Тема 17. Управління у сфері культури

1. Організаційно-правове забезпечення державного управління у сфері культури і мистецтв.

2. Правове регулювання діяльності закладів і установ культури.

3. Здійснення реєстраційно-дозвільних функцій у сфері культури.

4. Державний контроль та нагляд у сфері культури.

1) Організаційно-правове забезпечення державного управління у сфері культури і мистецтв.

Культура - сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти.

Законодавство України про культуру регулює діяльність у сфері:

• художньої літератури, кінематографії, театрального, музичного, хореографічного, пластичного, образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, архітектури, фотомистецтва, дизайну;

• нематеріальної культурної спадщини, в тому числі народної культури (фольклор, традиції, звичаї і обряди, діалекти і говірки, народні художні промисли та ремесла, історична топоніміка тощо);

• охорони національного культурного надбання, в тому числі культурної спадщини;

• музейної справи, колекціонування;

• архівної справи;

• бібліотечної справи;

• книговидання, створення видавничої продукції, її розповсюдження і використання;

• створення і розповсюдження фонограмної та аудіовізуальної продукції;

• художньо-естетичної освіти, спеціальної культурно-мистецької освіти, позашкільної освіти сфери культури, педагогічної діяльності у закладах освіти сфери культури;

• наукових досліджень у сфері культури;

• міжнародних культурних зв'язків, а також переміщення культурних цінностей через державний кордон;

• виробництва матеріалів та обладнання, необхідних для збереження, створення і використання культурних цінностей та культурної спадщини;

• іншу діяльність, основною метою якої є створення, збереження, розповсюдження і використання культурних цінностей, культурної спадщини та культурних благ.

Основними засадами державної політики у сфері культури є:

• визнання культури одним з основних факторів самобутності Українського народу - громадян України всіх національностей (далі - Український народ);

• сприяння створенню єдиного культурного простору України, збереженню цілісності культури;

• захист і збереження культурної спадщини як основи національної культури, турбота про розвиток культури;

• сприяння утвердженню гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті;

• забезпечення свободи творчості, захист прав інтелектуальної власності, авторського права і суміжних прав;

• гарантування прав громадян у сфері культури;

• створення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня, естетичного виховання громадян, доступності освіти у сфері культури для дітей та юнацтва, задоволення культурних потреб Українського народу, розвитку закладів культури незалежно від форми власності, залучення до сфери культури інвестицій, коштів від надання платних послуг, благодійництва, інших не заборонених законодавством джерел;

• сприяння діяльності професійних творчих спілок та громадських організацій у сфері культури, активному функціонуванню державної мови в культурному просторі України, доступу громадян до культурних благ;

• визначення естетичного виховання дітей та юнацтва пріоритетом розвитку культури;

• забезпечення діяльності базової мережі закладів культури, закладів освіти сфери культури;

• підтримка діяльності у сфері культури, пов'язаної з виготовленням і розповсюдженням електронних та друкованих засобів масової інформації, аудіо- та аудіовізуальної продукції, розробленням комп'ютерних технологій та підвищенням їх потенціалу для розширення доступу та залучення громадськості до діяльності у сфері культури тощо;

• пропагування української національної культури у всій її різноманітності за кордоном та світового культурного надбання в Україні;

• підтримка вітчизняного виробника у сфері культури;

• забезпечення розвитку міжнародного культурного співробітництва;

• створення страхового фонду документації про культурні цінності та документів на об'єкти культурної спадщини.

Пріоритети державної політики у сфері культури визначаються:

• програмами Президента України, щорічним посланням Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України та програмами діяльності Кабінету Міністрів України, в яких обов'язково враховуються аспекти розвитку культури;

• державними цільовими програмами у сфері культури, що розробляються і затверджуються згідно із законодавством.

Держава у пріоритетному порядку створює умови для:

• розвитку культури української нації, корінних народів та національних меншин України;

• збереження, відтворення та охорони історичного середовища;

• естетичного виховання громадян, передусім дітей та юнацтва;

• розширення культурної інфраструктури села.

Суб'єктами діяльності у сфері культури є:

• держава в особі уповноважених органів виконавчої влади;

• територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування;

• професійні творчі працівники;

• наукові працівники, зокрема, музейних, бібліотечних закладів, історико-культурних заповідників, архівних установ;

• педагогічні працівники закладів освіти сфери культури;

• митці, які працюють на засадах мистецького аматорства;

• працівники культури;

• заклади культури, а також підприємства, установи та організації всіх форм власності, статути (положення) яких передбачають провадження діяльності у сфері культури;

• окремі громадяни, об'єднання громадян, які провадять діяльність у сфері культури.

