3. Адміністративно-правові засоби регулювання підприємницької діяльності.

Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

• державне замовлення;

• ліцензування, патентування і квотування;

• сертифікація та стандартизація;

• застосування нормативів та лімітів;

• регулювання цін і тарифів;

• надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до Господарського Кодексу та інших законів.

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Підприємництво здійснюється на основі:

• вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

• самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

• вільного найму підприємцем працівників;

• комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

• вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

• самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

• надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

• сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

• здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

• стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

• подають підприємцям інші види допомоги.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

Основні функції держави щодо адміністративно-правового впливу на підприємницьку діяльність мають здійснюватись з метою:

а) створення всіх необхідних передумов для постійного врахування підприємництва як об’єкта адміністративно-правового регулювання в процесі формування і реалізації єдиної державної економічної політики;

б) збереження контролюючого та регулюючого впливу держави на розвиток сфери підприємництва.

Відповідно, до засобів державного регулювання підприємництва Н.О. Саніахметова відносить: 1) аудит діяльності підприємців; 2) бухгалтерський облік та звітність; 3) державну реєстрацію суб’єктів підприємництва; 4) квотування зовнішньоекономічної діяльності; 5) контроль за ціноутворенням і цінами; 6) ліцензування деяких видів підприємництва; 7) ліцензування зовнішньоекономічної діяльності; 8) митно-тарифні засоби; 9) недопущення недобросовісної конкуренції; 10) облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів; 11) оподаткування; 12) обмеження монополізму; 13) обмеження окремих видів реклами; 14) патентування окремих видів підприємницької діяльності; 15) стандартизацію та сертифікацію продукції і послуг.

У цілому, поділяючи наведені наукові погляди, необхідно зауважити, що перелічені засоби не охоплюють усього спектру існуючих адміністративно-правових засобів регулювання. Мова йде, насамперед, про весь комплекс дозвільно-реєстраційних процедур у сфері підприємництва.

Для того, щоб розпочати діяльність, суб’єкт підприємництва має одержати значну кількість дозвільних документів та висновків експертиз, які базуються на положеннях чинного законодавства, а саме: 1) висновки державних експертиз, що видаються в рамках комплексної державної експертизи проектів будівництва; 2) дозволи на початок роботи, введення в експлуатацію об’єктів, впровадження нових технологій, виготовлення та використання окремих засобів виробництва; 3) дозвіл на початок роботи новостворених підприємств, введення в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих, житлових та інших об’єктів, оренду будь-яких приміщень (видається органами пожежної служби); висновок про відповідність вимогам санітарних норм об’єктів та споруд, які вводяться в експлуатацію та готовність підприємства до роботи для одержання дозволу на початок роботи підприємства, установи, організації (видається органами державної санітарно-епідеміологічної служби); дозвіл на початок роботи підприємства, установи, організації (видається органами охорони праці) тощо. Процес одержання всіх необхідних документів є надто бюрократичним та довготривалим і супроводжується численними додатковими вимогами, які також базуються на чинному законодавстві.

Під адміністративно-правовим впливом на підприємницьку діяльність слід розуміти увесь спектр дій органів державної влади, спеціалізованих установ та організацій, некомерційних самоврядних організацій, органів місцевого самоврядування, посадових осіб вказаних органів, наділених певною компетенцією стосовно суб’єктів підприємництва (включаючи застосування тих чи інших санкцій), які базуються на чинному законодавстві.

Одним з основних напрямків діяльності держави у сфері підприємницької діяльності є також її дерегулювання. Динаміка розвитку підприємництва в останні роки та його сьогоднішній стан яскраво свідчать про наявність багатьох існуючих проблем на шляху досягнення бажаного процесу у цій важливій сфері. В Україні створилась парадоксальна ситуація, коли регулювання, всупереч своєму призначенню, спричиняє гальмування загального розвитку суспільства, зменшує ефективність економіки, стимулює зростання тіньового сектору.

Існує також тісний зв’язок дерегулювання з проблемою корупції, яка здебільшого є наслідком недосконалості законодавства, неоднозначності трактування законів та бюрократичного свавілля.

Нові умови розвитку та формування правової держави і суспільства в Україні потребують нових підходів до системи державного регулювання та її законодавчого забезпечення. У законодавстві, що регулює суспільні відносини, які виникають з приводу здійснення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень у сфері підприємницької діяльності, можна виділити п’ять груп нормативно-правових актів.

1. Конституційні основи адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності, що закріплюють встановленням Конституцією України організації влади (ст. 6), конкретних цілей побудови демократичного суспільства, правової держави (ст. 1), суспільне життя в якій ґрунтується на засадах політичної, економічної і ідеологічної різноманітності (ст. 15). У зв’язку з цим конституційними основами адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності слід вважати законність, демократизм, розподіл влади, публічність, гласність, тобто незмінні засади конституційного ладу, закріплені у розділі 1 Конституції України. До цього доцільно включити й норми Конституції, що визначають основні засади політики державних органів в сфері економіки, зобов’язують Кабінет Міністрів України забезпечувати проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики (п. 3 ст. 116), визначення виключно законами правових основ та гарантій підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання (п. 8 ст. 92) тощо [1].

