1.3. Види корисності Експериментальна корисність

Вищенаведені міркування показали, як економіка все більше й більше віддалялася від ідеї Дж. Бентгама щодо максимізації соціального досвіду. Цю ідею, проте, відродив новий емпіричний підхід до утилітаризму, викладений у теорії експериментальної корисності Деніела Канемана. Ця теорія грунтується на переконанні, що існують "вимірні" цінності, не пов'язані з персональним вибором.

Основні позитивні положення теорії експериментальної корисності можна окреслити кількома наступними тезами.

1. У кожний момент досліджується корисність, яка означає задоволення чи біль (на­звемо її миттєвою корисністю).

2. Ця корисність має кількість і валентність, а також нейтральну точку на межі між бажаним і небажаним, задоволенням і болем.

3. Експериментальна корисність - це все добре чи погане в експерименті.

4. Сума миттєвих корисностей за певний період - це загальна корисність за цей пе­ріод (властивість адитивності).

5. Оптимальним є таке рішення, для якого повна корисність (очікувана повна корис­ність) максимальна.

6. Миттєва корисність повинна бути вимірною, як мінімум, у порядковій шкалі.

Д. Канеман розрізняє експериментальну корисність і корисність рішення, уведену для ситуацій прийняття рішення або переваги, що спостерігається. Немає жодної ло­гічної вимоги щодо того, щоб експериментальна корисність і корисність рішення збі­галися; якщо ці дві корисності відрізняються за точністю, то, можливо, перевагу від­дають експериментальній корисності.

Д. Канеман і його співробітники докладно вивчили проблему та показали, як відріз­няються експериментальна корисність і корисність рішення. Ці дослідження ґрунту­ються на принципах нормативної раціональності, монотонності в часі, а також анало­гічному принципі стохастичної домінанти щодо ризику. Монотонність у часі означає, що коли частина однієї з двох напочатку ідентичних послідовностей експериментів удосконалюється, перевага віддається зміненій послідовності. Якщо ж частина послі­довності погіршується, то перевага віддається незміненій послідовності.

Окрім того, Д. Канеман дослідив, чому корисність рішення завжди відрізняється від ек­спериментальної корисності. Це зумовлено, зокрема, тим, що корисність, яка запам'я­товується, конструюється часто на зміщеній вибірці досвіду. Такі дослідження (і багато інших) дають можливість зрозуміти, що те, що люди обирають, часто відрізняється від того, щодо чого вони мають найприємніший (або найнеприємніший) досвід. Ці дослі­дження свідчать, що можливо об'єктивно виміряти приємність і неприємність.

Розглянемо, яким чином теорія експериментальної корисності пов'язана з трьома проблемами, що підважують теорію корисності. Перша стосується залежної корисно­сті: фактично, корисність дії залежить не тільки від смаків особи, але й від усього ін­шого, що вона має чи виконує. Друга стосується невизначеного походження функції корисності програми. Третя - остаточне випробування для будь-якої теорії корисно­сті (чи корисність одної особи можна порівняти з корисністю іншої). Як стане зрозу­мілим нижче, лише деякі з цих проблем наразі мають позитивне вирішення.

Залежна корисність

Як уже було зазначено, економісти попередніх періодів (перед Ф. Еджвортом) при­пускали (зокрема, для потреб аналітики), що корисність певної кількості товарів не залежить від того, яку корисність мають інші товари, тобто загальну корисність набору (Q1 Q2, ..., Qn) можна подати як U = U(Q₁) + U(Q₂) + ... + (Q_n). Це припущення

не реальне - наприклад, внесок корисності кожного елемента пари доповнення (ска­жімо, скибки хліба та тостера) є сумою їх корисностей, зумовлену іншим елементом пари: u(тостер, хліб) = u (тостер|хліб) + u (хліб|тостер). Немає цілком незалежних то­варів, тому повну корисність обчислюють наступним співвідношенням:

U= ,i≠j,

Із погляду вимірювань обчислити повну корисність таким способом практично не­можливо. Крім того, набір споживання - така собі ідеалізація, тому що ніхто ніколи не створював і не зможе створити єдиного набору товарів споживання.