Культура посідає особливе місце серед інших складових соціально-культурної сфери Нематеріальні цінності, що становлять суть явища культури, є дуже важливими для повноцінного існування суспільства Сама культура є важливим чинником розбудови демократії в Україні на засадах поваги до історії народу та держави, формування цілісного культурного середовища, сприяння підвищенню рівня культури суспільства взагалі та правової культури зокрема Даючи визначення, можна сказати, що культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, що мають художнє, історичне, етнографічне чи наукове значення та характеризують прояви творчої діяльності суспільства.

Не дивлячись на незвичний характер культури, слід наголосити, що для держави це є вкрай важливим чинником Держава зацікавлена в належному регулюванні культури, оскільки сама культура значною мірою впливає на суспільство, формуючи світогляд, громадську думку тощо

Характерними ознаками культури як об'єкта адміністративно-правового регулювання є:

• множинність проявів (до об'єктів культури належать кінематографія, театр, цирк, архівні установи, бібліотечна справа тощо), регулюванню підлягає не сам творчий процес, а діяльність, спрямована на організацію творчої діяльності, процес оприлюднення результатів творчості, необхідність гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об'єднань, поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури, важливість збереження цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ культури і цілісного інформаційно-культурного простору, ефективного використання наявних куль­турних і творчих ресурсів;

• намагання подолати «залишковий принцип» ставлення до культури у суспільстві та у здійсненні державної політики.

Сьогоднішній день свідчить про те, що основними цілями та пріоритетними завданнями державної політики в галузі культури є:

1. визначення культурного розвитку України та її окремих регіонів одним з пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

2. розробка та затвердження довгострокової програми культурного розвитку України, а також сприяння розробці середньострокових регіональних програм культурного розвитку;

3. зміна методів управління у галузі культури, зокрема переорієнтація органів державної влади та органів місцевого самоврядування з виконання певних функцій на досягнення поставлених цілей, залучення громадськості до процесів управління та контролю в галузі культури;

4. розробка, затвердження та впровадження державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою (перелік та обсяг послуг, порядок їх надання, показники виконання та якості послуг), а також методики визначення розміру фінансового забезпечення державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою, в розрахунку надушу населення;

5. підтримка та розвиток культури на селі;

6. участь України у міжнародних культурних проектах, здійснення комплексу інформаційно-культурних заходів для ознайомлення світової громадськості з культурними цінностями України (постанова Верховної Ради України від З березня 2005 р. № 2460-IV «Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки»).

Варто відзначити, що принципами, завдяки втіленню у життя яких планується досягти зазначених цілей та завдань, є:

• прозорості й публічності:

• демократичності;

• деідеологізованості й толерантності;

• системності й ефективності;

• інноваційності.

Множинність проявів культури робить необхідним визначення та аналіз основних об'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері культури (рис 17.1)

Основні об'єкти адміністративно правового регулювання у сфері культури

Телебачення і радіомовлення - це виробництво аудіовізуальних програм і передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм і передач та їх поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження За ступенем впливу на суспільство і широтою розповсюдження ці два об'єкти культури є найважливішими

Виходячи з вимог чинного законодавства основними принципами державної політики у сфері телебачення і радіомовлення є наступні

Держава створює умови для забезпечення засобами телерадю-мовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України

Держава підтримує об'єднання суб'єктів інформаційної діяльності в галузі телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги) у самоврядні організації

Держава встановлює дієві обмеження щодо монополізації телерадіоорганізацій промислово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантує захист телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і органів місцевого самоврядування

Держава гарантує реалізацію прав на інформацію, на вільне і відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуванням телебачення і радіомовлення

Держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадіопрограмах систематичного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, насильстві і жорстокості, розпалюванні расової, національної та релігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування), а також забезпечує ідеологічний і політичний плюралізм у сфері аудіовізуальних засобів масової інформації

Держава законодавчо визначає органи влади, які здійснюють реєстраційні та регулюючі функції у галузі телерадіомовлення і не допускає створення нових чи наділення існуючих державних органів тотожними або дублюючими повноваженнями щодо аудіовізуальних засобів масової інформації (Закон України від 21 грудня 1993 р № 3759-ХП «Про телебачення і радіомовлення»)

Друковані засоби масової інформації (преса) ~ це періодичні и такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один й більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію

Ключові обставини, на які необхідно звертати увагу в аналізі друкованих засобів масової інформації як об'єктів адміністративно-правового регулювання,- це баланс і зваженість двох явищ

а) свободи діяльності друкованих засобів масової інформації та

б) неприпустимість зловживання свободою діяльності

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України й означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати й поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомоги друкованих засобів масової інформації Преса є вільною Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій чи об'єднань громадян, окрім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

Водночас неприпустимість зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації зводиться до того, що преса не може бути використана для:

• поширення відомостей, розголошення яких забороняється законодавством України про інформацію;

• закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України;

• пропаганди війни, насильства та жорстокості;

• розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі;

• розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь.