Вихідним моментом конституційних основ адміністративно-правових відносин підприємницької діяльності є принцип, відповідно до якого органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень і у спосіб, передбачений Конституцією і чинними законами України (ч. 2 ст. 19). Такі повноваження випливають із самої суті правової держави і принципу верховенства права: право повинне домінувати над органами влади, не допускати можливого свавілля з боку останніх, забезпечувати можливість контролю громадянського суспільства за державною діяльністю, в тому числі за здійсненням публічно-владних повноважень у сфері підприємництва. Тобто в цьому випадку повинен діяти загальноправовий дозвільний принцип: “можна лише те, що дозволено законом”. Саме на підставі цього основоположного принципу мають визначатися публічно-правові засади забезпечення підприємницького порядку, сфера публічно-владних відносин у підприємницької діяльності. У відповідності із вказаним принципом органам державної влади та місцевого самоврядування, які мають право здійснювати адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності, дозволяються лише такі дії, методи та форми впливу на суб’єктів підприємницької діяльності, які безпосередньо регламентовані законом, що визначає їх правовий статус і компетенцію. Навіть приписуючи законодавчі заборони, держава може запровадити лише таке обмеження суб’єктивного права громадян на підприємницьку діяльність, метою яких є сприяння забезпеченню загальнонародних інтересів у цілому, добробуту суспільства і, що особливо важливо, які визначені лише законами. Це випливає із базової (основоположної) конституційної норми, яка визначає, що головним обов’язком правової держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини (ч. 2 ст. 3).

2. Норми ГК України, що встановлюють правові засади участі держави в господарській діяльності (ст. 8) та відносин суб’єктів господарювання з органами місцевого самоврядування (ст. 23), визначають основні засоби державного регулювання господарської діяльності та загальні принципи їх застосування (ст. 12), а також правові основи окремих засобів державного регулювання: державного замовлення та державного завдання (ст. 13); ліцензування, патентування та квотування (ст. 14); стандартизації та сертифікації (ст. 15); дотації, субвенції та інших засобів державної підтримки (ст. 16). Крім того, норми ГК України встановлюють принципи застосування податків в механізмі державного регулювання господарської діяльності (ст. 17) та принципи і сфери державного контролю за господарською діяльністю (ст. 19). Визначаючи межі втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, зазначається, що вони уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю у зазначених в Кодексі сферах, які повністю перераховані у ст. 19 ГК України.

Норми Цивільного кодексу України: ст. 3 “Загальні засади цивільного законодавства”; ст. 35 “Надання повної цивільної дієздатності”; ст. 191 “Підприємство як єдиний майновий комплекс”; ст. 243 “Комерційне представництво”; ст. 282 “Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю”; ст. 320 “Використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності”; ст. 633 “Публічний договір”; ст. 685 “Тара та упаковка за договором купівлі-продажу”; ст. 787 “Договір прокату”; ст. 906 “Відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг”; ст. 1017 “Відступ від вказівок комітента”; ст. 1198 “Визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи-підприємця” тощо [98]. Норми Цивільного кодексу України є важливими для отримання підприємницького доходу.

До цього ж блоку відносяться норми, що стосуються підприємницької діяльності, які містяться в інших кодифікованих законодавчих актах. Наприклад: ст. 82 “Право власності на землю юридичних осіб” Земельного кодексу України; ст. 71 “Місце і час здійснення митного оформлення” Митного кодексу України; ст. 4 “Законодавство, яке застосовується при вирішенні господарських спорів” Господарського процесуального кодексу України тощо.

3. Закони України, що надають органам державної влади та місцевого самоврядування право здійснювати публічно-владні повноваження у сфері підприємницької діяльності (наприклад, право здійснювати ліцензування, державну реєстрацію, стандартизацію, патентування, державний контроль за підприємницькою діяльністю тощо), тим самим визначаючи їх правоздатність та дієздатність. Адміністративно-правовий статус є складовою частиною єдиного правового статусу державного органу, органу місцевого самоврядування, і тому, як правило, зазначається у тому ж нормативно-правовому акті, що визначає його правовий статус в цілому. Отже, до цієї групи, наприклад, входять Закони України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” та інші. Правовий статус багатьох державних органів також визначається підзаконними нормативними актами.

Крім того, до цього блоку відносяться закони, що встановлюють окремі сторони адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності держави, та спрямовані на правове регулювання власне підприємницьких відносин, адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами підприємництва. Наприклад, Закони України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” , “Про захист економічної конкуренції”, “Про природні монополії”, “Про ціни і ціноутворення”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про захист прав споживачів”, “Про державну підтримку малого підприємництва” тощо.

4. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності, які видає Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади.

5. Нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим, а також регуляторні акти (рішення, розпорядження тощо) місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Наведені приклади діючого нормативного масиву встановлюють засади адміністративно-правового регулюваннясуспільних відносин, що виникають з приводу здійснення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень у сфері підприємницької діяльності. Зазначена діяльність поступово впорядковується шляхом деталізації окремих її аспектів та порядку її здійснення актами вищої юридичної сили – законами України. Підтвердженням цього є прийнятий Верховною Радою України Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, мета якого – врегулювати порядок ініціювання, підготовки, аналізу, експертизи, прийняття, відстеження ефективності та перегляду регуляторних актів.

Це й стало передумовою проведення в Україні єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності, під якою розуміють зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємницької діяльності.

За цих умов у вигляді суб’єкта регулювання держава все послідовніше виступає як суб’єкт політичної влади і помітно втрачає гіпертрофовану в колишньому радянському суспільстві роль безпосереднього суб’єкта підприємницької діяльності, а регуляторна діяльність окремого державного органу або органу місцевого самоврядування підпорядковується засадам єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності. До того ж, суб’єкт підприємницької діяльності поступово стає, так би мовити, рівноправним учасником відносин з державою. Зрозуміло, що в цьому випадку йдеться не про правосуб’єктну рівність державних органів та суб’єктів підприємницької діяльності, адже лише на боці органів державної влади та місцевого самоврядування залишаються владні повноваження. Мається на увазі встановлення, по-перше, рівних прав щодо вимоги належної поведінки з обох сторін, по-друге, реальних можливостей суб’єктів підприємницької діяльності щодо юридичного захисту своїх прав у разі їх порушення.

