Специфіка соціальних інститутів

У повсякденному житті упорядкування соціальних зв'язків, дій між людьми досяга­ються через соціальні інститути. Тому для соціальних інститутів характерно:

1. Чіткий розподіл функцій, прав і обов'язків учасників взаємодії. Кожний виконує свої функції, а тому і кожний інший має досить надійні та обґрунтовані сподівання. Якщо не дотримуються обов'язки, то вживаються санкції, а звідси поведінка індивіда в ме­жах соціального інституту володіє великою передбачливістю, а ді­яльність соціальних інститутів — регулярністю самовідновлення.

2. Особливий тип регуляції. Як і всякий соціальний зв’язок, інститут засновується перш за все на соціальному регулюванні взаємовідносин.

Розглянемо цю ознаку детальніше.

Регулярність і самовідновлюваність більшості соціальних інститутів забезпечується за рахунок знеособленості вимог до того, хто включається в діяльність інституту, “заміщає вибулого”. Для того, щоб зайняти місце в інституціоналізованих соціальних зв’язках, необхідно взяти на себе певні деперсоніфіковані зобов’язання та права, тобто відповідати певним соціальним вимогам, еталонам поведінки.

Тим самим гарантується, що “новоприйдешній” на те чи інше місце в системі інституалізованих зв'язків буде робити те що потрібно для функціонування даного інституту і чого чекають від нього інші учасники взаємодій.

Даний момент наших міркувань дуже важливий для розуміння всієї логіки соціологічного аналізу, це по суті один із ключів до з'ясування таємниць соціального життя. Пояснимо його на прикладі. .

Припустимо, ваш дільничний лікар, добре знайомий вашій родині вже багато років, непоганий фахівець, по тій чи іншій причині звільнився з поліклініки. Невже через це вас, вашу родину перестануть лікувати? Невже через це перерветься ваш зв'язок з охороною здоров'я як інститутом? Ні. На його місце візьмуть нового лікаря. Але де гарантія, що він зуміє працювати на цьому місці? Як забезпечити таке положення, щоб він швидко включився в роботу цієї установи охорони здоров'я, щоб його діяльність і для головного лікаря, і для його колег, і для вас була в досить високому ступені передбачувана як у змісті якості, професійного рівня, так і в змісті норм взаємин з керівником, колегами, підлеглими, пацієнтами. Для цього в ході історичної практики були вироблені стандартизовані, деіндивідуалізовані вимоги до того, хто “замінить того, що вибув” (у тому числі визначені правила взаємин лікарів один з одним, з підлеглими, керівниками, пацієнтами), точніше, до будь-кого, хто претендує на певну посаду.

Саме деіндивідуалізація вимог до тих, хто займає визначену позицію, «осередок» у ланцюгу взаємозв'язків інституту (тобто береться за виконання визначеної функції), і охороняє інститут від розвалу, розпаду при кожній зміні персонального складу. Люди міняються, а деіндивідуалізовані вимоги зберігаються, тому нові учасники в основному повторюють зміст, соціальну мотивацію дій своїх попередників.

3. Більш чіткий, нерідко більш раціонально обґрунтований, твердий і зобов'язуючий характер механізмів регуляції. Зобов'язуюча сила соціального інституту органічно зв'язана з наявністю:

• чітко фіксованих, однозначно витлумачених зразків поведінки – норм;

• соціального контролю, санкцій, що стимулюють бажану поведінку і перешкоджають небажаній поведінці.

З цього погляду інститут – це особлива процедура соціальних взаємодій, основу якої складає стійка система, комплекс взаємозалежних норм, правил. Норма – стандартний (деіндивідуалізований) зразок поведінки, головний символічно-культурний інструмент, що забезпечує інституалізацію взаємодій.

Норма містить ясну, однозначно зрозумілу настанову, як і що варто робити, дає ясний і однозначний орієнтир, що викликає схвалення чи осуд. Отже, норми впорядковують взаємини партнерів у інституалізованих зв'язках, не залишаючи з цього приводу ніяких двозначностей. Інститут родини ґрунтується на нормах взаємин між батьками і дітьми, економічний інститут – на нормах організації господарської діяльності і т.д.

Аналіз соціального інституту – це насамперед аналіз норм, правил гри, якими регулюються взаємини його учасників, тих цінностей, що ці норми обґрунтовують.

