Д ля допитливих:

Назви місяців, у сучасних календарях мають давньоримське походження. Перший римський календар мав 10 місяців.

Рік починався навесні. Перший місяць називали на честь бога війни Марса — мартіус (порівняйте з російським март та англійським March). Другий місяць — апрікус, що означає зігрітий Сонцем (апрель, April). Іменем богині землі Майї назвали третій місяць — Май, а четвертий присвятили дружині Юпітера — богині Юноні (російською июнь). Решта місяців мали порядкові латинські позначення, наприклад, октобер — восьмий. Пізніше календар уточнили, додавши ще два місяці: януаріс (январь, January) —- на честь бога Януса та фебруаріс (февраль — February), що означає очищальний.

Після запровадження юліанського календаря новий рік починався першого січня, а не першого березня, і назви місяців не відповідали їхнім новим номерам. Колишній сьомий місяць септембер (сентябрь — September) став дев'ятим і т. д. Кілька місяців перейменували, зокрема, колишній п'ятий — квінтіпіс назвали на честь Юлія Цезаря юліусом (июль — July).

В українських назвах місяців відображені відповідні сезонні зміни в природі.

Семиденний тиждень існує зараз у багатьох календарях. Ще в Стародавньому Вавилоні час вимірювали такими періодами і пов'язано це було зі зміною фаз Місяця, адже кожна фаза триває близько тижня.

Помітивши на небесній сфері сім світил, які змінюють положення відносно інших зір, — Сонце, Місяць, Меркурій, Венера, Марс, Юпітер та Сатурн — кожному з них присвятили день тижня. Число сім взагалі вважалось винятковим, священним, щасливим. Значно пізніше — за традицією — виділили сім кольорів райдуги, сім нот тощо.

Заняття 8. Методи астрономічних спостережень.

Мета: сформувати уявлення про астрономічні спостереження та їхні особливості, будову та дію телескопів.

Основні поняття: телескоп, рефрактор, рефлектор, радіотелескоп, обсерваторія.

Студенти повинні мати уявлення про: способи та інструменти астрономічних досліджень.

Студенти повинні знати: основні типи телескопів та відмінності між ними.

Структура та зміст уроку

І. Вивчення нового матеріалу.

Найважливішими астрономічними приладами є телескопи (від грецьких слів tele — далеко, scopeo — дивлюся). Ці оптичні прилади використовують для візуальних та фотографічних спостережень небесних тіл. Перший телескоп збудував Галілео Галілей (1564-1642 р.) у 1609 році. Вдосконалюючи конструкцію, учений довів збільшення своїх телескопів від триразового до 35-ти разового.

Основними частинами телескопа є об'єктив, окуляр, тубус (труба-корпус) і система монтування.

Телескопи поділяють на три групи:

• рефрактори (від латинського рефрактус — заломлений), або лінзові (об'єктивом є лінза або система лінз) (рис. 1);

• рефлектори (від латинського рефлекто — відбиваючий), або дзеркальні (об'єктивом є угнуте дзеркало) (рис. 2);

• меніскові, або комбіновані дзеркально-лінзові (рис. 3).

Діаметр об'єктива значно більший від зіниці ока і тому джерела світла при спостереженні їх через телескоп здаються значно яскравішими. Слабкі зорі, які неозброєним оком побачити неможливо, добре видно в телескоп.

Телескоп Галілея був рефрактором (діаметр лінзи 5,3 см). Найбільший рефрактор у світі, що має лінзу-об'єктив діаметром 102 см, знаходиться в Йєрській обсерваторії (США). Перший рефлектор побудував у 1668 році І. Ньютон (діаметр дзеркала 2,5 см): У найбільшого у світі рефлектора — угнуте дзеркало діаметром 605 см (Ставропольський край, Росія). Радянський оптик Д. Д. Максутов( 1896-1964) створив менісковий телескоп.

Сучасні телескопи дають 500-разове збільшення. Усі великі телескопи змонтовані на спеціальних пристроях, які повертаються в напрямку обертання неба з тією ж швидкістю ( ≈ 15° за годину) з якою обертається Земля навколо своєї осі. Це дозволяє проводити тривале спостереження за однією і тією ж ділянкою неба.

Крім світла, зірки випромінюють електромагнітні хвилі інших частот, зокрема радіохвилі. Для приймання та реєстрації радіовипромінювання небесних об'єктів використовують радіотелескопи. Радіотелескоп складається з антени і надчутливого радіоприймача з підсилювачем. Антеною може бути металеве параболічне дзеркало або каркас параболічної форми, вкритий металевою сіткою. Антени діаметром до 100 м встановлюють на спеціальні опори, які можуть повертатися. Такий радіотелескоп можна навести на будь-яку ділянку неба. Більші антени складають з окремих частин, використовуючи при цьому особливості рельєфу. На початку 70-х років XX століття був побудований 300 метровий нерухомий радіотелескоп у кратері згаслого вулкана в Пуерто-Рико. У 1976 році в СРСР побудований радіотелескоп РАТАН-600 діаметром 600 метрів (складається з 895 окремих дзеркал розміром 2x7,4 м). Нерухомими радіотелескопами можна досліджувати лише вузьку смугу, неба, яка проходить перед ними під час видимого добового обертання неба, але якість спостережень є дуже високою.

Один із найбільших у світі повноповоротних радіотелескопів установлений у Криму біля Євпаторії у 1978 році. Діаметр його антени — 70 м.

Астрономічні спостереження переважно проводяться у спеціально обладнаних науково-дослідних установах — обсерваторіях.

Одну з перших обсерваторій побудував на острові Родос давньогрецький астроном Гіппарх (бл. 190-125 рр. до н.е.). Саме тут був створений перший каталог, до якого занесено 1022 зорі.

Обсерваторія султана Улугбека, побудована у XV столітті на околиці Самарканда, містила величезний кутомірний прилад — секстант, радіус дуги якого перевищує 40 м. В обсерваторії Улугбека вперше була виміряна доволі важлива в астрономії величина — нахил екліптики до екватора, і складені астрономічні каталоги для зір та планет.

Відома в науковому світі Пулковська обсерваторія (Росія) відкрита у 1839 році. За точність робіт її назвали «астрономічною столицею світу».

Найбільшими в Україні є Кримська астрофізична обсерваторія (КрАО), Астрономічна обсерваторія Академії наук, а також університетські обсерваторії в Києві, Харкові, Львові, Одесі.

Проходячи через земну атмосферу, слабкі сигнали від космічних об'єктів спотворюються, поглинаються та розсіюються і їх неможливо реєструвати наземними приладами. У 1957 році в СРСР було запущено штучний супутник Землі. Це започаткувало дослідження Всесвіту за допомогою космічної техніки.

Інтенсивний розвиток космонавтики спричинив створення і запуск штучних супутників Землі, Місяця та планет, дозволив відправляти автоматичні апарати до тіл Сонячної системи та здійснювати пілотовані польоти на Місяць. 12 землян побували на Місяці. Зараз на навколоземній орбіті працює потужний телескоп «Габбла», за допомогою якого проводяться доволі якісні спостереження космічних об'єктів.

II. Домашнє завдання

Опрацювати §11, (§12³).