2. Сутність та основні форми систематизації.

     Одним з пріоритетних напрямів правової реформи та вдосконалення правової системи України на нинішньому етапі є питання систематизації законодавства. З початку процесу перебудови утворився значний правовий масив, що потребує упорядкування та узгодження.     

Основним завданням систематизації законодавства є його упорядкування, структурне оновлення, визначення пріоритетних напрямів розвитку, вдосконалення процесу підготовки та прийняття законів, механізму їхнього виконання. Важливим напрямом систематизації є виявлення та відміна актів, що суперечать Конституції та конституційним законам.      Важливим засобом здійснення систематизації є її техніко-інформаційне забезпечення. Його актуальність особливо очевидна зараз, коли в результаті постійних змін законодавства надзвичайно зростає цінність правової інформації, оперативного її доведення до суб'єктів права. Забезпечення правовою інформацією є одним із важливих шляхів систематизації законодавства.

Сучасний етап розвитку законодавства України пов’язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин та факторів, основними серед яких є наступні:

• існування низки нормативних актів, що діють з часів Радянського Союзу (у відповідності до принципів правонаступництва), а також існує потреба вирішення проблеми узгодження цих актів із новими прийнятими за період незалежності актами;

• необхідність приведення законодавства у відповідність з об’єктивними умовами життєдіяльності суспільства;

• прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів нерозривно зв’язане із вирішенням завдання приведення їх у непротирічну, узгоджену систему;

• визнання Української держави міжнародним співтовариством (у якості суб’єкта міжнародних відносин) пов’язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права.

Саме ці фактори і зумовлюють значне підвищення ролі систематизації.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів.

— кодификацію;

— інкорпорацію;

— консолідацію.

Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп'ютері).

Облік законодавства - це діяльність по зборі, зберіганню й підтримці в контрольному стані нормативних актів, а також по створенню пошукової системи, що забезпечує розшук необхідної інформації серед масиву актів, узятих на облік.

Для чого потрібен облік законодавства:

• для кваліфікованого застосування правових норм у повсякденній практичній діяльності виконавчих органів, адміністрацій підприємств, установ, у роботі фірм, об'єднань. Особливу роль відіграє чітке і повне врахування законодавства у діяльності судових і прокурорських органів, у роботі адвокатури.

• для кваліфікованої підготовки проектів законодавчих та інших правових актів, для складання різного роду збірників законодавства і зведених кодифікованих актів, переліків актів, що підлягають зміні чи визнаються такими, що втратили силу, для здійснення довідково-інформаційної роботи, підготовки висновків щодо проектів нормативних актів.

• без належного обліку нормативних актів не можлива ефективна правова просвіта, діяльність навчальних і наукових юридичних установ.

В Україні підлягають обліку закони, нормативні укази Президента України і Уряду, акти органів виконавчої влади, постанови Конституційного Суду України.

Залежно від функцій органів і установ, що здійснюють облік, до інформаційного масиву можуть бути віднесені й інші акти (наприклад, міжнародні договори, акти органів місцевого самоврядування тощо).

Принципи організації обліку законодавства:

1. Повнота інформаційного масиву, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин в інформаційному масиві.

2. Достовірність інформації, що заснована на використанні офіційних джерел опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд.

3. Зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право.

Найбільш проста форма обліку законодавства — це фіксація реквізитів нормативних актів в спеціальних журналах (журнальний облік). Такий облік може вестися за хронологічним, алфавітним, предметним чи системно-предметним принципами.

Оптимальна форма журнального обліку — тематично-предметна, коли рубрики розділів журналу всього масиву законодавства поділяються на певні галузі, підгалузі і юридичні інститути.

Зрозуміло, що можливості журнального обліку досить скромні, і він використовується лише там, де інформаційний масив невеликий і обмежений досить вузькою проблематикою.

Друга, більш досконала форма обліку законодавства, — картковий облік. Це створення різного роду карток, тобто карткової системи, що формується за певними критеріями. Такий облік використовується в органах законодавчої, виконавчої і судової влади, у великих установах і організаціях, які за родом своєї діяльності мають справу з широким колом нормативних актів і потребують різнорівневої інформації.

