Лекція 7. Розвиток соціальної роботи і соціальної освіти у Великій

Британії: історичні надбання і сучасні підходи.

1. Становлення соціальної роботи та соціальної освіти у Великій Британії.

2. Соціальна політика та професійна соціальна робота в сучасної

Великобританії.

3. Професійна підготовка фахівців у галузі соціальної роботи у Великій

Британії.

1. Становлення соціальної роботи та соціальної освіти у Великій

Британії.

Серед тих, кого стали називати соціальними працівниками, а їхню

діяльність соціальною роботою, називають Октавію Хілл, Товариство

благодійних організацій, Колонію Барнетт із Тойнбі Хол (Лондон, Іст-Енд). Ці

люди і ці організації почали вести більш-менш систематичні спостереження

проводити певну роботу щоб спільно обговорювати результати спостережень і

досвіду. При усій своїй обмеженості це був перший крок до початку створення

теорії соціальної роботи. Соціальна робота, розпочата саме цією групою

філантропів вижила і пізніше стала формуватися як самостійний вид суспільної

діяльності.

Саме піонери соціальної служби відкрили методи соціальної роботи, тобто

вперше сказали «як це робити». Представники Товариства Благодійних

Організацій, без усяких сумнівів, поклали початок вивченню умов життя

неблагополучних родин. Вони застосували метод опитування, прагнучи

з'ясувати усі факти, що відносяться до конкретної ситуації, щоб скласти разом з

клієнтом план надання йому відповідної допомоги і наступного спостереження

за ходом справи.

У роботі з прохачами (клієнтами) використовувався диференційований

підхід: прохачів наївно поділяли на гідних негідних; пізніше цей спрощений і

моралістичний поділ було замінено поділом на тих, кому можливо допомогти ітих, кому допомогти не можна. До першої групи відносилися ті, котрі завдяки

наданій допомозі могли перебороти кризові ситуації. Друга група поділялася на

дві категорії: тих, хто був занадто деморалізований, безпомічний і кого можна

було лише залишити на милість Закону про бідних; і тих, чиї нестатки були

пов'язані з поганим здоров'ям або похилим віком, кому добровільні Товариства

не могли допомогти, оскільки ці люди потребували медичного догляду, а не

моральної підтримки.

У цей період активізувалася діяльність різних місіонерських організацій.

Так з моменту своєї появи Армія Порятунку прагнула допомогти різного роду

соціальним жертвам. Так само діяли місіонери Товариства Тверезості

Англіканської церкви. Зокрема вони брали участь у роботі поліцейських судів,

здійснюючи нагляд за правопорушниками, допомагаючи ув'язненим. Пізніше

місіонери виступали в ролі осіб, що здійснювали нагляд за умовно звільненими

з в'язниць.

Історія зберегла багато прикладів активної соціальної роботи, що була

творчим досвідом людей і прообразом сучасної діяльності. Так доктор

Барнардо організував майстерні для безробітних хлопчиків. Октавія Хілл

здійснювала оптові закупівлі, щоб продавати товар селянському населенню.

Вона самостійно розробила схему професійної підготовки і форми активного

відпочинку сільської молоді. Її діяльність містила в собі: роботу з нужденними

родинами; групову культосвітню роботу; патронажну роботу.

Спершу соціальну роботу здійснювали члени місцевих добровільних

товариств або благодійних організацій, а також жителі поселень. Власне

кажучи соціальною роботою займалися службовці, державні інспектори і

місіонери поліцейських судів.

Проблема підготовки людей, здатних займатися соціальною допомогою

виникла як об'єктивна вимога. Октавія Хілл зрозуміла, що їй необхідно

готувати собі колег, помічників. Тоді Товариство Благодійних Організацій

почало призначати платних районних секретарів (спочатку на неповний, а з

1893 І на повний робочий день) для підготовки добровольців до практичноїроботи з прохачами. Саме в цей час Кэнон Барнетт розпочав свою дослідницьку

діяльність у соціальній сфері.

Особливості політичного і соціально-економічного розвитку

Великобританії початку XX в. полягали в тому, що власне соціальна служба не

встигала за найважливішими законодавчими актами, що визначали нові підходи

до соціального забезпечення нації.

Аналіз офіційних документів 20-40-х років XX століття свідчить, що саме

в ці роки спостерігалася особлива активність у сфері соціального

законодавства. Найбільш важливими напрямками соціального законодавства

стали:

• впровадження пенсії, допомог безробітним, хворим, сиротам і вдовам;

• створено комісію з питань заробітної плати, відкрилися біржі праці, були

прийняті акти охорони праці;

• прийнято заходи щодо поліпшення всієї системи охорони здоров'я;

• за Законом про освіту (Акт Батлера) створена державна система

середньої освіти (до 15 років);

• прийнято ряд законодавчих актів щодо захисту дітей: безкоштовне

шкільне харчування для незаможних родин, діти яких через недостатнє

харчування не можуть одержати повноцінну освіту; заходи для захисту

покинутих дітей (організація притулків, інтернатів і т.п.); введене обов'язкове

медичне обстеження школярів і при необхідності їхнє лікування; призначено

в підліткові суди спеціальних осіб по нагляду за звільненими (або

умовно засудженими) підлітками.