Видавнича справа - це сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Складовими частинами видавничої справи є:

Видавнича діяльність сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції.

Виготовлення видавничої продукції виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами.

Розповсюдження видавничої продукції - доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами. Серед проблем, з якими зіштовхується вітчизняна видавнича справа,- розповсюдження книжкової продукції. Для прикладу, якщо в Україні є до 300 книжкових магазинів, то в сусідній Польщі - 2,5 тис. Це при тому, що і населення, і територія нашої держави більші.

Державна політика у видавничій справі ґрунтується на принципах дотримання свободи у видавничій справі, протидії її монополізації, зміцнення матеріально-технічних, організаційних, правових і наукових засад видавничої справи, гарантії соціального і правового захисту її працівників. Держава спрямовує свої зусилля на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою

Держава надає пріоритети щодо випуску суспільно необхідних видань з метою забезпечення функціонування органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, соціального захисту населення за державними тематичними програмами і на засадах державного замовлення Державна політика у видавничій справі відповідно до поставленої мети здійснюється також шляхом податкового, митного, валютного та інших видів регулювання

Кінематографія - це сфера суспільних відносин, пов'язана з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів.

Держава сприяє виробництву, розповсюдженню та демонструванню національних фільмів у кіно-, відеомережі та на каналах мовлення телебачення, збереженню, відновленню національної та кращих зразків світової кінематографічної спадщини, вживає заходів для повернення в Україну національної кінематографічної спадщини, що перебуває за п межами

Державна підтримка надається суб'єктам кінематографи незалежно від форм власності, які зайняті виробництвом, розповсюдженням і демонструванням національних фільмів, фундаментальними та прикладними дослідженнями, професійною освітою в галузі кінематографи Держава гарантує всім суб'єктам кінематографи охорону авторського права і суміжних прав на території України відповідно до законодавства України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України Держава підтримує кінематографію шляхом податкового, митного, валютного та інших видів регулювання

Театр - це заклад культури (підприємство, установа чи організація) або колектив, діяльність якого спрямована на створення, публічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва

Основними напрямами державної політики в галузі театру і театральної справи є

• забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності театрів, підтримка і розвиток мережі театрів, забезпечення їх сучасним технічним обладнанням,

• стимулювання розвитку театральної справи шляхом удосконалення її матеріально-технічної бази, надання пільг щодо оподаткування та кредитування, морального і матеріального заохочення осіб, які зробили значний внесок у театральну справу,

• сприяння науковим дослідженням у галузі театру і театральної справи,

• забезпечення охорони, збереження та утримання театральних будівель (споруд, приміщень), що є об'єктами державної та комунальної власності,

• підтримка видатних діячів театру, молодих талановитих авторів та виконавців шляхом встановлення державних, комунальних та галузевих стипендій і премій (Закон України від 31 травня 2005 р № 2605-IV «Про театри і театральну справу»)

Культурної спадщина - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність,

За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на

• археологічні - рештки життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації,

• історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден,

• об'єкти монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями),

• об'єкти архітектури та містобудування - окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва, які характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій або авторів, природно-архітектурні комплекси (ансамблі), історичні центри, вулиці, квартали, площі, залишки давнього розпланування та забудови, що є носієм певних містобудівних ідей,

• об'єкти садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами,

• ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність, об'єкти науки і техніки - унікальні промислові, виробничі,

• науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об'єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей (Закон України від 8 червня 2000 р № 1805-ІП «Про охорону культурної спадщини»)

Архівний документ -~ це документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця і часу створення та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об'єкт рухомого майна.