В результаті впровадження державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності та під впливом процесів, що відбуваються у сфері державного управління, формується певна система регуляторних органів. Так, згідно ст. 1 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, до системи регуляторних органів входять: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, а також інші державні органи, центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства вона має повноваження одноосібно приймати регуляторні акти. Крім того, до регуляторних органів належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти. Тобто функцію регулювання у сфері підприємницької діяльності здійснюють не тільки державні установи, які представляють законодавчу та виконавчу державну владу, а й органи місцевого самоврядування, навіть некомерційні самоврядні організації, але лише ті, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Регулювання для державних органів – одна із численних функцій державного управління, яка здійснюється поряд з іншими функціями управління (прогнозування, організація, координація, контроль тощо) в рамках їх основної діяльності, заради якої вони створені. Це зумовлено тим, що будь-який процес управління завжди передбачає аналіз конкретної ситуації; вибір цілей; прогнозування, розробку державної стратегії і планування діяльності щодо здійснення обраних цілей, наміченої стратегії; інформування керованого об’єкта; організацію; координацію; регулювання; контроль; узагальнення й оцінка результатів управління. Саме тому регулювання як функція управління об’єктивно притаманне будь-якій управлінській діяльності, яка здійснюється органами державної влади.

Регуляторна функція адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності окремого органу держави – це соціальне призначення кожного конкретного органу у підприємницьких відносинах як особливої частини механізму держави, яке знаходить свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, закріпленої за кожним органом у його правах і обов’язках щодо здійснення державного регулювання підприємницької діяльності. Державний орган виконує регуляторну функцію за допомогою визначеного законом України його правового статусу. Окремий орган держави регулює відносини у сфері підприємницької діяльності, використовуючи при цьому наявні у нього правові можливості, застосовуючи методи та форми регуляторної діяльності, встановлені законом. Проте, незалежно від того, які органи здійснюють регуляторну функцію і в якому обсязі, їх регуляторна діяльність заснована на єдиних принципах і в її основу покладено завдання підвищення ефективності управління та виконання поставлених перед ним завдань. Виходячи з того, що державна влада, як здатність держави приймати обов’язкові рішення та домагатися їх виконання, – явище цілісне, державний вплив на підприємницьку діяльність за допомогою функції регулювання реалізується через усю систему представницьких та виконавчих органів державної влади на основі конституційного принципу розподілу компетенції законодавчої та виконавчої влади взагалі.

Розглядаючи проблему організації системи державного регулювання підприємницької діяльності та її правового забезпечення, слід конкретизувати регулювання як функцію управління стосовно державного органу, який її здійснює, і проаналізувати її обсяг у межах нормативно закріплених повноважень суб’єкта.

1. Відповідно до Конституції України регулювання підприємницької діяльності з боку законодавчої влади визначається згідно з положенням ст. 6 про самостійність здійснення органами законодавчої, виконавчої та судової влади своїх повноважень. У п. 5 ст. 85 Конституції України встановлюється, що Верховна Рада України визначає основні напрямки внутрішньої (у тому числі й у сфері підприємницької діяльності) і зовнішньої політики Української держави. Це повноваження законодавчого органу України реалізується, перш за все, у формі прийняття законів. Згідно ст. 92 Конституції України, “виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина”. Серед прав та свобод людини, що гарантуються Конституцією, є право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42). Тому закономірним є те, що виключно законами України мають визначатися засади правового режиму власності (п. 7 ч. 1 ст. 92), правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання (п. 8 ч. 1 ст. 92), засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи (п. 9 ч. 1).

Крім того, Верховна Рада має повноваження “затверджувати загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля” (п. 6 ст. 85), “заслуховувати щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України” (п. 8 ст. 85), “розглядати та приймати рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України” (п. 11 ст. 85), “призначати за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голову Фонду державного майна України, звільняти зазначених осіб з посад, вирішати питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України” (п. 12 ст. 85), “затверджувати перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначати правові засади вилучення об’єктів права приватної власності” (п. 36 ст. 85).

Головне повноваження Верховної Ради України, в тому числі під час виконання функції регулювання підприємницької діяльності, – законотворення. Законодавчий процес у Верховній Раді України являє собою юридично визначену сукупність стадій по створенню законів, в межах яких у певній послідовності здійснюються відповідні дії Верховною Радою, суб’єктами права законодавчої ініціативи, громадянами, що беруть участь в обговоренні законопроектів, Президентом України, а у випадках, вказаних законом, — також Конституційним Судом України у порядку, встановленому Конституцією, Постановою Верховної Ради України “Про Регламент Верховної Ради України” [89] та іншими законами, виданими на основі Конституції.

Особливість здійснення регуляторної діяльності Верховною Радою України полягає в тому, що вона приймає регуляторні акти – закони – відповідно до Регламенту Верховної Ради України з урахуванням вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”. Враховуючи це, з моменту вступу в дію останнього закону законодавчий процес щодо прийняття регуляторних актів поповнився такими додатковими стадіями як оприлюднення планів прийняття регуляторних законів, їх проектів та розгляд одержаних зауважень і пропозицій від громадськості та інших зацікавлених осіб.

Нажаль, регуляторна діяльність Верховної Ради України не відзначається своєю ефективністю. Починаючи з 1990 року Верховна Рада України прийняла понад 1500 законів, що охоплюють різні сфери життєдіяльності людини, суспільства і держави, у тому числі і сферу підприємництва. Але кількість законів неадекватна їх якості. Так, 90% законів – це доповнення і зміни до діючих і нових законів та закони про ратифікацію міжнародних договорів. Тому постає величезна проблема – нестабільність законодавства, колізії, правовий, включаючи конституційний, нігілізм, – яка потребує негайного вирішення.