На картках картотеки можуть бути зафіксовані або основні реквізити акта (вид акта, його заголовок, дата видання, місце офіційного опублікування), або повний текст акта, останньому надається перевага. Переваги карткового обліку і у тому, що він забезпечує можливість оперативно вносити корективи у картки відповідно до наступних змін, внесених в акт, розміщений на картках.

Третя форма обліку законодавства — це внесення в тексти офіційних видань законів, указів, постанов й інших нормативних актів відміток про скасування, зміну, доповнення таких актів чи окремих їх частин з фіксацією тих актів, на підставі яких зроблені відмітки.

Сьогодні все більш активно використовується так званий автоматизований облік законодавства на базі застосування сучасної комп'ютерної техніки і новітніх досягнень інформатики. Створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем по законодавству має ряд безсумнівних переваг порівняно з іншими видами обліку нормативних актів.

По-перше, у комп'ютерні системи можливо закласти практично безмежний обсяг правової інформації. Це все законодавство країни (закони, укази Президента України, постанови Уряду, усі види відомчих актів), а також акти органів місцевого самоврядування, проекти майбутніх законів, законодавство ряду зарубіжних країн, найважливіші рішення судових органів, анотації юридичної літератури тощо.

По-друге, довідки про законодавство і практику його застосування можна одержати при автоматизованому обліку з будь-якого питання, що цікавить абонента, у той час як, наприклад, при картковому обліку такі довідки можна видавати лише залежно від рубрик класифікатора картотеки. Крім того, комп'ютер надає можливість одержати юридичну довідку максимально швидко і відразу ж її видрукувати та відтиражувати в кількості, необхідній абоненту.

Кодифікація — це спосіб систематизації, за яким нормативно-правові акти зі змінами їх змісту об'єднуються в єдиний внутрішньо узгоджений акт. В її процесі усуваються колізії між конкретними нормативними актами, змінюються і скасовуються застарілі правові приписи, усуваються прогалини. Кодифікація здійснюється виключно уповноваженими державними органами й може бути лише офіційною. У результаті кодифікації створюються єдині систематизовані нормативно-правові акти, як правило, кодекси, що складаються із загальної частини, в якій закріплюються принципи й положення, що мають значення для даної галузі законодавства, та особливої частини, в якій регулюються конкретні суспільні відносини. Крім кодексів шляхом кодифікації створюються статути, положення, які здебільшого є відомчими актами, що регламентують діяльність певного виду.

Результати кодифікації
Конституція	Кодекс	Основи законодавства	Статут	Положення	Правила

Створені в результаті кодифікації кодекси мають однакову юридичну силу з поточними законами. Але, враховуючи, що вони закріплюють найважливіші юридичні особливості відносин, що регулюються певною галуззю законодавства і врегульовують найбільш стійкі та стабільні з них, практика і значне коло дослідників розглядають кодекси як своєрідні "конституції" тієї або іншої галузі. Тому нові закони, які приймаються у відповідній сфері, як правило, чітко відповідають нормативним приписам, що містяться в кодексах, і тим самим запобігають створенню колізій у правовому регулюванні.

При кодифікації не просто об'єднують і систематизують наявні правові акти, а перероблюють їхній зміст, в одному зведеному акті чітко й внутрішньо узгоджено викладають правові приписи, які максимально повно регулюють певну галузь суспільних відносин.

Кодифікація має тільки офіційний характер і поділяється на види:

а) загальну, в результаті чого утворюється кодифікований нормативний акт, зміст якого охоплює основні галузі права (Звід законів);

б) галузеву, що охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси);

в) міжгалузеву та інституційну, що відповідно охоплює кілька галузей чи інститутів.

Загальна кодификація припускає створення зведених кодифікованих актів для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права є Конституція.

Галузева кодификація припускає об'єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін.). Галузева кодификація посідає провідне місце серед інших видів кодификації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання (відповідає галузі права).

Міжгалузева (комплексна) кодификація припускає об'єднання правових норм не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства Податковий, Лісовий, Митний кодекси та ін.).