Національний архівний фонд України є складовою частиною вітчизняної та світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних потреб суспільства і держави, реалізації прав та законних інтересів кожної людини Документи Національного архівного фонду є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України або згідно з міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, підлягають поверненню в Україну

Клубні заклади та будинки культури — це самостійні організації, що діють з метою створення умов для самодіяльної творчості, формування громадської думки, духовного розвитку, задоволення культурних потреб і організації відпочинку населення Вони існують у нашій державі з метою сприяння реалізації культурних потреб громадян

До клубних закладів можуть бути віднесені культурно-дозвіл-лєві об'єкти, які

а) функціонують за адміністративно-територіальною ознакою і мають універсально-комплексний характер діяльності (сільські, селищні, міські, районні, обласні, республіканські будинки і палаци культури, народні доми тощо),

б) зорієнтовані на культурні інтереси певних професійних, на тональних, вікових та інших соціально демографічних категорій населення (клуби, центри і будинки трудящих за професійними ознаками, естетичного виховання дітей, клуби жінок, молоді, пенсіонерів, музичної культури, фольклору, кінопоказу, книги, технічної творчості тощо),

в) суміщають свою основну функціональну діяльність з роботою, притаманною культурно-освітнім, культурно-побутовим, фізкультурно-оздоровчим закладам і організаціям (клуби-кафе, клуби-бібліотеки, клуби-музеї, культурно-спортивні центри та ін. )

Соціально-економічні зміни, котрі мали місце у нашій державі у 90-ті роки минулого століття, призвели до часткового зменьшення кількості клубних закладів та будинків культури Тому не випадковим видається вимога щодо забезпечення збереження та повноцінного функціонування клубних закладів, а також вжиття практичних заходів до підвищення ролі і статусу обласних центрів (будинків) народної творчості у культурному житті регіонів, розширення їх господарської самостійності та переведення діяльності на нові організаційно-творчі засади Важливо забезпечити збереження та функціонування клубних закладів у сільській місцевості, що передаються з балансів колективних сільськогосподарських підприємств, промислових підприємств до комунальної власності, та забезпечити реконструкцію та капітальний ремонт будівель закладів культури, що знаходяться в аварійному стані (Указ Президента Україні/ від 21 березня 2000 р № 485/2000 «Про державну підтримку клубних закладів»)

Творча спілка - це добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту.

Творча спілка діє на принципах добровільного об'єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва, самоврядування, взаємодопомоги і співпраці, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав У кожному фаховому напрямі може бути створено одне чи більше добровільних творчих об'єднань.

Важливий аспект діяльності творчих спілок як об'єктів адміністративно-правового регулювання - їхні взаємини їх державою Творчі спілки незалежні у своїй статутній діяльності від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших громадських організацій Держава забезпечує підтримку і захист законних прав та інтересів творчих спілок, гарантує однакові умови для виконання ними статутних завдань і цілей з метою підтримки творчих спілок у реалізації їхніх статутних завдань держава:

• сприяє розвиткові творчих спілок, їхній діяльності щодо творення національної культури та мистецтва, проведенню культурно-мистецьких заходів,

• надає творчим спілкам дотації та розміщує державні замовлення,

• надає необхідну інформацію для забезпечення діяльності творчих спілок,

• гарантує професійний і соціальний захист членів творчих спілок, охорону їхніх авторських і суміжних прав,

• залучає творчі спілки до підготовки законопроектів, розроблення загальнодержавних програм національно-культурного розвитку, інших соціально важливих культурологічних і соціально-політичних заходів.

Бібліотечна справа - це галузь інформаційної, культурної, освітньої діяльності суспільства, що охоплює створення і розвиток мережі бібліотек, формування та обробку бібліотечних фондів, організацію бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслуговування користувачів бібліотек, підготовку бібліотечних кадрів, наукове та методичне забезпечення розвитку бібліотек.

Основою державної політики в галузі бібліотечної справи є реалізація прав громадян на бібліотечне обслуговування, забезпечення загальної доступності до інформації та культурних цінностей, що збираються, зберігаються та надаються в тимчасове корис­тування бібліотеками Держава:

• підтримує бібліотечну справу та п розвиток через гарантоване фінансування бібліотек, пільгову податкову, кредитну та цінову політику,

• фінансує створення інформаційних мереж і телекомунікаційних систем для інформаційного обміну, входження у світові глобальні комп'ютерні мережі, об'єднання та забезпечення доступності розподілених бібліотечних ресурсів,

• стимулює взаємовикористання бібліотечних ресурсів через систему міжбібліотечного абонемента, зведених каталогів, депозитаріїв, обмінних бібліотечних фондів, інтеграцію бібліотек України у світовий інформаційний простір,

