1.2.Правова природа дилерського договору

У зв'язку з неоднозначною кваліфікацією дилерських договорів судовою практикою практичної актуальності набули питання їх правової природи.

Дилерські договори у судовій практиці кваліфікуються неоднозначно і визнаються в одних випадках комісією, в інших — купівлею-продажем.

Укладення дилерських договорів професійними учасниками певного товарного ринку, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, і спрямованість таких правочинів на оплатну передачу майна у власність іншої особи (дилера) свідчить про схожість дилерського договору з договором купівлі-продажу, насамперед з його різновидом — договором поставки.

Характерними рисами договору купівлі-продажу є передача продавцем речі (товару) у власність іншої сторони (покупця) під зобов'язання останнього прийняти цей товар і сплату за нього визначеної грошової суми (ст. 655 ЦК України).

Важлива особливість купівлі-продажу полягає в спрямованості на безповоротне відчуження продавцем майна і переході його у власність, що свідчить про його здійснення на визначено еквівалентній основі.

Водночас створене правозастосовною практикою надзвичайно широке коло різновидів дилерських договорів, не завжди дає можливість здійснити чітку кваліфікацію дилерських зобов'язань лише шляхом проекції на них загальних положень про купівлю-продаж.

Дилерство виникло як результат спеціалізації і залучення до розповсюдження певних товарів професійно підготовлених учасників відносин купівлі-продажу, обов'язковою умовою яких є різні дати укладення договору з поставкою товару. У зв'язку з цим дилерство має більше схожих рис не лише з купівлею-продажем, а саме з договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму [13].

Договір поставки є двостороннім, взаємним, консенсуальним та оплатним правочином. Характерною рисою цього договору є те, що строк поставки не повинен збігатися з моментом укладення товару. Це означає, що момент укладення договору поставки не збігається з моментом його виконання, що є обов'язковою ознакою цього договору.

Доктрина вітчизняного права виділяє й інші особливі ознаки поставки, зокрема: 1) можливість бути постачальником особою, яка не є власником речі, що передається при поставці; 2) предметом поставки можуть бути як «родові», так і індивідуально-визначені речі; 3) поставка, на відміну від купівлі-продажу, означає не лише продаж, але й доставку речі постачальником за його рахунок; 4) поставка характеризується умовою певної періодичності виконання, якої немає в договорі купівлі-продажу.

У теорії права договір поставки розглядається як один із видів договорів купівлі-продажу, на підставі якого продавець зобов'язується за грошову винагороду доставити покупцеві певну кількість замінних речей у визначений договором строк. При цьому підкреслюється, що умови договорів поставки і купівлі-продажу про порядок виконання і наслідки невиконання є однаковими [14, с.12-13].

Аналіз закріпленого вітчизняним цивільним законодавством поняття договору поставки свідчить про те, що в цілому, з урахуванням певних застережень, положення про поставку припустимо поширювати на відносини дилерського договору.

Такий висновок зумовлений, зокрема, тим, що дилерський договір, як і договір поставки, передбачає оплатну передачу товару у власність дилера, є консенсуальним, оплатним, двостороннім правочином, момент укладення якого не збігається з моментом його виконання (поставки товару).

З іншого боку, дилерський договір не в усіх випадках відповідає поняттю договору поставки. Так, поставка товару за дилерським договором може передбачати на диспозитивних засадах як продаж, так і доставку речі постачальником за його рахунок. Зазвичай предметом дилерського договору є індивідуально визначені речі, а не речі, що визначаються за родом, кількістю, якістю.

Крім того, дилерському договору притаманні елементи й інших договірних зобов'язань, що не дає можливості кваліфікувати його виключно договором поставки.

Наявність у предметі дилерського договору обов'язку дилера в подальшому відчужити товар третім особам на визначених цим договором умовах, що передбачають надання послуг (маркетингових, консультаційних, рекламних, післяпродажного сервісу тощо), свідчить про змішаний характер дилерського договору.

У зв'язку з цим в літературі обґрунтовано визначається правова природа дилерського договору як змішаного фідуціарно-ризикового договору продажу-послуги з оплатного відчуження майна, обтяженого фідуціарним зобов'язанням його подальшої реалізації третім особам. Під фідуціарністю розуміється не прямо визначене зобов’язання, а зобов’язання, яке визначається звичаями ділового обороту, традиціями розумної і добросовісної поведінки учасників відносин у сфері торгової діяльності [15, с.408–411].

Такий висновок обумовлений тим, що за своїм змістом дилерський договір виходить за межі звичайної купівлі-продажу мінового типу, оскільки така угода закріплює комплекс інших прав та обов'язків сторін, що надає їй характеру договору особливого роду».

Зміст його становлять договір купівлі-продажу з елементами агентства, відповідального зберігання, інших послуг фідуціарного характеру, пов'язаних з подальшою реалізацією придбаного товару. Фідуціарність дилерського договору передбачає вчинення зустрічного надання дилера на засадах передбачуваних, а не прямо визначених зобов'язань, виконання яких ґрунтується на дотриманні оцінного за характером умов «розумного строку», оплати товару «у міру його реалізації», зміст яких визначається звичаями ділового обороту, традиціями розумної і добросовісної поведінки учасників відносин у сфері торгової діяльності.

Сутність дилерського договору полягає в придбанні дилером у власність товарів у продавця (виробника, постачальника), юридично обтяженого фідуціарним зобов'язанням його наступного перепродажу на користь третіх осіб — клієнтури дилера. Дилер набуває цільового права власності, оскільки правовий титул на товар юридично пов'язаний і обмежений метою дилерської угоди.

Певною мірою титул дилера схожий з правом номінального власника, сутність якого полягає в тому, що зазначений титул дилер набуває «...за розпорядженням продавця (реального власника), з умовою його цільового використання і подальшої передачі визначеним третім особам за попередньо встановленими ціною та іншими умовами, визначеними угодою або законом» з метою отримання майнової вигоди чи іншого визначеного результату на користь відчужувача чи інших вигодонабувачів.

Дилерський договір не може бути визнаний удаваною угодою, що приховує договір комісії, через спрямованість дійсної волі сторін на передачу товару у власність дилера за визначену грошову суму, що є визначальним для кваліфікації договірного типу купівлею-продажем за змістом ст. 655 ЦК України.

Укладений сторонами дилерський договір спрямований на виникнення у покупця (дилера) права власності на предмет договору і його подальшу реалізацію третім особам на визначених договором умовах, що суперечить поняттю удаваного правочину (ст. 235 ЦК України), припустимо на підставі принципу свободи договору, відповідає вимогам закону про дійсність правочину, що підтверджує правомірний оплатно-відчужу-вальний, а не удаваний характер дилерського договору. Зазначена угода може бути кваліфікована як змішаний договір продажу-послуги, за яким після переходу до дилера права власності на переданий йому продавцем товар дилер є виконавцем послуги у вигляді діяльності з реалізації придбаного товару на визначених договором умовах, на який поширюються положення ЦК України про надання послуг в частині, що не суперечать нормам про кулівлю-продаж [16, с.308].