У даному випадку лише відзначимо: сучасне суспільство використовує величезну розмаїтість деіндивідуалізованих стандартів з метою інституалізації взаємодій. Сьогодні офіційні норми сполучаються з неписаними, нормативна регуляція доповнюється іншими видами стандартів – звичаями, традиціями, без яких не можна уявити собі, наприклад, інститут родини, інститут освіти.

Соціальні зв'язки тоді здобувають інституціональний характер, коли вони крім названих особливостей нерозривні з контролем, санкціями. Можна сказати, що кожен інститут лише тоді чогось вартує, якщо зуміє себе захистити, гарантувати виконання закладених у ньому норм. Роль санкції в забезпеченні передбачуваності діяльності інститутів дуже велика. Якщо ви хочете зрозуміти причини дієвості інституту (чи його розпаду), необхідно вивчити в тому числі ефективність (чи неефективність) санкцій.

Багато видів санкцій усім добре відомі – покарання, заохочення і т.д. Сучасне суспільство постійне поповнює і диференціює свій арсенал санкцій.

4. Наявність установ, у рамках яких організується діяльність того чи іншого інституту, здійснюється управління, контроль за його діяльністю. Інститут охорони здоров'я має у своєму розпорядженні лікарні, поліклініки, свої органи управління, інститут армії – генштаб, округи, армії, взводи і т.д.

Кожен соціальний інститут, крім того, повинний мати необхідні засоби і ресурсами.

Для діяльності системи охорони здоров'я потрібні матеріальні ресурси у виді приміщень, медичного устаткування, інтелектуальні ресурси у виді висококваліфікованих лікарів, моральні ресурси у виді довіри з боку клієнтів і т.д.; інститут армії повинен мати матеріальні ресурси — зброя, казарми, авіацію, а також моральні ресурси – повагу до армійської служби, довіру з боку громадян держави.

Соціальні інститути можуть бути охарактеризовані з позиції як їх зовнішньої, “матеріальної” структури, так і внутрішньої, змістовної.

Зовнішньо соціальний інститут виглядає як сукупність осіб, закладів, забезпечених певними матеріальними засобами, і які здійснюють конкретну соціальну функцію. Із змістовної сторони – це певна система доцільно орієнтованих стандартів поведінки певних осіб у конкретних ситуаціях. Так, якщо юстиція як соціальний інститут зовнішньо може бути охарактеризована як сукупність осіб, закладів і матеріальних засобів, які здійснюють правосуддя, то із змістовної точки зору – це сукупність стандартизованих взірців поведінки правоможних осіб, які забезпечують дану соціальну функцію. Вказані стандарти поведінки втілюються в певних ролях, характерних для системи юстиції (роль судді, прокурора, адвоката, слідчого і т.д.).

Таким чином, однією з функцій соціальних інститутів є упорядкування діяльності різних людей шляхом зведення їх до передбачуваних зразків соціальних ролей. Наприклад, у сім’ї існують такі ролі: чоловік, дружина, батько, мати, син, дочка, брат, сестра тощо. Всі вони втілюють у собі різноманітні види прав і обов’язків, які завжди стосуються взаємодії людей, що утворюють даний інститут і передбачають певні стандарти цієї взаємодії.

Наведені ознаки соціального інституту свідчать про те, що саме в рамках інституту соціальна взаємодія між людьми з приводу того чи іншого предмету соціального зв’язку (освіта чи здоров’я, праця чи наука) набуває регулярний, високоякісний характер. Інституціональна взаємодія постає як добре налагоджений порядок повсякденного життя в основних сферах нашого буття.

* * *

Отож, соціальний інститут визначає орієнтацію соціальної діяльності і соціальних відносин за допомогою взаємопогодженої системи доцільно орієнтованих стандартів поведінки.

Кожному соціальному інституту притаманні такі складові елементи:

• своя мета, тобто він має коло питань, які охоплює свою діяльністю;

• певне коло функцій, передбачених для розв‘язання цих питань;

• наявність засобів і установ, за допомогою яких досягаються цілі інституту (це можуть бути засоби матеріальні, символічні або ідеальні). Наприклад, церква, як релігійний інститут, має матеріальні установи (церковні храми та їх обладнання), символи (хрест) і ідеальні предмети, в які люди вірять і які через цю віру впливають на їх поведінку;

• наявність певних санкцій як стосовно осіб, що виконують інституціоналізовані функції, так і стосовно осіб, що є об‘єктом цих санкцій.