• координує діяльність бібліотек усіх форм власності, регулює діяльність бібліотек, що є в державній і комунальній власності, на основі кооперації,

• забезпечує розвиток бібліотечного обслуговування соціально незахищених верств населення,

• розробляє програми розвитку бібліотечної справи та забезпечує їх цільове фінансування,

• створює умови для міжнародної співпраці бібліотек

Музейна справа - це спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної та духовної культури. Основними напрямами національної музейної політики, відповідно до чинного законодавства є:

• збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність,

• повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за й межами,

• забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності музеїв,

• сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи,

• підтримка і розвиток мережі музеїв,

• бюджетне фінансування (зокрема на пайових засадах) і пріоритетне матеріально-технічне забезпечення розробки і реалізації державних, регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи,

• забезпечення охорони музеїв,

• підтримка фундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов'язаних з музейною справою

• Міністерство культури України

Указ ПУ «Про затвердження Положення про Міністерство культури України» від 6 квітня 2011 року N 388/2011

Міністерство культури України (Мінкультури України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінкультури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо формування державної політики у сфері кінематографії, формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин України.

Основними завданнями Мінкультури України є:

• формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури, мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин України;

• формування державної політики у сфері кінематографії;

• участь у формуванні та реалізація державної політики в галузі спеціальної освіти у сфері культури і мистецтв.

• Державна архівна служба України

Указ ПУ «Про затвердження Положення про Державну архівну службу України» від 06.04.2011 № 407/2011

Державна архівна служба України (Укрдержархів) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації (далі - СФД), а також міжгалузеву координацію з питань, що належать до її компетенції.

Основними завданнями Укрдержархіву є:

1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи СФД, забезпечення її реалізації;

2) організація формування, державного обліку та зберігання документів Національного архівного фонду, використання відомостей, що в ньому містяться;

3) координація і контроль за формуванням страхового фонду документації, його веденням, утриманням і видачею користувачам копій документів страхового фонду документації, необхідних для поставлення на виробництво, експлуатацію та ремонт продукції оборонного, мобілізаційного і господарського призначення, для проведення будівельних (відбудовчих), аварійно-рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт під час ліквідації надзвичайних ситуацій та в особливий період, а також у сфері збереження інформації про культурні цінності, забезпечення зберігання та використання архівних електронних документів;

4) контроль за діяльністю архівних установ, служб діловодства, управління та контроль відповідно до законодавства за діяльністю підприємств, установ, організацій СФД;

5) організація проведення науково-дослідних робіт у сфері архівної справи, документознавства, археографії, формування та зберігання СФД.

• Державне агентство України з питань кіно

Указ ПУ «Про затвердження Положення про Державне агентство України з питань кіно» від 06.04.2011 № 404/2011

Державне агентство України з питань кіно (Держкіно України) є центральним органом виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури України (далі - Міністр).

Держкіно України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сфері кінематографії.

Основними завданнями Держкіно України є:

1. внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері кінематографії;

2. реалізація державної політики у сфері кінематографії.

• Академія мистецтв України

Академія мистецтв України є самоврядною організацією, що діє на основі Статуту, може мати у своєму складі творчі майстерні та студії, науково-дослідні інститути, методичні центри, лабораторії, експериментальні навчальні заклади, інші установи для забезпечення творчої праці митців та наукових досліджень у галузі художньої культури.

Основними завданнями Академії мистецтв України є:

1. сприяння дальшому розвитку художньої творчості в Україні, створенню і поширенню художніх цінностей;

2. пошук ефективних шляхів відродження і збагачення української культури, розвиток національних мистецьких традицій, визначних художніх шкіл та осередків;

3. проведення фундаментальних науково-теоретичних досліджень з проблем художньої творчості, історії та теорії українського мистецтва, художньої критики, мистецької освіти та естетичного виховання молоді;

4. вивчення та наукове узагальнення світових тенденцій і досягнень у розвитку мистецтва, створення умов для ефективного використання цих досягнень з метою дальшого розвитку української культури, зміцнення культурного співробітництва з митцями іноземних держав.

• Державний комітет телебачення і радіомовлення України

Указ ПУ «Про затвердження Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України» від 07.05.2011 № 559/2011

Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держкомтелерадіо України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Держкомтелерадіо України є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, в інформаційній та видавничій сферах.

Основними завданнями Держкомтелерадіо України є формування та реалізація державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, поліграфії.