Робота з кодификації законодавства є складною й відповідальною. Тут має місце не лише зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу, його розташування у певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і неефективних, виробка нових, надолуження прогалин, усунення дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодификації найчастіше піддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні сфери регулюються поточним законодавством.

Кодификація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що розробляються, представляють собою нові законодавчі акти, які заміняють закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних відносин. При всій широкості кола норм , що містяться в кодексі, він характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На відміну від інкорпорації кодификація завжди має офіційний характер.

Державна програми розвитку законодавства України до 2002 року. Нею передбачалося прийняття таких важливих кодексів, як Кримінальний, Цивільний, Господарський, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий, Цивільний процесуальний, Податковий, Соціальний, Адміністративний; Кодекс України про адміністративні правопорушення, Адміністративно-процесуальний кодекс. У новій редакції планувалось прийняти такі кодекси, як Митний, Земельний; Кодекс законів України про працю, Кодекс законів України про шлюб та сім’ю.

У перспективі видання кодифікаційних актів повинно перетворитися у важливу форму законотворчості. Основний шлях подолання множинності нормативних актів, а також прогалин і протиріч регулювання — це підвищення уваги до кодифікації законодавства, прийняття законів з укрупнених блоків регулювання.

( наприклад, майбутній Екологічний кодекс України, який може стати своєрідною екологічною конституцією, норми якої враховуватимуть при розробці нормативно-правових актів, що регулюють життєдіяльність людини і розвиток суспільства; Землевпорядний кодекс України (землеустрій, моніторинг, кадастр, інші функції управління, охорона земель) та Містобудівний кодекс України (планування та забудова територій, використання земель у межах населених пунктів для містобудівних потреб; Виборчий кодекс, Кодекс про освіту). Доповідь «Теоретичні засади гармонізації та кодифікації національного і міжнародного екологічного законодавства» д.ю.н, проф., акад. Національної академії наук України, директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Юрій Шемшученко

Термін «кодифікація» введений до наукового обігу І.Бентамом (англійський вчений, юрист) (XIX ст.).

Інкорпорація — це спосіб систематизації, за яким нормативно-правові акти повністю або частково об'єднуються у збірки чи зібрання в алфавітному, хронологічному, предметному або в будь-якому іншому порядку.

Інкорпорація — це така обробка нормативно-правових актів, яка не вносить до їх змісту нічого нового. Це зовнішня систематична обробка, яка полегшує користування нормативно-правовими актами, розташовує їх у систематичному порядку, але залишає без змін внутрішній зміст і лише надає старому змісту нову форму.

При інкорпорації нормативний зміст нормативно-правових актів не змінюється, але вони можуть піддаватись певній зовнішній обробці. Ця обробка полягає в тому, що форма викладення змісту нормативно-правових актів іноді може зазнавати деяких змін, а матеріал, що об'єднується, підлягає більш-менш складній зовнішній обробці: до тексту актів вносяться наступні офіційні зміни, виключаються статті й пункти, що втратили чинність, або мали тимчасове значення, або містять явні суперечності. Виключаються також статті та пункти, що передбачають зміни чи відміну раніше прийнятих актів, оскільки вони відображені в тексті цих актів.

Інкорпорація буває:

а) офіційна; вона здійснюється суб'єктами, які ухвалили акт, чи спеціально на те уповноваженими. (наприклад, «Відомості Верховної Ради України»);

Створені в результаті офіційної інкорпорації збірники видають ся від імені держави, вірність текстів нормативно-правових актів, що містяться в них, гарантується державою і тому на них можна посилатись при вирішенні конкретних юридичних справ;

б) неофіційна; ця інкорпорація може здійснюватися науковими та навчальними закладами, видавництвами, окремими особами і взагалі будь-якими суб'єктами з їх власної ініціативи. Створені в результаті неофіційної інкорпорації збірники видаються від імені установи або особи, що її здійснила, а тому вірність текстів нормативно-правових актів, що містяться в них, не гарантується державою і на них не можна посилатись при вирішенні конкретних юридичних справ. Такі збірники використовуються в інформаційних або навчальних цілях. Вони мають лише довідково-інформаційний характер.

