2. Прийняття рішень на ґрунті функції корисності

2.1. Постулати раціонального вибору в економіці

Зрозуміло, що будь-яка наука починається з формулювання первинних понять, зміст яких видається очевидним. У теорії граничної корисності це «благо» та «корисність». Благо розглядають як усе потрібне для людини, і насамперед те, що вважає таким децидент. Із цього погляду наука лише спостерігає за діями та вибором децидента й, виходячи з цього, визначає, що для нього благо. В економіці головна дія - витрачан­ня грошей, щоб придбати певне благо. Зрозуміло, що право вибору благ - одне з най­важливіших прав людини.

Змістовні аспекти раціональності

Один з основних постулатів економічної теорії полягає в тому, що людина робить ра­ціональний вибір. Це означає, що прийняття рішення людиною є результатом упо­рядкованого процесу мислення. Корисністю називають величину, яку особа з раціо­нальним економічним мисленням максимізує в процесі вибору. Можна сказати, що корисність — це уявна міра психологічної та споживчої цінності благ.

Змістовно припускають, що людина ніби зважує на певних внутрішніх «терезах» різ­ні альтернативи та обирає ту з них, корисність якої найбільша. Задачі ухвалення рі­шень із розглядом корисностей і ймовірностей подій були першими, що привернули увагу дослідників. їх постановка зазвичай така. Людина обирає певні дії в середови­щі, де на їх наслідки впливають непідвладні їй випадкові події. Маючи певні знання про ймовірності цих подій, людина може розрахувати найвигіднішу сукупність і чер­говість своїх дій.

Зазвичай можна навести багато прикладів того, що є благом для окремої особи, але з погляду суспільства таким не є (зокрема, для наркоманів зілля - благо, а для суспіль­ства - велике зло). У зв'язку із запитаннями такого типу виникає проблема: чи пот­рібно обмежувати особу в можливості обрання благ (скажімо, за допомогою медич­них або інших рецептів)? Для врахування таких виапдків у різних країнах діють свої закони та приписи.

Натомість корисність розглядають як властивість блага, завдяки якому особа обирає його для себе. Звичайно, можна вимірювати фізичні, хімічні й інші природні властиво­сті благ, але не можна безпосередньо «виміряти» корисність. Зазвичай блага можна класифікувати за різними ознаками (наприклад, за здатністю задовольнити потреби особи - матеріальні та духовні, за способом виникнення - природні та вироблені. Зро­зуміло, що більшість благ є лише в обмеженій кількості, і власне ці блага є економіч­ними. Очевидно, що саме такими є виготовлені блага, інакше не було б сенсу продуку­вати їх. Однак і природні блага (вода, ліс, корисні копалини) у багатьох випадках теж є економічними. Навіть повітря -економічне благо, тому що його кількість у чистому ви­гляді обмежена, і людство витрачає кошти для збереження й очищення повітря.

Формалізація поняття раціональності

Якщо позначити кількість блага як Q, а корисність - як U, то за певних умов, розгля­нутих у наступних параграфах, існує функція корисності, яка пов'язує кількість блага з його корисністю. Якщо благо відсутнє, то вважають, що його корисність дорівнює нулю, хоча, наприклад, відсутність води надзвичайно негативно впливає на людину, тому в цьому разі доцільно було б говорити про від'ємну корисність нульової кілько­сті блага. Однак в економічних дослідженнях вважають, що від'ємну корисність має лише «антиблаго» - усе те, що шкідливе для людини, а благо, якого немає, має ну­льову корисність.

Припускають, що кількість блага змінюється неперервно (тобто його можна додавати будь-якими малими порціями) чи дискретно (це стосується автомобілів, костюмів, книг). Функція корисності зростає (а точніше, не спадає), тому що вважається, що люди цінують більшу кількість блага сильніше, ніж меншу, і готові заплатити за неї більше.

Однак кількість блага може досягнути такого значення, що подальше його накопичення надасть нульової чи навіть від'ємної корисності. Наприклад, людині не потрібно кілька сотень костюмів - їх доведеться десь зберігати та витрачати працю для догляду за ни­ми. Благо - це те, що потрібно людині для життя, а надлишкова кількість певних пред­метів або послуг - це не благо. Щоб уникнути аномальних випадків, припускають, що функцію корисності визначено на відтинку від 0 до максимального значення Q_max) у разі досягнення якого нова порція блага не збільшує його загальної корисності.

