4. Особливості розвитку і розміщення нафтової промисловості України

Україна характеризується низькими показниками видобутку нафти.

На сьогодні перше місце за видобутком нафти посідає лівобережна частина України, де працюють нафтогазові управління в:

• Чернігівській області на базі Гнідинцівського та Прилуцького родовищ;

• у Сумській — на основі Охтирського і Качанівського;

• у Полтавській — на базі Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківського родовищ.

Тут видобувають більшу частину нафти України.

На другому місці Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працюють нафтогазовидобувні управління — Бориславнафтогаз і Долинонафтогаз. Поки що масштаби видобутку нафти тут невеликі внаслідок вичерпаності запасів і недостатнього рівня пошукових робіт.

Запаси, зосереджені в кількох великих родовищах, забезпечують значно більші обсяги видобутку, ніж аналогічні, розсіяні по багатьох дрібних родовищах. В Україні максимальний рівень видобутку нафти (в середині 70-х років минулого століття) забезпечувався саме експлуатацією десятка найбільших родовищ, вичерпаних нині на 90—98 %. Тож із 83 родовищ нафти 51 належить до дуже дрібних (запаси менші 1 млн т нафти). Виробленість родовищ в основних нафтогазових районах за нафтою оцінюється на 70 %.

Собівартість видобутої в Україні нафти відносно висока, оскільки видобуток її найпрогресивнішим фонтанним способом майже припинився.

Україна має розвинену нафтопровідну систему. Система нафтопроводів спроможна в повному обсязі забезпечити потреби нафтопереробних підприємств України.

Нафтопереробна промисловість. В Україні є сім нафтопереробних підприємств, найбільші з них: Кременчуцький, Лисичанський, Одеський та Херсонський заводи.

Роботу нафтопровідної системи забезпечує 51 нафтоперекачувальна станція, де працює 176 насосних агрегатів. Загальний обсяг резервуарного парку становить 1085 тис. м3.

Тривалий час нафтопереробні заводи України простоювали, переробка нафти на них не забезпечувала навіть 40 % внутрішнього споживання. З приходом нових власників (компаній "ТНК-Україна" (Лисичанський НПЗ), "Укртатнафта" (Кременчуцький НПЗ), ВАТ "Лукойл-Україна" (Одеський НПЗ), "Казахойл" та Група "Альянс" (Херсонський НПЗ), "Альфа-Нафта", "Уотфорд" і Приватбанк (Надвірнянський та Дрогобицький НИЗ)) заводи набули ритмічності в роботі, постачання нафти почали здійснюватися регулярно, що стало стабілізуючим чинником.

Основними шляхами виходу України з енергетичної кризи є розвідка родовищ, розробка нетрадиційних нафтогазоносних об'єктів — глибинних зон кристалічної земної кори на суходолі України і зон гідратоутворення на дні Чорного моря. Одна з таких зон лежить на північному боці Дніпровсько-Донецької западини, вздовж її північного крайового глибинного розламу.

5. Особливості розвитку газової промисловості України

Значення. Газова промисловість є найперспективнішою. Природний газ – найефективніше паливо. Собівартість його видобутку значно нижча, ніж вугілля, а теплова здатність висока. Використання газу дуже перспективне: в порівнянні з іншими енергетичними джерелами він майже не отруює навколишнє середовище. Крім того газ використовується у хімічній промисловості.

Розміщення. У межах України зараз виділяється дев’ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об’єднати їх в три нафтогазоносні регіони:

• Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область;

• Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська;

• Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область.

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області;

Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області;

Південний — Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.

Сучасний стан та перспективи. Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон, трохи менше - на Західний і Південний регіони. Важливо зазначити, що потреби населення можуть бути задоволенні власним видобутком газу, більшу ж частину імпортованого газу споживають вітчизняні підприємства, що зумовлено їхнім значним технічним відставанням.

До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як: Уренгой—Помари — Ужгород; Острогожськ — Шебелинка; Шебелинка — Дніпропетровськ; Кривий Ріг — Ізмаїл; Шебелинка — Полтава — Київ; Дашава — Київ; «Союз» та ряд ін.

Через територію України здійснюється транзит газу на експорт з Росії у Європу.

Перспективи розвитку газової промисловості України пов’язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ.

Поряд з цим слід широко впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх технологій і техніки.

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.