Усе це вимагало створення широкомасштабної служби соціальних послуг

населенню. Тим часом спеціально підготовлених фахівців було недостатньо. Як

правило це були лише працівники сфери медичної служби й особи,

представлені в підліткових судах. Серед працівників соціальної сфери було

дуже мало професіоналів. В основному на таку роботу звичайно йшли люди за

покликанням, тому місцеві влади як фахівців-найманих робітників не наймали

їх на роботу. Перспектив просування по службі для соціального працівника майже не

існувало протягом багатьох років. Заробітна плата в них, наприклад, у 1939

році складала не більш 150-400 фунтів у рік. Проте, на соціальну роботу в той

час прийшло багато здатних молодих людей як освічений, так і неосвічених. Як

правило, їх приймали на роботу в добровільні організації допомоги родинам, в

Асоціації допомоги дитятам-інвалідам, у місцеві служби соціального

обслуговування хворих, у підліткові суди. Деякі ставали секретарями

добровільних організацій, доглядачами благодійних установ, організаторами

піклувальних шкіл. Але усі вони не мали спеціальної підготовки. Разом з тим це

були люди, що знали про конкретні соціальні проблеми розуміли, як їх можна

практично задовольнити в межах доступних засобів.

З метою організації планомірної роботи з підготовки фахівців Товариство

Благодійних Організацій створило Загальний комітет з професійної освіти, до

складу якого увійшли викладачі. Ці викладачі виїжджали з лекціями в різні

частини країни.

У 20-40-з роки підготовку соціальних працівників здійснювали

Ліверпульска школа Суспільних Наук, соціологічна школа в Лондоні.

Під час війни почали зароджуватися суспільні соціальні служби й

активізувалися вже існуючі. Міністерство охорони здоров'я заохочувало місцеві

органи влади приймати на роботу досвідчених соціальних працівників для

поліпшення обслуговування евакуйованих і бездомних людей і для надання в

особливих випадках спеціальної допомоги. До кінця війни 70 адміністрацій на

місцях ввели посади працівників соціальної сфери.

Воєнний час не залишив сумнівів у тому, що соціальна робота є

необхідним суспільним інститутом. Тому починалися спроби ліквідувати

розрив між розумінням важливості завдань соціальної роботи і її практичною

реалізацією.

У різних службах кадрові соціальні працівники були представлені досить

нерівномірно. Місцеві влади в більшості випадків брали їх на роботу в службу

турботи про дітей. Що стосується інших служб, то чиновники місцевихадміністрацій надавали перевагу тим, тих, хто мав лише практичну підготовку,

не вмів систематизувати фактів і не дотримував певних загальних стандартів.

Недостача кваліфікованих соціальних працівників відзначалася кожною

урядовою комісією з вивчення конкретних служб, але знадобився час для того,

щоб і самі ці комісії усвідомили, що підготовлені соціальні працівники можуть

працювати краще, використовуючи послідовні й апробовані правила, ніж люди

на місцях, хоча і з добрим серцем.

У 70-і роки професійні асоціації соціальних медичних працівників,

психіатрів соціальних служб, працівників соціального захисту дітей,

працівників сфери морального добробуту та інші об'єдналися й утворили

Британську Асоціацію соціальних працівників.

Процес становлення і розвитку соціальної роботи нерозривно пов'язаний з

розробкою теоретико-методологічних основ соціальної роботи, а також з

підготовкою кваліфікованих працівників. У 50-і роки до знань в сфері

соціальної роботи додалася нова дисципліна – соціальне адміністрування або

управління соціальною роботою.

Крім того виникла потреба у використанні досягнень таких наук, як

економіка, статистика, демографія, антропологія, педагогіка, природничі науки.

Але основний внесок у розробку проблем соціальної роботи внесли досягнення

в сфері психології і соціології. Наприклад, соціологічні дослідження феномена

бідності показали, що тільки широкомасштабні зміни у політиці, економіці,

культурній сфері, в сфері освіти, екології можуть дати позитивні результати.

У цей період виникла ще одна проблема - зв'язок теоретичних знань,

теоретичної підготовки, особливо з нових напрямків, із практичними уміннями

і навичками щодо використання різних теорій. У цих цілях теоретичні курси

були акцентовані на зв'язок із практичною підготовкою студентів або слухачів

курсів. У результаті, наприклад, психологічні теорії стали впливати на методи

роботи в родинах: антропологічні дослідження демонстрували вплив цінностей

і способу життя різних культур на модель родини і громадське життя в цілому. Отже, підводячи деякі підсумки, слід зазначити, що арсенал методів

соціальної роботи з окремими людьми, родинами, групами і громадами ставав

усе більш гнучким, а головним призначенням соціальної роботи стала допомога

людям у досягненні їхніх життєвих цілей.

На основі аналізу історії становлення і розвитку соціальної роботи і

підготовки фахівців для цієї сфери діяльності, можна зробити деякі висновки.

По-перше, необхідно відзначити наступність у розвитку соціальної роботи у

Великобританії. По-друге, зростання соціальних знань, їх широке практичне

застосування, значне розширення різних видів соціальних служб, формування

системи підготовки соціальних працівників стали основою для загального

визнання значимості соціальної роботи.

По-третє, наукові дослідження соціальної роботи як самостійного

наукового напрямку не були досить активними, соціальна робота в основному

продовжувала використовувати наукові досягнення в галузі економіки,

соціології, психології, педагогіки і медицини.

Разом з тим, усі що було досягнуто в цей період, стало фундаментальною

базою, на якій базується сучасна система соціальної роботи і нова система

підготовки соціальних працівників.