Окрім того, кількість економічного блага обмежена, а надлишкові ресурси недефіцитні та мають нульову цінність. Це твердження справедливе не лише для окремої людини, але й для людства загалом. Отже, благо, якого забагато, перестає бути таким; благ для людей зазвичай не вистачає, тобто насичення - скоріше виняток, а нестача - правило.

Гранична корисність блага показує приріст його корисності внаслідок додавання де­якої кількості цього блага, що прямує до нуля, тобто значення граничної корисності блага U^L у певній точці (за умови, що наявна кількість блага Q = за означенням дорівнює

U^L ) =

Уважають, що зі зростанням кількості блага діє закон зменшення граничної корисно­сті (закон Ґосена), тобто по суті зі збільшенням кількості блага його гранична корис­ність зменшується. Правдивість цього постулату підтверджують спостереження за споживачами. Коли щось є благом для людини, і цього блага в неї немає, то вона від­чуває настійну потребу в ньому. Перша «порція» блага надає найбільше задоволення, а кожна наступна «порція», що має той самий обсяг, - усе менше задоволення.

Поведінка споживача на ринку товарів і послуг залежить від таких обставин:

• множинності благ;

• ненасиченості;

• транзитивності;

• незалежності;

• взаємної замінності та взаємного доповнення благ;

• досконалої конкуренції;

• докладної інформації;

• обмеженості доходу;

• максимізації корисності. Розкриємо зміст цих понять детальніше.

Користувачеві потрібно мати множину благ. Функція корисності U = f(Q) дає мож­ливість отримати залежність корисності блага від його кількості за однакових інших умов, тобто незмінних кількостях і корисностях інших благ. Проблеми ненасиченості обговорено вище. За цих умов слід брати до уваги, що коли кількість певного блага наближається до насичення, увага споживача перемикається на інші блага, кількість яких далека від насичення.

Транзитивність корисності благ - доволі очевидна властивість і означає наступне. Нехай U_a, U_b, U_c - відповідно корисності благ А, В, С. Якщо U_a> U_b й U_b> U_c то U_a > U_c. Блага можуть перебувати в різноманітних відношеннях між собою: бути не­залежними (кількість споживання одного блага не залежить від кількості споживання іншого); взаємно залежати (олія та вершкове масло); доповнювати одне інше, якщо їх використовують разом (цифровий фотоапарат і карта пам'яті, автомобіль і пальне).

Звичайно ж, незалежність благ є відносною, тому що всі вони пов'язані між собою обмеженістю доходу споживача: якщо він витрачає частину свого доходу для при­дбання певного блага, то відповідно його можливість придбати інші блага зменшуєть­ся. На ринку досконалої конкуренції діють споживачі, обсяги купівель кожного з яких дуже малі порівняно із загальними обсягами купівель, і унаслідок цього жоден споживач не здатен окремо впливати на ціни.

Окрім того, припускають, що споживач, купуючи щось, має повну (досконалу) інфор­мацію про споживацькі властивості благ, їх наявність і ціни на всіх ринках, а також добре розуміє власні потреби. Дохід кожного споживача обмежений, тому обмежені його можливості щодо придбання благ. Хоч би якими великими не були доходи осо­би, вони все одно не безмежні. До того ж економіка вивчає насамперед масові дії спо­живачів, а дохід масового споживача завжди суттєво обмежений.

Економічна теорія виходить із того, що будь-яка людина прагне максимізувати сукупну корисність благ, які в неї є. Звичайно, інколи люди віддають свою працю, майно й жит­тя заради інших. Тут немає суперечності. У цьому разі суспільний інтерес стає особи­стим інтересом людини, змінюється його система цінностей, і людина визнає суспільне благо найвищим особистим благом, тобто й тоді максимізує корисність власних особи­стих благ (але вже «розчинившись» у суспільстві, що теж не є абсолютно нормальним).