеріальними благами, що входять до складу накопиченого домашнього майна, у вітчизняній статистиці розраховують показники, які характеризують наявність таких товарів в домогосподарствах у розрахунку на 100 домогосподарств (сімей) і на 1000 чоловік.

Для аналізу рівня добробуту населення осбливе значення мають витрати на придбання або будівництво власного житла. Показники житлового будівництва використовуються для якісної характеристики рівня життя населення. До них відносяться: забезпечення населення житлом та показники благоустрою житлового фонду.

Грошові заощадження населення включають готівку на руках у населення; вклади в ощадних та інших банках; поліси по страхуванню, облігації, акції та інші цінні папери.

Процес розшарування суспільства, що різко загострився в Україні в останні роки у зв’язку з переходом до ринкової економіки, зумовив необхідність впровадження в статистичну практику нашої країни показників, які застосовуються для аналізу соціально-економічної диференціації населення. Важливими інструментами такого аналізу є:

1. Розподіл населення за розміром середньодушового (середньосімейного) сукупного доходу в цілому, окремих регіонів, мешканців сільської та міської місцевості.

2. Показники споживання основних продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг групами населення з різним рівнем середньодушового (середньосімейного) сукупного доходу.

3. Структура споживчих витрат населення з різним рівнем середньодушового (середньосімейного) сукупного доходу.

Для характеристики, наприклад, розподілення населення за рівнем доходів розраховуються наступні статистичні показники:

- модальний доход – рівень доходу, що найчастіше зустрічається серед населення,

- медіанний доход – показник доходу, що знаходиться в середині ранжованого ряду розподілу,

- середній доход,

- децильний коефіцієнт доходів населення – характеризує, у скільки разів мінімальні доходи 10 % найбільш багатого населення перевищують максимальні доходи 10 % найменше забезпеченого населення

де d₉ і d₁ – відповідно дев’ятий і перший децилі.

- коефіцієнт фондів – визначається як співвідношення між середніми доходами населення в десятій та першій децильних групах

де і - середньодушовий місячний доход відповідно у 10 % найбіднішої частини населення і у 10 % самої багатої її частини

- коефіцієнти концентрації доходів:

коефіцієнт Джині: ,

де cum y_i – кумулятивна частка доходу.

коефіцієнт Лоренца ,

де y_i – частка доходів, що зосереджена у i-ї соціальної групи населення;

x_i – частка населення i-ї соціальної групи в загальній чисельності населення;

n – число соціальних груп.

Ці коефіцієнти характеризують ступінь нерівності в розподілі доходів населення, змінюються від 0 до 1. Чим ближче значення коефіцієнта до 1, тим в більшій мірі доходи сконцентровані в руках окремих груп населення.

Особливим завданням статистики зараз є вивчення бідності. Малозабезпечені прошарки населення характеризують за допомогою показників, до яких належать:

- прожитковий мінімум – це рівень доходу, що забезпечує придбання мінімального набору матеріальних благ та послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини при певному рівні соціально-економічного розвитку держави;

- межа бідності – розмір сукупного доходу сім’ї, який не дає можливості одержати мінімально необхідні блага, тобто забезпечити прожитковий мінімум;

- мінімальний споживацький бюджет – це вартість набору матеріальних благ та послуг відповідного прожиткового мінімуму. Розраховується на основі споживацького бюджету, що виражає мінімальні фізіологічні потреби людини певної статі та віку у даних природно-кліматичних умовах життя в продовольчих, непродовольчих товарах і послугах;

- мінімальний розмір заробітної плати та пенсії – це нижня межа зарплати та пенсії, що встановлена відповідними нормативними актами;

- купівельна спроможність мінімальної заробітної плати (пенсії) визначається кількістю продовольчих і непродовольчих товарів та послуг, які можна придбати на мінімальну зарплату (пенсію);

- коефіцієнт (рівень) бідності визначається як частка населення з доходами, що дорівнюють або нижчі величини відповідної межі бідності (прожиткового мінімуму) в загальній чисельності населення;

- індекс бідності – темп зростання середньозваженої величини межі бідності;

- дефіцит доходу – середня сума грошей, що необхідна для підвищення доходів кожної сім’ї до рівня відповідної межі бідності;

- соціальний портрет бідності – соціально-демографічна характеристика населення (сім’ї), що живе нижче відповідної межі бідності.