Держкомтелерадіо України відповідно до покладених на нього завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення, готує проекти законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України;

2) погоджує проекти законів, інших актів законодавства, які надходять для погодження від міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

3) розробляє заходи щодо запобігання внутрішньому і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує інформаційній безпеці держави, суспільства, особи;

4) бере участь у формуванні єдиного інформаційного простору, сприянні розвитку інформаційного суспільства;

5) реалізує разом з іншими державними органами завдання щодо забезпечення інформаційної безпеки;

6) готує пропозиції щодо вдосконалення системи державного управління у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, поліграфії;

7) Кабінету Міністрів України пропозиції щодо інформаційного наповнення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади;

8) проводить моніторинг інформаційного наповнення веб-сайтів органів виконавчої влади та надає пропозиції зазначеним органам;

9) узагальнює і подає Кабінету Міністрів України інформацію про проведення органами виконавчої влади системної роз'яснювальної роботи з пріоритетних питань державної політики та пропозиції щодо вдосконалення такої роботи;

10) аналізує та прогнозує розвиток ринку у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, поліграфії;

11) сприяє розвитку вітчизняних засобів масової інформації;

12) вживає разом з іншими органами державної влади заходів із розвитку книговидання та книгорозповсюдження;

13) розробляє заходи з популяризації вітчизняної книговидавничої продукції;

14) забезпечує дотримання державної мовної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах;

15) вживає спільно з іншими органами державної влади заходів із підвищення художньої якості вітчизняних телерадіопрограм, захисту суспільства від негативного впливу аудіо- і відеопродукції, яка становить загрозу суспільній моралі;

16) забезпечує підвищення кваліфікації працівників засобів масової інформації, видавничої, поліграфічної сфер;

17) сприяє створенню системи суспільного телебачення і радіомовлення, впровадженню ефірного наземного цифрового телерадіомовлення;

18) забезпечує єдність вимірювань, здійснення метрологічного контролю та нагляду у сфері державного телебачення і радіомовлення;

19) готує пропозиції та рекомендації щодо захисту, ефективного використання і розподілу національного радіочастотного ресурсу, призначеного для потреб телерадіомовлення, та подає їх у встановленому законодавством порядку;

20) бере участь у розробленні державних стандартів для потреб цифрового телерадіомовлення;

21) є замовником на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм, випуск видавничої продукції, виконання наукових досліджень у сфері засобів масової інформації, книговидавничої справи та інформаційно-бібліографічної діяльності;

22) веде Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції;

23) видає видавництвам і підприємствам книгорозповсюдження довідку про випуск та/або розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою;

24) здійснює методологічне забезпечення та координує діяльність державних телерадіоорганізацій, інформаційних агентств, видавництв, поліграфічних підприємств і підприємств книгорозповсюдження, установ та організацій, що належать до сфери управління Держкомтелерадіо України;

25) забезпечує впровадження сучасних цифрових технологій у державних телерадіоорганізаціях;

26) проводить моніторинг змістовного наповнення теле- та радіопрограм, вироблених державними телерадіоорганізаціями;

27) вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення за кордоном мережі кореспондентських пунктів державних телерадіоорганізацій та інформаційних агентств;

28) веде реєстрацію (облік), наукову систематизацію, отримує обов'язкові примірники книжкових та періодичних друкованих видань, здійснює контроль за своєчасним доставлянням обов'язкового примірника;

29) забезпечує державну стандартизацію у видавничій сфері, організовує та здійснює контроль за присвоєнням міжнародних стандартних номерів виданням, за їх реєстрацією в національних і міжнародних бібліографічних базах даних;

30) здійснює інформаційне та організаційне забезпечення участі України у міжнародних телекомунікаційних і книжкових виставках, ярмарках, форумах;

31) забезпечує в установленому порядку підготовку та подання пропозицій щодо призначення премій і стипендій в інформаційній та видавничій сферах;

32) здійснює організаційне забезпечення роботи Комітету зі щорічної премії Президента України "Українська книжка року";

33) вживає заходів щодо надання державної фінансової підтримки засобам масової інформації, творчим спілкам у сфері засобів масової інформації;

34) забезпечує в межах повноважень міжнародне співробітництво, бере участь у розробленні проектів та укладенні міжнародних договорів України, забезпечує їх виконання;

35) узагальнює інформацію органів виконавчої влади про інформування громадськості з питань європейської інтеграції України;

36) організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Держкомтелерадіо України, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються;

37) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держкомтелерадіо України;

38) виконує у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

39) спрямовує та надає методичну допомогу структурним підрозділам Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, на які покладається взаємодія із засобами масової інформації;

40) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.