1.2. Школа Левицької у Царському Селі.

У кінці XIX століття на Заході виникла так звані “нові школи”, які відрізнялися одна від іншої концептуальними настановами, змістом навчально-виховного процесу, але одна спільна риса була властива цьому руху – негативне відношення до традиційної педагогіки. Представники “нового виховання” ставили в центр освіти і виховання особистість дитини, її самобутність. При цьому вирішальне значення у розвитку особистості дитини надавалося її особистому досвіду.

Розташовувалися “нові школи” в основному за містом. Це були приватні навчальні заклади. Хлопчики тут навчалися разом з дівчатами. Вчитель намагався познайомити дітей з різними культурами, цінностями.

На початку XX століття, у 1900 році, з’явилася така “нова школа” – школа Левицької – у Царському Селі. Своєю метою школа вважала виховання знаючих, вольових, ініціативних діячів, які спроможні стати керівниками господарства, “капітанами індустрії”, у яких все більш мав потребу капіталізм, що розвивався. Виховання у школі було близьке до природи, там піклувалися про гармонійний розвиток дитячих сил, звертали велику увагу на фізичне виховання та гігієнічну обстановку життя і праці учнів.

Заклад Левицької був невеликою та дуже дорогою школою для дітей заможних і знатних батьків.

Вся освітньо-виховна система навчального закладу була зорієнтована на досягнення завдань, які поставила “нова школа”. Дуже важливим вважалось надати школі домашнього, сімейного характеру, щоб не було жодного натягу на казенщину та формалізм, а замість нудних книжкових занять були б цікаві справи, ігри, екскурсії, бесіди. Для цього, за твердим переконанням Левицької, в школі повинно бути 80-100 вихованців (в класі не більше 15). Наприклад, у 1915-1916 р.р. у восьми класах школи було 46 учнів та 34 викладача. Вихователю доручалося 10-15 дітей, він був їх вчителем, жив разом з ними, брав участь у всіх їх заняттях, іграх, прекрасно знав всі індивідуальні особливості і риси характеру кожної дитини. Виховному впливу педагога відводилася велика роль.

При наявності домашньої обстановки у школі панував діловий, чіткий і, навіть, суворий режим. Треба було твердо дотримуватися розпорядку дня, був постійний контроль за обов’язковим виконанням всіх правил і доручень. Авторитет керівника був дуже високий. Секрет успіху школи багато хто вбачав у нетерпимості начальниці, яка доходила до фанатизму, до всякої форми фізичного і морального нехлюйства. Левицька не терпіла неохайності ні в одязі, ні в праці, ні в ході. Твердої дисципліни досягали не тільки переконаннями, а й такими засобами, як позбавлення відпустки, участі у святі, був і карцер.

З перших днів перебування у школі дітей привчали самостійності: вони повинні були обслуговувати себе самі: вбирати ліжко, доглядати за взуттям, одягом, особистими речами. Потім їм надавалися різні доручення: чергування у класі, у їдальні, у телефону, завідування спортивним інвентарем, навчальними посібниками, отриманням і відправленням пошти. Старшим вихованцям надавалися доручення, пов’язані з поїздкою до Петербургу. Одним із виховних засобів була наявність кишенькових грошей, дітей привчали економно, ощадливо витрачати гроші, які отримали вони від батьків – на проїзд, пошту та інше. Шкоду за шкільні речі учні також відшкодовували із власних збережень.

Школа знала, що виховує майбутню еліту, тому приділяла велику увагу виробленню ділових якостей, зібраності, організованості, ощадності, наполегливо привчала до беззаперечного підпорядкування встановленому порядку.

Одним із головних завдань вважалося виховання волі. Також велика роль відводилась вихованню рис “джентльмена”. Дітям навіювалося, що кожна вихована людина повинна люб’язно виконувати запити, розпорядження, надавати послуги оточуючим, - це потрібно у суспільстві. Викорінялися грубість, несправедливість, хвастощі. Педагоги не приймали скарг на товаришів. Те, що передано будь-ким, не розглядалося. Але грубість, обман передавалися до розгляду товариського суду. Його рішення передавалося начальниці, яка могла його затвердити, або ні. Суд відігравав велику роль у шкільному самоврядуванні, яке розглядалося як засіб виховання самостійності, відповідальності за власні вчинки, виробки суспільної думки та критеріїв моральності. Важливе місце займали шкільні клуби, їх роботу організовували самі учні, - літературний, науковий тощо.

Найвелика увага приділялася фізичному здоров’ю, бо без цього неможливо успішно вирішувати будь-які навчально-виховні завдання. У школі було велике поле для ігор, прогулянок, тенісні корти, майданчики для футболу, каток. Ідеальна чистота, квіти, світло та повітря впливали також на загальний настрій дітей, підтримуючи їх життєрадість, виховуючи естетично. На 20- хвилинних перервах проводилися заняття гімнастикою на свіжому повітрі, під музику. У будь-яку погоду кожного ранку – пробіжка, обтирання або поливання холодною водою. Тричі на тиждень спеціальний викладач проводив стройові заняття, а весь останній час займала гімнастика, біг, вправи на гімнастичних снарядах. Виховання хворих проводилося індивідуально. Старшокласників напередодні сну втомляли через день. Щовесни традиційними були спортивні свята.

Навчальне навантаження помірно було передбачено на весь день. Були створені умови для занять у позаурочний час: можна було проводити досліди, експерименти, збирати колекції, гербарії, займатися рукоділлям, готувати доповіді. Щотижня відбувалися науково-популярні лекції з хімії, астрономії, історії мистецтв; учителі одним із завдань вважали активізацію пізнавальної активності, розвиток інтересу до навчання, самостійність мислення. Важливим було набуття практичного досвіду: застосування теоретичних знань на практиці, на уроках праці, польових зборах, садивних роботах. Фізична праця розглядалася як фактор закріплення здоров’я, розвитку фізичної спритності, кмітливості.

Результат: загартовуючи тіло, розвиваючи інтелект, художній смак, ця школа виховувала майбутню еліту.