2. Регуляторні повноваження Президента України у сфері підприємницької діяльності обумовлені його конституційним становищем як глави держави, гаранта державного суверенітету, дотриманням Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент України має регуляторні повноваження, що визначаються передусім конституційними нормами. Так, відповідно до Конституції України, Президент України здійснює державне регулювання у сфері підприємницької діяльності шляхом підписання і обнародування законів, прийнятих Верховною Радою України (п. 29 ст. 106). Крім того, з метою реалізації цілей та завдань державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності, Президент України “має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України” (п. 30 ст. 106), “забезпечує національну безпеку держави” (п. 1 ст. 106), “призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України...”, “проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою” (п. 6 ст. 106), “вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України” (п. 9 ст. 106), “зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності” (п. 15 ст. 106), “скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим” (п. 16 ст. 106).

Повноваження Президента України вичерпно встановлені Конституцією України: в ч. 1 ст. 106 Конституції України міститься їх повний перелік і водночас застерігається, що Президент України “здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України”. Проте, існує думка, що в Конституції України встановлені тільки найважливіші повноваження Президента України, а решта визначена так званим поточним законодавством. Звідси висновок, що “повноваження глави Української держави цілком окреслюються Конституцією. Однак це зовсім не означає, що його повноваження визначаються тільки Конституцією”. Такий висновок, на нашу думку, є некоректним, адже він суперечить наведеному вище положенню ч. 1 ст. 106 Конституції України, яку можна тлумачити лише буквально. З цього приводу ми поділяємо думку В.М. Шаповала та В.П. Єрмоліна, що об’єктивно законами можуть бути лише деталізовані і конкретизовані, а не доповнені, повноваження Президента України, конкретно визначені Конституцією України. Інакше виникатиме питання реальності змісту положень Конституції України, доповнюваних такими законами.

Відповідно до норм Конституції України “Президент України є главою держави і виступає від її імені” (ст. 102). Як зазначають Б.Н. Баглай і Б.Н. Габричидзе “функція гаранта Конституції передбачає широке право Президента діяти на свій розсуд, виходячи не лише з букви, а й з духу Конституції і законів, надолужуючи прогалини в правовій системі і реагуючи на непередбачувані Конституцією життєві ситуації. Як гарант прав і свобод громадян Президент зобов’язаний розробляти і пропонувати закони, а в разі їх відсутності приймати укази на захист прав і свобод окремих категорій громадян... у боротьбі з організованою злочинністю тощо”.

Як глава держави, Президент України повинен постійно інформувати широку громадськість, депутатів про основні напрями політики держави, в тому числі і регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності, про чергові завдання, які постають на шляху її розвитку. Саме в цьому плані Конституція України встановлює, що Президент України “звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України ” (п. 2 ст. 106).

У Посланні формулюються основні політичні цілі і завдання держави на черговий рік. Послання Президента України спирається на доктрини, концепції з різних напрямків розвитку країни, середньострокові і довгострокові прогнози. Доктрина виражає систему поглядів на значення окремих заходів, принципів, що визначають механізм державного регулювання, якими керуються органи державної влади. Доктрини, програми і концепції затверджуються законами України. Вказані звертання Президента України до народу і парламенту України не можна розглядати як суто інформаційні. Адже в них Президент України викладає своє бачення ситуації, в якій перебуває держава, окреслює шляхи подолання перешкод, що заважають її поступальному розвиткові. Зрозуміло, що викладені в цих посланнях положення аж ніяк не можуть тлумачитись як обов’язкові для застосування їх парламентом України. У системі розподілу владних повноважень Верховна Рада України посідає своє, тільки їй притаманне місце. Відповідно до ст. 75 Конституції України вона є єдиним органом законодавчої влади країни, який має своє визначене коло повноважень (ст. 85), при цьому ряд питань, як це закріплено у ст. 92 Конституції України, може визначатись або встановлюватись лише законами України. Парламент України, члени якого обрані їх виборцями, і Президент України, обраний всенародно, є головними і легітимними центрами вироблення політики держави, що виключає будь-який диктат одного з цих інститутів щодо іншого.

Найважливішою функцією Президента України при здійсненні регуляторної діяльності є його участь у законодавчому процесі. Як глава держави, він користується правом законодавчої ініціативи. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, повинні бути розглянуті Верховною Радою України позачергово (ст. 93 Конституції України).

Проте, цим участь Президента України у законотворчому процесі не вичерпується. Його функцією також є промульгація і оприлюднення законів України. За Конституцією України схвалені Верховною Радою України закони підписуються її Головою і направляються Президентові України. Отримавши закон, Президент України протягом п’ятнадцяти днів має підписати його, взявши тим самим до виконання, або, у разі незгоди, повернути Верховній Раді України зі своїми вмотивованими та сформульованими зауваженнями для повторного розгляду. У разі погодження Верховної Ради України із зауваженнями Президента України, вона може його повторно розглянути, схвалити і знову направити Президенту України на підпис. У разі непогодження – внести цей закон в попередній редакції на повторний розгляд Верховної Ради України з тим, щоб подолати президентське вето. Якщо під час повторного розгляду закон знову буде прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів (ч. 4 ст. 94 Конституції України). Якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом (ч. 3 ст. 94 Конституції України).

Таким чином, регуляторна діяльність Президента України у сфері підприємницької діяльності об’єктивно поєднана із функціонуванням законодавчої та виконавчої влади, а її зміст випливає з відповідної теорії “розподілення влади ”. Його повноваження щодо здійснення державної регуляторної політики здебільшого є елементами системи стримувань і противаг у взаємовідносинах між “розподіленими владами ”, насамперед між законодавчою і виконавчою.

