Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут екології, природоохоронної діяльності та туризму

Реферат

на тему:

«Концепція корисності та раціональний вибір в задачах прийняття рішень»

Виконав:

Студент групи КН-49

Оленяк В.С.

Перевірив:

Заяць В.М.

Львів 2012

Зміст

Вступ

1. Концепція корисності та її розвиток

1.1. Поняття корисності в економіці

1.2. Розвиток концепції корисності Корисність у працях Джеремі Бентгама

1.3. Види корисності Експериментальна корисність

2. Прийняття рішень на ґрунті функції корисності

2.1. Постулати раціонального вибору в економіці

2.2. Парадокси економічного вибору Парадокс Адама Сміта

2.3. Умови існування функції корисності Криві байдужості та функції корисності

2.4. Раціональний вибір і поведінка децидента

3. Побудова функцій корисності

3.1. Структурні умови незалежності

Декомпозиція багатовимірної функції корисності

3.2. Побудова одно- та багатовимірних функцій корисності

3.3. Багатокритерійна теорія корисності Порядок застосування й аксіоми MAUT

Висновок

Використана література

Вступ

Вперше поняття «корисність» в сенсі задоволення потреб використовувалося еконо­містами, які досліджували поведінку споживачів. Концепція корисності будується насамперед на ґрунті аксіоматичного підходу, суть якого полягає у формулюванні системи аксіом, за допомогою яких доводиться існування функції корисності. Теорія проспектів враховує реальні риси поведінки людей в завданнях прийняття рішень.

1. Концепція корисності та її розвиток

1.1. Поняття корисності в економіці

У багатьох ситуаціях прийняття рішень виникає потреба оперувати не в термінах бі­нарних відношень, а в зручнішій, звичній формі функціональних залежностей. Тому виникає природне прагнення звести різноманітність, що виникає в багатоаспектних, багатокритерійних рішеннях, до задач оптимізації за одним критерієм. У розділі 5 ми розглядали відповідні методи, які ґрунтуються на правдоподібних міркуваннях. Там не йшлося про вибір форми критерію-згортання, а обговорювалися лише переваги чи недоліки тієї чи іншої форми.

Аксіоматичний підхід і корисність

З дещо інших позицій виходить концепція корисності. Вона ґрунтується насамперед на аксіоматичному підході. Спочатку формулюють систему аксіом, які мають викону­ватися, а потім шукають відповідну форму критерію-згортання, доводячи теореми, що змістовно інтерпретуються як міра корисності рішення для децидента. Тому й існу­ють методи-двійники, у яких використовуються еквівалентні форми згортання. В од­ному з них форму згортання обирають з евристичних міркувань або взагалі без об­ґрунтувань. У разі ж застосування концепції корисності вид згортання обґрунтовують аксіоматично, і децидент може впевнитися, чи виконано систему аксіом. У такому разі ми ділком свідомі того, які аксіоми мають виконуватися для того, щоб обґрунто­вано використати ту чи іншу форму згортання.

Уперше поняття «корисність» та близьке до нього поняття «задоволення» почали вико­ристовувати економісти які досліджували поведінку споживачів. Остаточною метою було формалізувати подання потреб людей, які відображають різний ступінь їх задово­лення, щоб легше було пояснити вибір споживачів (як окремих осіб, так і груп, родин).

Основна модель корисності в економіці

Ця модель призначалася для пояснення того, як слід визначати вектор споживання Q = (Q₁ Q₂, ..., Q_n), тобто набір благ, які споживає певна особа. Ідея цієї моделі дуже проста: споживач вибирає найкращий набір благ із множини доступних наборів. При цьому діють такі обмеження.

По-перше, вектор Q має належати до множини допустимих розв'язків X, яку задано для кожного споживача, зокрема з огляду на фізичні обмеження, пов'язані з його ді­яльністю. Наприклад, якщо особа лише споживає, не працюючи та не надаючи пос­луг, то X - підмножина Rⁿ, що складається з векторів із невід'ємними компонентами. Але множину X можна задавати й вужче, не включаючи до неї векторів х, що не задо­вольняють деяких елементарних потреб. Таким способом у моделі можна відобразити ідею прожиткового мінімуму (біологічного чи обумовленого в суспільних угодах).

По-друге, споживач має обмежений дохід С, і він повинен купувати предмети спожи­вання на ринку, на якому кожне благо j = 1, ..., п має певну ціну с_у Отже, вартість на­бору Q не має перевершувати доходу споживача С:

≤ C

По-третє, переваги споживача між різними векторами, що більш-менш добре задо­вольняють його потреби, подають функцією U(Q₁ Q₂, ..., Q_n, яку він прагне максимі- зувати. Її називають функцією корисності чи функцією задоволення; вона визначена на множині X. Значення цієї функції в точках, що є різними наборами благ, показу­ють, наскільки ці набори задовольняють споживача. Нерівність U( Q_r ) > U(Q_и) озна­чає, що для споживача блага Q_r переважає вартість Q_u. З усіх можливих наборів спо­живач обирає той, для якого значення корисності максимальне.

Рівновагою для споживача називається вектор , що максимізує корисність U за умови виконання двох груп обмежень: нерівності (7.1) і Q ϵ X. Функцію U, множину X, вектор цін с та дохід С задано екзогенно (ззовні), а значення Q - ендогенно (теоретично).

Вектор Q, обраний споживачем, залежить від С, X, с і R. Однак зазвичай достатньо пояснити його залежність від ціни с та доходу С, тому що ці величини більше зміню­ються зі зміною деяких інших показників економічного середовища (оточення), у якому перебуває споживач.

Стандартна модель мотивації в разі прийняття рішення є наступною: якщо особа має вимогу Y і можна припустити, що, виконуючи дію X, можна досягти результату Y, то буде обрано дію X (за умови, що не існує жодної перешкоди для виконання дії X або сильнішої вимоги, ніж У). Класична задача доцільності стосується того, які альтерна­тиви та бажання повинні мати люди. Найобґрунтованіший підхід до цієї проблеми - теорія раціонального вибору, яка надає найефективніші способи досягнення конкрет­них бажань. Єдине обмеження, яке накладає теорія раціонального вибору, полягає в тому, щоби бажання були узгоджені (послідовні).