2.2. Окремі договори дилерського типу

1.Договір поставки на умовах реалізації третім особам

У правозастосовній практиці певне поширення набув різновид купівлі-продажу дилерського типу, що отримав назву договору поставки на умовах «реалізації» поставленої продукції третім особам.

У літературі і судовій практиці цей договір сприймається переважно критично як приклад неправомірного диспозитивно-ризикового договору, що є не зовсім виправданим. Особливість зазначених договорів полягає в укладенні договору на реалізацію товару — договору поставки, до якого включено умову про те, що покупець оплачує поставлений товар в міру його реалізації (продажу третім особам) [24, с.335].

Умову про строк оплати товару сформульовано без порушень вимог статей 692, 694 і 695 ЦК України (продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу).

Традиційно строк оплати товару може визначатися календарною датою, закінченням певного періоду або вказівкою на подію, яка мас невідворотно настати. Зокрема, такий підхід нормативно відображений у ст. 190 ЦК РФ. Умови про строк оплати зазначених договорів поставки визнаються російською судовою практикою нікчемними, оскільки реалізація товару покупцям (тобто відчуження його третім особам), не є такою подією, яка невідворотно настане — товар може бути ніколи не проданий.

Зазначений договір лише в частині умови про строк оплати визнається нікчемним (недійсним) як такий, що суперечить закону (ст. 168 ЦК РФ). Однак нікчемність окремої умови договору не зумовлює його недійсності в цілому (ст. 180 ЦК РФ). Замість цієї умови буде застосовуватися положення п. 1 ст. 486 ЦК РФ, яке визначає строк оплати товару за договором купівлі-продажу, якщо такий строк не визначено договором. Згідно з наведеною нормою покупець зобов'язаний оплатити товар безпосередньо до або після передачі йому продавцем товару. Тобто укладення договору є можливим, однак строк оплати за ним визначатиметься не умовами договору, а положеннями п. 1 ст. 486 ЦК РФ, тобто за таким договором покупець буде зобов'язаний оплатити товар при його отриманні.

З урахуванням положень російського законодавства, в літературі слушно відзначається, що «незважаючи на те, що з формальної точки зору укладення такого договору є правомірним (оскільки договір в цілому залишається дійсним), використовуване в ньому формулювання умови про оплату є нікчемним і не підлягає застосуванню. За таким договором покупець буде зобов'язаний оплатити товар в момент його отримання».

Окремі автори вважають, що включення в договір поставки зазначеної умови про оплату сформульовано певною мірою аналогічно положенням ст. 991 ЦК РФ про договір комісії, що опосередковано свідчить про намір сторін укласти договір не поставки, а комісії.

Наявність у договорі ознак удаваної угоди (що приховує відносини з договору комісії) може мати несприятливі наслідки для обох сторін. До них, зокрема, слушно відносять неоднозначну кваліфікацію договору бухгалтерією постачальника, бухгалтерією покупця і податковими органами (як договору поставки або як договору комісії). Результатом цього може бути виникнення спору про порядок обліку та оподаткування товарів, що виступають предметом такого договору, і наступне накладення податковими органами штрафів. У зв'язку з цим справедливо звертається увага на доцільність, у випадку якщо реальна воля сторін спрямована на укладання договору поставки, укладання договору поставки з тривалим відстроченням платежу.

З цим підходом щодо кваліфікації договорів поставки на умовах реалізації третім особам не можна повністю погодитися, оскільки намір сторін договору поставки спрямований на перехід права власності щодо предмета купівлі-продажу до покупця, титул якого обтяжений зобов'язанням останнього продати товар третім особам.

Договір поставки на умовах «реалізації» є купівлею-продажем дилерського (дистриб'юторського) типу, на відносини за яким мають поширюватися положення цивільного законодавства (ст. 991 ЦК РФ і ст. 1013ЦК України) про купівлю-продаж і за аналогією — положення про договір комісії щодо комісійної винагороди (комісійної плати), своєрідним видом якої виступатиме плата за товар, що вважатиметься заробленою з моменту продажу придбаного покупцем товару третім особам. Якщо зазначений договір поставки не був виконаний з причин, що залежать від покупця, продавець зберігає за собою право на оплату відчуженого покупцю товару. Крім того, у разі розірвання або односторонньої відмови (якщо право на це прямо передбачено договором) продавець має право на оплату товару, фактично переданого покупцю.

Аналіз українського законодавства дає підстави визнавати умови про оплату за договорами поставки «на реалізацію» правомірними. ЦК України закріпив більшу міру свободи в частині розсуду сторін і надає широкі можливості сторонам цього договору щодо диспозитивного регулювання питань строку оплати товару. За змістом ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець товару зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір поставки на умовах «реалізації» є алеаторним, оскільки зустрічне надання (тобто строк оплати товару) поставлено в залежність від випадкової обставини, яка може настати або не настати взагалі.

Отже, ЦК України допускає можливість визначення строку оплати товару як календарною датою, закінченням певного періоду або вказівкою на подію, яка має невідворотно настати, так і обставинами, що можуть ймовірно настати або не настати, якщо це не суперечить сутності зобов'язання.