Підтвердженням цього є також повноваження Президента України зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України (п. 15 ч. 1 ст. 106) та скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ч. 1 ст. 106). Мотивами прийняття рішень Президента України щодо зупини дії зазначених актів об’єктивно є їх невідповідність Конституції України, що є одним із принципів державної регуляторної політики. Цим уможливлюється політична оцінка Президентом України регуляторних актів Кабінету Міністрів України з відповідними наслідками. Доречно додати, що Президент України також уповноважений скасовувати рішення голів місцевих державних адміністрацій, але лише на підставі їх неконституційності або незаконності (ч. 8 ст. 118).

3. Значними повноваженнями в галузі державного регулювання підприємницької діяльності наділений Кабінет Міністрів України – вищий орган виконавчої влади України. Згідно ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону; 6) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 7) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 8) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; 9) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України тощо.

Значною мірою регуляторна діяльність Кабінету Міністрів України являє собою реалізацію закріпленої в законах державної політики у сфері підприємництва. Беручи за основу своєї діяльності положення Послання Президента України, Кабінет Міністрів України на їх базі розробляє, а потім і проголошує пріоритети економічної та соціальної політики на рік. Так, у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Реформи заради добробуту ” основою політики економічного зростання Кабінет Міністрів України визначив розкриття підприємницького потенціалу, розвиток приватної ініціативи. Для цього, усвідомлюючи необхідність забезпечення послідовної та передбачуваної політики щодо створення сприятливого середовища для розвитку ділової активності на основі конкуренції, Кабінет Міністрів України спрямував свої дії на зменшення адміністративного впливу та державного втручання у підприємницьку діяльність.

За своїм конституційним статусом Кабінет Міністрів України очолює систему органів виконавчої влади, керує роботою центральних та місцевих органів виконавчої влади, спрямовує їх на виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Важливе значення для здійснення державної регуляторної політики має положення п. 9-1 ст. 116 Конституції України, за яким Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує і ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Утворюючи систему центральних органів виконавчої влади, Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання, виходячи з міркувань доцільності. Ця система формується з урахуванням динаміки суспільних потреб, яка зумовлює існування того чи іншого органу. Таким чином, повноваження Кабінету Міністрів України утворювати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади з об’єктивних причин не може бути зведене лише до правової фіксації факту утворення конкретного органу.

Виходячи з того, що регуляторна політика є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення економічних реформ, Кабінет Міністрів України повинен забезпечувати реалізацію цього напрямку державної політики усією системою органів виконавчої влади. Для виконання цих умов Кабінет Міністрів України забезпечує фінансування заходів з реалізації державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності; забезпечує додержання адміністративних процедур з підготовки та впровадження регуляторних актів; скасовує регуляторні акти центральних органів виконавчої влади; контролює виконання органами виконавчої влади заходів з реалізації державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності, здійснює аналіз відповідної звітності органів виконавчої влади та приймає рішення за результатами розгляду; вирішує в межах повноважень, визначених законом, інші питання, пов’язані з реалізацією державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності.

Основною формою реалізації регуляторної діяльності Кабінету Міністрів України є його правові акти — постанови і розпорядження, які обов’язкові до виконання на всій території України.У формі постанов Кабінету Міністрів України видаються регуляторні акти, які носять нормативний характер. У формі розпоряджень Кабінету Міністрів України — акти з питань організації регуляторної діяльності органів виконавчої влади та здійснення ними державної регуляторної політики у сфері підприємництва. Регуляторні акти Кабінету Міністрів України підлягають реєстрації у встановленому законом порядку.

Порядок підготовки проектів регуляторних актів, які розглядаються Кабінетом Міністрів України, регулюється одночасно двома нормативно-правовими актами: Законом України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” та Регламенту Кабінету Міністрів України”. Суб’єктами, які мають право внесення проекту регуляторного акту на розгляд Кабінету Міністрів України (здебільшого це проекти Постанов Кабінету Міністрів України), є центральні органи виконавчої влади, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Підготовка проекту регуляторного акту на розгляд Кабінету Міністрів України передбачає його обов’язкове узгодження із зацікавленими органами виконавчої влади, державними, громадськими та іншими організаціями. Проекти рішень Кабінету Міністрів України візуються керівниками вказаних органів і організацій, а в разі їх відсутності – особами, які їх заміщують. Будь-який проект регуляторного акта підлягає обов’язковому узгодженню з відповідним органом у сфері підприємництва та Міністерством юстиції України.

Також до регуляторних повноважень Кабінету Міністрів України можна віднести організацію проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності в системі органів виконавчої влади, а також роль апеляційної інстанції, яка розглядає спори, що виникають між органами виконавчої влади під час реалізації регуляторної політики.

4. Центральні та місцеві органи виконавчої влади здійснюють регуляторну функцію у порядку безпосередньої реалізації заходів, спрямованих на реалізацію завдань регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності. Для забезпечення реалізації регуляторної політики вони повинні додержуватися принципів впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності шляхом виконання адміністративних процедур з підготовки та впровадження регуляторних актів.

Відповідно до Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності ” Президентові України та Кабінету Міністрів України забороняється внесення проектів регуляторних актів, видання органами виконавчої влади регуляторних актів без обґрунтування доцільності втручання держави у відповідну сферу підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів та способів розв’язання порушеним у проекті питанням, оприлюднення проекту регуляторного акта з метою отримання зауважень та пропозицій, характеристики очікуваних соціально-економічних наслідків запропонованих заходів, що передбачаються у проекті, а також без попереднього погодження відповідного проекту регуляторного акту з відповідним органом в сфері підприємництва.