Обидві ці проблеми можна розв'язувати, вимірюючи експериментальну корисність. Миттєва корисність - сукупний продукт повного набору споживання в кожний мо­мент (рис. 7.1). Уявімо, що особа має набір споживання з трьох товарів, і графіки по­казують їх внесок у задоволення для різних моментів. Щоб визначити миттєву корис­ність, потрібно знати відчуття особи в даний час. Немає потреби знати, що сприяє цьому відчуттю та як сильно. Більше того, щоб знати, наскільки окремий товар спри­ятиме цьому відчуттю, якщо його додати до набору персонального споживання, пот­рібно лише виміряти миттєву корисність до того моменту, коли товар отримано, та після нього.

Рис. 7.1. Динаміка зміни залежних корисностей

Теорія експериментальної корисності оперує також із близьким поняттям відокрем­леності в часі. Добре відомо, що наш досвід у певний час може вплинути на досвід в інший час, причому досвідченість погіршує вигляд хороших речей, а недосвідченість - поліпшує вигляд поганих. Отже, не можна отримати значення послідовності, дода­ванням окремих значень кожного результату в послідовності, не враховуючи контексту часу. Проте виміряні значення миттєвої корисності можна підсумовувати (чи пов'язу­вати), оскільки ці вимірювання виконано в певному контексті.

Отже, теорія експериментальної корисності може подолати головний бар'єр проекту Дж. Бентгама, вимірюючи повну корисність попри неможливість визначити внесок кожної дії в неї.

Міжперсональна порівняльність

Одна з головних хиб більшості підходів до вимірювання корисності полягає в тому, що вимірювання не можна застосовувати за Дж. Бентгамом - для знаходження за­гальних значень наслідків дії. Центральна проблема пов'язана з міжперсональною порівняльністю. У разі вимірювання корисності для різних осіб і об'єднання даних у зрозумілі сукупності гарантія відсутня.

Уявімо, що ми вимірюємо повну корисність особи за двох різних соціальних умов. Оскільки припускається, що для кожної людини більша повна корисність означає кращу спільноту, то доходимо висновку, що коли в спільноті А кожен має хоча б таку саму повну корисність, як у спільноті В, і принаймні одна особа в спільноті А має більшу корисність, ніж у В, то буде обрано спільноту А. Проте якщо в конфлікті іс­нує дві думки, то, навіть знаючи загальну повну корисність будь-кого, ми не можемо прийняти рішення щодо результатів. Якщо декому краще в спільноті А, ніж у В, а комусь іншому краще в спільноті В, ніж у А, немає впевненості в тому, що оптималь­ний повний розподіл належить спільноті В. Скоріше за все, доведеться відмовитися від інтуїтивних міркувань, які завжди використовували економісти та філософи для подолання проблеми міжперсональної порівняльності. Наприклад, можна було б при­пустити, що кожен має таку функцію корисності, для якої реалізація переваги менша за додаткову одиницю корисності, або що певні потреби фундаментальніші, ніж інші.

Теорія експериментальної корисності не вирішує всіх проблем підходу Дж. Бентгама до поняття корисності. Однак виконана на її основі емпірична робота дала змогу на­близитися до розв'язання проблем.

Отже, мета теорії корисності, як і «сильної» теорії експериментальної корисності, - знайти об'єктивний показник ступеня «добробуту», що означає об'єктивно краще чи гірше виконання певних дій. Це стосується щонайменше двох критеріїв: (а) бажаний показник ступеня слід вимірювати чи оцінювати так, щоб поліпшити прийняття рі­шення; (b) оцінений у такий спосіб бажаний показник має бути представницьким. І корисність рішення, і експериментальна корисність пов'язані з першим критерієм. Корисність рішення реалізується через вибір, а експериментальна корисність вимірю­ється за допомогою психофізичних методів. Тому будь-яке обговорення віддає пере­вагу другому критерію. Нам потрібно визначити, на якій підставі вимірювати корис­ність, щоб отримати адекватні результати.