28. Співвідношення держави та особистості. Відносини особи і держави будуються на встановленні такого балансу, при якому:

-  особа мала б можливість безперешкодно розвивати здібності, задовольняти права, свободи і законні інтереси;

-  держава одержувала б визнання і підтримку своєї діяльності з боку особи, яка виконує свої обов'язки і несе відповідальність за їх невиконання.

Існує два загальних підходи до співвідношення держави та особистості:

1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний (природно-правовий підхід): розуміння особи як цілі, держави – як засобу для досягнення мети. Права належать людині від природи. Вона має їх незалежно від держави. Ці права є невід'ємними. Завдання держави і суспільства полягає в тому, щоб додержуватися цих прав, не допускати їх порушення; створювати умови для їхньої реалізації. Конкретні зміст і обсяг прав змінюються і розширюються в міру розвитку суспільства, самі ж фундаментальні права залишаються незмінними;

2) державний, статичний (юридико-позитивістський): розуміння держави як мети, а особи – як засобу для досягнення мети. Свої права людина одержує від суспільства і держави; держава – джерело і гарант прав людини завдяки закріпленню їх у законі; право і закон не мають істотних відмінностей; права особи змінюються залежно від державної доцільності і можливості.

Якщо перший підхід є характерним для демократичних держав, то другий – для антидемократичних, тоталітарних.

У ст. З Конституції України записано: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

Одну з основних ознак соціальної правової держави – пов'язаність держави правом – слід розуміти так, що права громадян не є дарованими державою, а мають власне обґрунтування. Вони об'єктивно існують від народження людини і є невідчужу-ваними від неї. Тому відносини особи та держави мають будуватися на основі їх зв'язаності взаємними правами, обов'язками і відповідальністю. Як громадянин є відповідальним перед державою, так і держава відповідальна перед громадянином.

29. Характеристика історичних типів держави з точки зору формаційного підходу

Тип держави – сукупність найбільш суттєвих ознак, які проявляються історичному розвитку держави.

Є два підходи до типології держав: формаційний і цивілізаційний

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис – тип виробничих відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип держав. Формація – це історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом. При такому підході держава набуває суто класової визначеності, виступаючи як диктатура економічно пануючого класу.

Виділено такі історичні типи держав: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична (комуністична) держава.

Рабовласницька держава виникла у результаті розкладу первіснообщинного ладу і являла собою політичну організацію класу рабовласників. Держава необхідна рабовласникам для утримання в покорі рабів, їх експлуатації та придушення їх опору (Афінська, Римська держави, Єгипет, Вавилон, Індія і Китай та ін.

Феодальна держава: велика власність феодалів на землю і натуральне господарство залежних від феодалів селян. Держава розглядається як знаряддя організованого насильства над кріпосними селянами, орган диктатури феодалів.

Буржуазна держава: капіталістичний спосіб виробництва, що ґрунтується на свободі приватної власності на знаряддя і засоби виробництва та експлуатації найманої робочої сили; наявність класу робітників і буржуазії. Капіталістична держава забезпечує умови буржуазної експлуатації. Вона являє собою диктатуру буржуазії, спрямовану на те, щоб тримати в підпорядкуванні робітничий клас.

Соціалістична держава: спільна соціалістична власність і планове господарство; поділ населення на робітників, селян та інтелігенцію. Соціалістична держава розглядалася як організація політичної влади трудящих на чолі з робітничим класом, як диктатура пролетаріату. Вважалося, що в найближчій історичній перспективі соціалістична держава має перерости в суспільне комуністичне самоврядування.

Класово-формаційний підхід до типології держав був єдиним у нашій науковій і навчальній літературі до 90-х років XX ст.. потім розвився цивілізаційний підхід.