Реалізація функції регулювання центральними та місцевими органами виконавчої влади впроваджується за напрямами завершення формування нормативно-правової бази щодо впровадження регуляторної політики у сфері підприємництва; здійснення перегляду діючих нормативно-правових актів на відповідність вимогам ринкових відносин; здійснення заходів щодо усунення обмежень, які стримують розвиток підприємницької діяльності, зменшення надмірного державного регулювання підприємницької діяльності; забезпечення дотримання процедури підготовки проектів регуляторних актів, складання планів заходів з реалізації державної регуляторної політики. Для цього з метою реалізації покладених на них повноважень у здійсненні державної регуляторної політики центральні та місцеві органи виконавчої влади створюють у своєму складі структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають ці повноваження на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб.

Регуляторні рішення центрального органу виконавчої влади набувають юридичної сили, коли вони оформлені як правові акти, що видані ним в межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України.

Переважна більшість регуляторних актів центрального органу виконавчої влади видається у вигляді наказів міністра. Вони є обов’язковими до виконання всіма органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядковані відповідному центральному органу. У випадках, передбачених законодавством, акти центрального органу є обов’язковими для виконання іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

Хоча більшість регуляторних актів створюються на центральному рівні управління державою, однак їх впровадження та виконання здійснюється на місцевому рівні. І місцеві органи виконавчої влади мають певні повноваження щодо регулювання окремих аспектів підприємницької діяльності. Практика доводить, що прийняття центральними органами державної влади рішень, спрямованих на покращення підприємницького середовища, є необхідною, але недостатньою умовою для досягнення реального покращення. Багато залежить від рівня виконавчої дисципліни місцевої влади.

Виходячи з того, що місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади, їх владні повноваження щодо здійснення регуляторної діяльності реалізуються одноосібно їх керівниками — головами місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій одноосібно приймають регуляторні акти шляхом видання розпоряджень і несуть за них відповідальність відповідно до законодавства.

Порядок підготовки та прийняття регуляторних актів органами виконавчої влади здійснюється відповідно до Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності ” . Особливе місце в їх регуляторній діяльності займає оцінка ефективності проектів та діючих регуляторних актів за допомогою аналізу їх регуляторного впливу. Мета цього заходу спрямована на створення системи прийняття доцільних та ефективних регуляторних рішень.

Саме з метою вирішення проблем Законом України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” передбачені такі гарантії забезпечення реалізації засад державної регуляторної політики в регуляторній діяльності органів виконавчої влади – регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:

• відсутній аналіз регуляторного впливу;

• проект регуляторного акта не був оприлюднений;

• проект регуляторного акта не був поданий на погодження із Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва або його відповідним територіальним органом;

• щодо проекту регуляторного акта Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва або її територіальним органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні;

• урядовим комітетом або апеляційною регуляторною комісією не прийнято рішення стосовно поданої розробником проекту регуляторного акта скарги щодо відмови в погодженні цього проекту Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва чи її територіальним органом;

• розробником проекту регуляторного акта не виконано рішення урядового комітету або апеляційної регуляторної комісії стосовно скарги щодо відмови в погодженні цього проекту Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва чи її територіальним органом.

Крім того, регуляторні акти органів виконавчої влади підлягають обов’язковій державній реєстрації в органах юстиції. Якщо в ході перевірки на підставі повідомлення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва або її територіального органу органом юстиції буде виявлено порушення порядку прийняття регуляторного акта, орган юстиції відмовляє в державній реєстрації цього акта або скасовує його рішення про державну реєстрацію.

Виконання цих вимог органами виконавчої влади особливо важливо, тому що саме вони є державними інституціями, які безпосередньо здійснюють заходи, спрямовані на регулювання підприємницької діяльності. Крім того, ці органи здійснюють контролюючі функції, а, отже, і захист особистості, суспільства та держави від зловживань у сфері підприємництва, здійснюють державний нагляд за законністю у підприємницької сфері. Але, виступаючи як регуляторні, вони реалізують засади регуляторної політики у своїй діяльності. Через них держава активно впливає на здійснення функції регулювання у сфері підприємницької діяльності відповідно до цілей і завдань, сформульованих нею як регуляторна політика.

Отже, проведений аналіз повноважень державних регуляторних органів свідчить про наявність у змісті державного регулювання різних видів відповідно до компетенції регуляторних органів. Спільною для всіх видів регулювання є мета його здійснення, хоча кожен наділений певними характерними для нього рисами. Розглянуті види регулювання в цілому становлять систему державного регулювання у сфері підприємницької діяльності, яка відіграє значну роль у забезпеченні правового порядку підприємництва в державі. Вихідним елементом правової регламентації функції регулювання мають виступити загальні статусні закони щодо правового регулювання органів виконавчої влади всіх рівнів – Закони України “Про Кабінет Міністрів України”, “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, “Про місцеві державні адміністрації”, в яких функція регулювання, її обсяг і межі здійснення мають бути чітко окреслені. Важливо, щоб регулювання отримало більш конкретну регламентацію в локальних компетенційних актах – про конкретні міністерства, підпорядковані їм ланки. Причому така регламентація не повинна обмежуватися лише посиланням на необхідність здійснення регулювання, а має містити його функціональні й процесуальні механізми регулювання. З метою посилення стимулюючої функції регулювання слід зобов’язати державні органи забезпечити “прозорість” своєї регуляторної діяльності, особливо тієї, яка являє широкий інтерес для громадян та суб’єктів підприємницької діяльності.

Велике значення для правової регламентації здійснення державного регулювання у сфері підприємницької діяльності має Закон України “ Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності ”, який закріпив правові основи регуляторної діяльності державних органів на законодавчому рівні. Такий підхід до регламентації функції державного регулювання у сфері підприємництва, на нашу думку, є виправданим, бо дає можливість ретельно впорядкувати зміст регуляторної діяльності, визначити основні принципи регулювання, завдання, уніфікувати форми та методи його здійснення.

