2.4). Зокрема, Міністерство соціального забезпечення реформовано вМіністерство праці та пенсій, більше повноважень надано законодавчим

органам регіонів, частина повноважень стосовно житлової політики передано

до Адміністрації заступника прем'єр-міністра, при цьому центральні структури

залишили за собою контроль за розподілом фінансів на соціальні програми,

навіть місцеві.

Таблиця Основні урядові структури Великобританії, причетні до

соціальної політики

Центральний

уряд

Сфера

повноважень

Національні

організації

Місцеве

самоврядування

Парламент Ухвалення

базового

законодавства

Парламент

Шотландії,

парламент Уельсу,

Асамблея

Північної Ірландії

Органи місцевого

самоврядування,

міська рада

Лондона

Кабінет міністрів Відділ з питань

соціального

виключення

Міністерство

фінансів

Економічна

політика,

фінансування

урядових

программ

Департамент

внутрішніх

податків;

податкові кредити

та внески

соціального

страхування

Міністерство

охорони здоров’я

Медичне

обслуговування,

соціальні служби

Національна

медична служба

Індивідуальні

соціальні служби

Міністерство Національне Пенсійна служба, праці та пенсій

(раніше —

міністерство

соціального

забезпечення)

страхування,

соціальна

допомога,

зайнятість

Агентство

підтримки дітей,

Центр

працевлаштування,

Агентство

інформаційних

технологій

Адміністрація

заступника

прем’єр-міністра

Діяльність

місцевої влади,

політика щодо

міст, житлова

політика

Планування,

житло, охорона

навколишнього

середовища

Міністерство

внутрішніх справ

Правопорядок,

расові питання

Служба апробації,

служба міграції,

в’язниці

Поліція, пожежна

служба

Міністерство

освіти та

кваліфікації

Освіта Вища освіта Школи; робота з

дітьми (8-15 р.),

які мають

розумову

відсталість

Соціальні програми

Як і в більшості розвинутих країн, у соціальній політиці Великобританії

використовують різнопланові інструменти, які дозволяють підтримувати якість

життя громадян на належному рівні: грошові виплати (зокрема, пенсійні),

надання послуг (із соціального обслуговування, працевлаштування тощо),

надання кредитів та знижок в оплаті, залучення благодійних коштів,

регулювання оплати праці. Наразі американські політологи Рональд Сен і

Френк Уїлсон (2001) вважають, що високі податки, бюрократичний контроль,

хронічний дефіцит державного бюджету, витрачання урядом багато часу насоціальні програми може викликати соціальну дезінтеграцію і - як наслідок -

політичну нестабільність [18].

Соціальне забезпечення у Великобританії є різноплановим та об'єднує різні

типи програм: і суто соціальне страхування (забезпечення у випадку травми на

виробництві), й адресну соціальну допомогу (податковий кредит працюючим

сім'ям), і універсальну систему (допомога на дитину), і подвійну систему

соціального страхування та соціальної допомоги (пенсії, виплати у випадку

непрацездатності тощо).

На тлі труднощів із фінансуванням соціальних програм зростає вартість

таких програм. Наприклад, за останні 20 років вартість догляду за інвалідами

зросла в чотири рази [19]. Вочевидь, що урядові доводиться шукати шляхи

забезпечення соціальної підтримки без підвищення податків, тому останнім

часом усе активніше почали використовувати перевірку нужденності для

призначення соціальної допомоги. Від 1999 року прохач такої адресної

допомоги має пояснити причини, через які він не працює, довести своє право на

допомогу й, насамперед, отримати консультацію стосовно пошуку нової

роботи. Розвивається й ідея додаткової пенсії, яку впровадили ще 1975 року, від

квітня 2001 року з'явилася свого роду «професійна пенсія», тобто ще одна

форма соціального страхування. Отже, британська система дедалі більше стає

«змішаною».

Що стосується політики охорони здоров'я, то Національна медична служба

(National Health Service - NHS) є однією з найпопу-лярніших соціальних

програм, оскільки вона дозволяє фактично безкоштовно для пацієнта

отримувати різного роду медичні послуги, більше того, пацієнтам надано право

обирати лікарів. Щоправда, перебуваючи у Британії, неодноразово доводилося

чути скарги, мовляв, потрапити до лікаря на прийом складно: існують так звані

«листи очікування», інколи на два-три місяці наперед. До речі, лейбористи

прийшли до влади пообіцявши, зокрема, реформувати Національну медичну

службу, насамперед скоротивши час очікування прийому спеціалістами та

планових хірургічних операцій. Ще одна складова соціальної політики - політика зайнятості -несе на собі

риси системи, яка формувалася впродовж десятиріч. У 1970-80-х роках низький

розмір допомоги на випадок безробіття та соціальних виплат, послаблення ролі

профспілок призвели до розвитку такого ринку праці, якому була властива

низька продуктивність і низька оплата праці. Реформи консервативного уряду,

спрямовані на дерегуляцію та приватизацію, не розв'язали цієї проблеми. Рівень

зайнятості суттєво знижувався: від 90 відсотків у 1970-ті роки до менше 60

відсотків у 1990-ті [20]. Лейбористський уряд, як зазначалося раніше, вважає за

потрібне впровадження програм перенавчання, які б готували людей, особливо

тих, хто є безробітним упродовж тривалого часу, до нової роботи, і разом із тим

критерії отримання грошової допомоги стають усе вимогливішими.

Як же оцінюють політику британського уряду громадяни країни? У квітні