2001 Року вчені провели загальнонаціональне телефонне опитування тисячі

людей старших 18 років. Респонденти, в цілому, висловлювали задоволення

змінами, проте вважали, що лейбористи зазнали «провалу» в таких ключових

питаннях, як реформа Національної медичної служби, зниження рівня

злочинності та в транспортній політиці. Тоді як окреме дослідження, проведене

компанією ВВС щодо дотримання лейбористським урядом своїх обіцянок 1997

року, показує, що передвиборний маніфест виконано на 79 відсотків [21].

Хоча рівень бідності в країні все ще залишається доволі високим як для

індустріалізованої держави, а нерівність залишається глибокою, проте, за

словами британців, зростає середній розмір зарплати. На нього тепер «можна

купити на 21 гамбургер більше, ніж п'ять років тому, і на 162 літри бензину

більше. Робочий тиждень скоротився на одну годину і триває 38 годин, ми

частіше стали їздити за кордон» [23]. Фахівці з соціальної роботи вважають, що

програма реформ, ініційована урядом «нових» лейбористів, може бути як

великою перевагою для соціальних працівників, так і тупиковим шляхом [24],

оскільки несе в собі багато інноваційного й незвичного для Британії.

Підсумуємо описане в цій частині: сучасна модель соціальної політики у

Великобританії відрізняється еклектичністю. Вона віддзеркалює загальнуорієнтацію на «змішану» економіку, об'єднує в собі як результати тетчерівської

політики впровадження ринкових відносин у соціальній сфері, так і новітні

спроби лейбористського уряду щодо поступового переходу до універсальності

в окремих соціальних програмах і одночасно поглиблення адресності

(вибірковості) інших соціальних програм.

Усі проблеми соціального забезпечення у Великобританії, як і в будь-якій

країні, пов’язані з політичними й економічними змінами, що визначають життя

держави і його населення. 70-90-і рр. XX століття у Великобританії

характеризувалися серйозними демографічними, а отже і соціальними подіями.

Ці події, як свідчать дослідники, призвели до збільшення чисельності

малозабезпечених людей.

До цього часу 16% населення країни становили люди старше 64 років; усе

більше людей виживають незважаючи на фізичні недоліки; у цілому люди

живуть довше завдяки досягненням медицини. У 2001 р. люди у віці 85 і більш

років будуть становили 13% тих, кому за 65. Такі зміни у демографічному

складі населення на накладають певні обов'язки на охорону здоров'я, житлові і

соціальні служби, тому що всі ці люди розраховують на поліпшення якості

свого життя.

У країні спостерігається зменшення частки працюючих людей, особливо

це стосується чоловіків, зайнятих повний робочий день. У 1990-х роках 80%

нових робочих місць було заповнено жінками і це означає, що діти

залишаються без нагляду.

Спостерігається збільшення числа нестабільних родин, стає усе більше

неповних (з одним батьком) родин. У 1992 р. ця група склала 1/5 загальної

кількості родин проти 1/12 у 1971 р. Родини з одним батьком потенційно готові

до того, щоб стати клієнтами соціальних служб.

Вчені-економісти й офіційні джерела свідчать про те, що в останні роки у

Великобританії збільшується число бідних родин. Якщо взяти за визначення

бідності, прийнятий в Англії принцип, - доходи, рівні 50% від середнього рівня,

- то під категорію бідних попадає 20% населення. Для сучасної Великобританії характерні й інші гострі проблеми, що

з’явились в останні 20 років. Перша з них, - це діти, взяті на виховання

приватно. Цей феномен є характерною рисою багатьох хвиль імміграції,

особливо з Югославії (головним чином Боснії), із Західної Африки, особливо з

Нігерії. Політична й економічна нестабільність у цих та інших державах,

спонукує батьків шукати для своїх дітей можливості зберегти їхнє життя і

кращі можливості для навчання і виховання. Приватне виховання західно-

африканських дітей білими опікунами (в основному в сільській місцевості)

почалося наприкінці 60-х років і немає ніяких ознак ослаблення цього явища.

Деякі діти були привезені з «гарячих точок» різними благодійними

організаціями. В останні роки студенти, що приїхали на навчання у

Великобританію, віддають дітей у приватні будинки. Ця проблема вимагає

особливої уваги з боку соціальних служб, тому що тут виникають складності

правового характеру.

Останніми роками активізувалася проблема соціального захисту

військовослужбовців і членів їхніх родин. У Великобританії визнано

нерентабельним втрачати особовий склад армії через низький рівень соціальної

підтримки, тому що на навчання військовослужбовця затрачається багато

засобів. Усі ці проблеми вирішує армійська соціальна служба - «Army Welfare

Service» (АСС). У цілому ідея цієї соціальної служби включає три основні

напрямки, кожний з яких має свою специфіку: роботу із самими

військовослужбовцем, їхніми дружинами і їхніми родинами. Особлива увага

приділяється службі підтримки родини (СПСВ), що орієнтована як на самого

військового, так і на його дружину і дітей.

Ще одну проблему є загальнонаціональною. Це проблема соціальної

ізоляції. За даними дослідників з 1961 р. по 1992 р. чисельність самотніх людей

у Великобританії збільшилася з 12 до до 26 %. Це значить, що зростає кількість

людей, що можуть виявитися поза системою соціальної підтримки, вони будуть

виключені з участі в житті суспільства. Певні проблеми існують у службі соціального забезпечення освіти. Від

патронажних працівників освіти сьогодні вимагається не лише пильна увага до

відвідування учнями шкіл, але й допомога батькам і школярам у налагодженні

взаємин у родині, захист дітей від матеріальних нестатків, жорстокого

поводження і т.п. Особливої уваги вимагають діти, що страждають недугами,

але живуть у родинах, що навчаються в загальноосвітній школі.

Увага громадськості Британії в останні роки було зосереджено на

питаннях надання соціальної допомоги представникам етнічних меншин.

Найбільше ці питання стосуються ірландців, що проживають за межами своєї

національної території, в Англії, Уельсі, Шотландії. У деяких районах Лондона

та інших великих міст, наприклад, Манчестера, вдалось налагодити нормальні

стосунки з ірландськими громадами і тут не виникає особливих соціальних

проблем. В інших містах і селищах ірландці за висновком керівників

«Федерації ірландських Громад» живуть у бідності й убогості; вони становлять

групу «бомжів», їх у 2 рази більше зареєстровано в лікарнях із усілякими

видами психічних захворювань, ніж представників місцевого населення; вони в