3.2. Правовий статус Національного банку України

Національний банк України було створено на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1991 р. «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про банки і банківську діяльність»». 7 жовтня 1991 р. Постановою Президії Верховної Ради України «Про статут Національного банку України» було затверджено статут НБУ.

Національний банк України - юридична особа. Національний банк України є власністю України, юридичною особою. Згідно Конституції України НБУ має право законодавчої ініціативи.[4,с.40]

Банківська система України очолюється та регулюється Національним банком України, який є головним її елементом.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України.[15]

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні та статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., що є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України. [23]

З юридичної точки зору правовий статус Національного банку України може бути визначений на декількох рівнях:

— конституційному;

— спеціальному законодавчому;

— підзаконному (на рівні актів НБУ).

Конституцією України встановлено, що призначення на посаду та звільнення з посади Голови НБУ відносяться до відома Верховної Ради України за поданням Президента України. [7, с.13]

Крім того, у ст. 100 Конституції України зазначається, що Рада Національного банку розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.[1]

На законодавчому рівні правове положення Національного банку регулюється спеціальним Законом — «Про Національний банк України».

На рівні відомчого правового регулювання Національний банк прийняв ряд нормативних актів, якими було закріплено правове положення окремих підрозділів та служб самого банку: департаментів, територіальних управлінь, розрахунково-касових центрів, державної скарбниці тощо.[7,c.13]

Правовий статус центральних банків характеризується такими основними чинниками:

• рівнем нормативно-правового закріплення;

• ступенем самостійності (незалежності) в системі органів державної влади;

• характером взаємовідносин з іншими банками та фінансово-кредитними установами.

Центральні банки — це юридичні особи, що мають особливий статус, відмітна ознака якого — відособленість майна банку від майна держави. Хоч формально це майно перебуває у державній власності, центральний банк наділений правом розпоряджатися ним як власник. Цим центральний банк відрізняється від державного банку, майно якого повністю контролюється державою.[5 , с.67]