Найпоширеніші види інкорпорації:

хронологічна	систематична
— спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за часом їх опублікування і вступу в дію	— спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за предметною ознакою: за галузями права, їх інститутами, сферами державної діяльності

Відмінності між інкорпорацією та кодифікацією

Інкорпорація	Кодифікація
1. Може здійснюватися будь-якими суб'єктами (державними та недер­жавними органами й організаціями, приватними особами), а тому може бути як офіційною, так і неофіцій­ною. Для її здійснення немає по­треби в наявності відповідних спеціальних повноважень.	1. Здійснюється виключно спеціально уповноваженими на те органами держави і завжди має офіційний характер.
2. Мета полягає в зовнішній обробці чинних нормативно-правових актів, яка б забезпечувала їх доступність, легкість розуміння, зручність реа­лізації.	2. Мета полягає в кардинальній пере­робці та удосконаленні змісту нор­мативної регламентації.
3. Не вносить зміни в приписи правових норм щодо прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, встановлення чи зміни санкції та ін., тобто зміст нормативно-правових актів по суті не змінюється.	3. У зміст нормативно-правових актів вносяться зміни аж до відміни існуючих і створення принципово нових правил поведінки.
4. Може здійснюватися на основі широкого кола підстав: хронології видання законів, предмета регулювання, алфавітного порядку тощо. 5. У результаті створюється зібрання (збірки) нормативно-правових актів, які були видані в різний час і можуть бути призначені для регулювання як однієї, так і кількох різних сфер суспільних відносин. При цьому їх зміст може подаватися таким, яким він був даний при першому опублікуванні актів, або таким, яким він став після внесення до них у подальшому поправок і доповнень. Такі зібрання можуть мати як офіційний, так і неофіційний характер. В останньому випадку в інкорпорованій збірці обов'язково даються посилання на офіційні друковані видання, в яких вміщено офіційний (загальнообов'язковий) текст надрукованого у збірці нормативно-правового акта.	4. Здійснюється в межах певної галузі законодавства, тому в її основі мають бути предмет і метод правового регулювання.
	5. У результаті створюється єдиний законодавчий акт (як правило, кодекс), який регламентує конкретну сферу суспільних відносин і завжди має офіційний характер.

Третім способом систематизації нормативно-правових актів є консолідація, сутність якої полягає в об'єднанні декількох нормативних актів у єдиний новий акт.

Вона є специфічним видом впорядкування нормативно-правових актів. Вона є первинним етапом кодифікації, її необхідною умовою і одним з важливіших способів уніфікації та удосконалення законодавства.

Проведення консолідаційних дій покладається на компетентні державні органи, що свідчить про офіційний характер консолідації як виду систематизації нормативно-правових актів. У своїй діяльності законодавчий орган нашої держави використовує консолідаційні прийоми, зокрема у Верховній Раді має місце прийняття законодавчих актів у “пакетах”, що є нічим іншим як способом групування, систематизації нормативно-правових актів із застосуванням консолідаційних прийомів. Консолідація є основним видом проведення систематизаційних робіт у країнах англосаксонської системи права.

Консолідація здійснюється з метою усунення множини нормативних актів, що регламентують одні й ті ж самі відносини. У її результаті кілька окремих актів, що присвячені врегулюванню одних і тих самих відносин, об'єднуються в один. Розділи й статті таких нормативно-правових актів групуються в розділи і статті нового, об'єднаного акта за певною системою в логічному зв'язку й послідовності. При об'єднанні актів у їхніх текстах усуваються повторення, явні суперечності, помилки, виправляється застаріла термінологія, в необхідних випадках дається нова редакція окремих статей.

Оскільки внаслідок консолідації створюється новий нормативний акт, який може набрати чинності тільки за умови додержання передбачених відповідних процедур, можна зробити висновок, що консолідація є не тільки формою систематизації, а й формою правотворчості.

За допомогою консолідації іде відбір первинних ланок – норм права, які в процесі об’єднання та узгодження й утворюють інститут. Консолідація також служить засобом уніфікації та узгодження правових норм, виявлення прогалин у його структурі, способом підбору його складових частин та засобом, за допомогою якого можна прогнозувати подальший розвиток цього правового явища.