Указ ПУ «Про Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва» від 30 березня 2012 року №237/2012

Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва (Держпідприємництво України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держпідприємництво України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сфері розвитку підприємництва, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності і є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики, дозвільної системи та ліцензування у сфері господарської діяльності.

Основним завданням Держпідприємництва України є реалізація державної політики у сфері розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, державної політики у сфері ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Держпідприємництво України відповідно до покладених на нього завдань:

1) готує та подає в установленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, державної політики у сфері ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;

2) проводить аналіз проектів регуляторних актів, що подаються для погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу та приймає рішення про погодження таких проектів або про відмову в їх погодженні;

3) проводить відповідно до законодавства експертизу регуляторних актів центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, приймає рішення про необхідність усунення виявлених під час експертизи порушень принципів державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, публікує в установленому порядку повідомлення про зупинення дії регуляторних актів або їх окремих положень, а також надсилає повідомлення про це до органів юстиції, які зареєстрували відповідні регуляторні акти;

4) повідомляє органи виконавчої влади, їх посадових осіб, уповноважених на прийняття або схвалення регуляторних актів, про виявлення встановлених законом обставин, за яких такий акт не може бути прийнято або схвалено, а також відповідні органи юстиції, якщо зазначені регуляторні акти підлягають державній реєстрації в органах юстиції;

5) здійснює методичне забезпечення діяльності регуляторних органів, пов'язаної з реалізацією державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

6) проводить аналіз стану здійснення заходів щодо реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

7) забезпечує підготовку та подання Кабінетові Міністрів України щорічної інформації про результати реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності в системі органів виконавчої влади, а також узагальнення практики застосування законодавства з питань державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо його вдосконалення;

8) вживає в межах своїх повноважень заходів щодо захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, порушених унаслідок дії регуляторних актів;

9) проводить аналіз звітів про відстеження результативності регуляторних актів, прийнятих центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади;

10) проводить експертизу проектів законів України, інших нормативно-правових актів, які регулюють господарські та адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, подає розробникам таких проектів пропозиції щодо їх удосконалення відповідно до принципів державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

11) звертається згідно із законом до регуляторних органів з пропозиціями щодо внесення змін або визнання такими, що втратили чинність, прийнятих зазначеними органами регуляторних актів, які суперечать принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності або прийняті з порушенням установлених законом вимог;

12) звертається в установленому порядку до органів державної влади, їх посадових осіб, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які у випадках та в порядку, встановлених Конституцією та законами України, мають право скасовувати або зупиняти дію актів інших органів державної влади, їх посадових осіб, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, з поданнями про скасування або зупинення дії регуляторних актів, що суперечать принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності або прийняті з порушенням установлених законом вимог;

13) проводить аналіз листів центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, їх посадових осіб, у яких роз'яснюються положення регуляторних актів, подає зазначеним органам та посадовим особам пропозиції щодо відкликання таких листів, якщо вони суперечать законодавству;

14) погоджує в установленому порядку склад апеляційних регуляторних комісій, утворених в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі;

15) надає роз'яснення положень законодавства з питань державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

16) погоджує нормативно-правові акти з питань державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, розроблені центральними органами виконавчої влади;

17) проводить моніторинг стану виконання органами виконавчої влади вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»;

18) інформує Кабінет Міністрів України про стан виконання органами виконавчої влади вимог Закону України «Про основні засади державного контролю (нагляду) у сфері господарської діяльності»;

19) проводить моніторинг проблемних питань щодо застосування законодавства з питань соціально-корпоративної відповідальності суб'єктів господарювання та подає пропозиції щодо їх урегулювання;

20) розробляє основні напрями розвитку державної політики у сфері ліцензування;

21) погоджує в установленому порядку проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, що розробляються та приймаються органами виконавчої влади;

22) здійснює нагляд за дотриманням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування та надає роз'яснення щодо його застосування;

23) здійснює методичне керівництво та інформаційне забезпечення діяльності органів ліцензування;

24) розробляє форми документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення;

25) погоджує за поданням органу ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх дотриманням, крім випадків, передбачених законом;

26) формує склад експертно-апеляційної ради та здійснює її організаційне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення;

27) організовує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування органів ліцензування;

28) здійснює організаційне та методологічне забезпечення ведення Єдиного ліцензійного реєстру;

29) організовує замовлення, постачання, ведення обліку і звітності щодо витрачання бланків ліцензій;

30) видає відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;

31) проводить моніторинг порушень ліцензійних умов та аналіз законодавства у сфері ліцензування та з метою вдосконалення законодавства щодо усунення порушень у сфері ліцензування подає в установленому порядку Кабінетові Міністрів України відповідні пропозиції;

32) бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань видачі документів дозвільного характеру та погоджує їх в установленому порядку;

33) здійснює методичне забезпечення діяльності дозвільних органів та державних адміністраторів;

34) бере участь у здійсненні методичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади, які відповідно до законодавства видають документи дозвільного характеру, ліцензії з питань, що належать до його компетенції;

35) здійснює в межах своїх повноважень контроль за дотриманням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру;

36) звертається до міських голів міст обласного або республіканського в Автономній Республіці Крим значення, голів Київської, Севастопольської міських, районних, районних у місті Києві державних адміністрацій з поданням про звільнення з посади державних адміністраторів у разі виявлення факту порушення ними законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності;

37) організовує навчання та підвищення кваліфікації державних адміністраторів, погоджує їх кандидатури на призначення та звільнення;

38) здійснює організаційне та методологічне забезпечення ведення Реєстру документів дозвільного характеру;

39) погоджує регламенти (інформаційні картки) щодо послідовності дій для отримання документів дозвільного характеру;

40) проводить аналіз стану розвитку підприємництва, здійснює заходи щодо реалізації державної політики у сфері розвитку та підтримки малого та середнього підприємництва, формування механізму такої підтримки та відповідної інфраструктури, готує та подає в установленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

41) розробляє в межах своїх повноважень пропозиції щодо активізації фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки підприємництва, організовує розроблення та забезпечує виконання державних цільових програм розвитку підприємництва, виступає державним замовником розроблення, організовує проведення експертизи проектів зазначених програм та в установленому порядку використовує бюджетні та позабюджетні кошти для виконання таких програм;

42) здійснює методичне керівництво з розроблення регіональних програм підтримки та розвитку малого підприємництва, проводить аналіз стану їх виконання;

43) забезпечує координацію та контроль за діяльністю Українського фонду підтримки підприємництва;

44) бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України, Державної програми економічного і соціального розвитку України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

45) розробляє заходи щодо виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні;

46) бере участь у формуванні політики соціально-корпоративної відповідальності суб'єктів господарювання;

47) готує пропозиції щодо напрямів міжнародного співробітництва у сфері розвитку підприємництва, а також залучення міжнародної технічної допомоги і ресурсів міжнародних фінансових організацій у зазначену сферу;

48) здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

49) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

50) організовує виконання науково-дослідних робіт з питань проведення державної політики у сфері підприємництва, у тому числі за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті;

51) організовує взаємодію з громадськими організаціями підприємців, їх спілками та учасниками ринків за галузевим принципом;

52) інформує громадськість про свою діяльність та стан проведення державної політики у визначених сферах діяльності;

53) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Департамент державної регуляторної політики є самостійним структурним підрозділом Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

До основних завдань Департаменту відноситься:

- розроблення пропозицій та організація роботи, спрямованої на забезпечення виконання прийнятих рішень щодо реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- узагальнення практики застосування законодавства з питань державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- вжиття у межах, встановлених законодавством України про державну регуляторну політику, заходів щодо захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання, порушених внаслідок дії регуляторних актів;

- організація роботи, спрямованої на недопущення прийняття регуляторних актів з порушенням вимог та процедур законодавства з питань державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

З метою виконання покладених завдань Департамент:

- готує пропозиції щодо формування державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- узагальнює практику застосування законодавства про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності та готує пропозиції щодо його вдосконалення;

- проводить в установленому порядку експертизу проектів регуляторних актів, що подаються для погодження, розглядає відповідні аналізи регуляторного впливу та готує проекти рішень про погодження проектів цих актів або про відмову в їх погодженні;

- проводить відповідно до закону експертизу регуляторних актів центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, готує проекти рішень про необхідність усунення виявлених під час експертизи порушень принципів державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- повідомляє органи виконавчої влади, їх посадових осіб, уповноважених на прийняття або схвалення регуляторних актів, про виявлення встановлених законом обставин, за яких такий акт не може бути прийнято або схвалено, а також відповідні органи юстиції, якщо зазначені регуляторні акти підлягають державній реєстрації в органах юстиції;

- здійснює методичне забезпечення діяльності регуляторних органів, пов'язаної з реалізацією державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- забезпечує підготовку матеріалів для інформування Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, громадськості про діяльність Держпідприємництва з проведення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- забезпечує підготовку проекту щорічної інформації Кабінету Міністрів України про здійснення державної регуляторної політики органами виконавчої влади;

- аналізує звіти про відстеження результативності регуляторних актів, прийнятих центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади;

- проводить експертизу проектів законів України, інших нормативно-правових актів, які регулюють господарські відносини та адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, готує розробникам таких проектів пропозиції щодо їх удосконалення відповідно до принципів державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- звертається згідно із законом до регуляторних органів з пропозиціями щодо внесення змін або визнання такими, що втратили чинність, прийнятих зазначеними органами регуляторних актів, які суперечать принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності або прийняті з порушенням установлених законом вимог;

- готує проекти звернень до Президента України та органів державної влади, їх посадових осіб, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які у випадках і в порядку, встановлених Конституцією і законами України, мають право скасовувати або зупиняти дію актів інших органів державної влади, їх посадових осіб, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, з поданням про скасування або зупинення дії регуляторних актів, які суперечать принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності або прийняті з порушенням установлених законом вимог;

- здійснює аналіз листів центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, їх посадових осіб, у яких роз'яснюються положення регуляторних актів, а також готує в установленому порядку зазначеним органам та посадовим особам пропозиції щодо відкликання таких листів, якщо вони суперечать законодавству;

- готує пропозиції щодо погодження складу апеляційній регуляторних комісій, утворених в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

- надає роз'яснення положень законодавства з питань державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- забезпечує надання інформаційних правових послуг та консультацій з питань державної регуляторної політики сфері господарської діяльності;

- взаємодіє із спілками, асоціаціями підприємців, громадськими організаціями з питань реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

- співпрацює з питань проведення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності з відповідними міжнародними організаціями.

До складу Департаменту входять:

• Управління експертизи проектів регуляторних актів

• Відділ економічної експертизи проектів регуляторних актів

• Відділ юридичної експертизи проектів регуляторних актів

• Управління забезпечення реалізації регуляторної політики

• Відділ аналізу ефективності провадження регуляторної політики

• Відділ методичного забезпечення реалізації регуляторної політики

• Відділ перегляду регуляторних актів

• Відділ розгляду проектів регіональних регуляторних актів

Законодавче та нормативно-методологічне забезпечення державного нагляду контролю

• Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»

• Закон України «Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності»

• Наказ Держкомпідприємництва України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розробки переліків питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) з урахуванням ступенів ризику від провадження господарської діяльності, а також типових форм актів, які складаються за результатами відповідних перевірок»

• Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»

• Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»

• Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»

• Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»

• Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні»