1. Економіка як складна різноманітно структурована система є

об'єктом вивчення спеціальної науки — економічної науки. Економічна наука — це сфера розумової діяльності

людини, функцією якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності. Економічна наука як система знань про сутність економічних

процесів і явищ почала складатися лише в XVI—XVII ст., коли

ринкове господарство почало набувати загального характеру.

Основні етапи розвитку економічної науки: 1) Меркантилізм (XVI—XVII ст.)2) Фізіократи (XVII—XVIII ст.)3) Класична політекономія (XVIII—XIX ст.)-а) Марксизм (XIX—XX ст.)б) Маржиналізм (XIX ст.)

1) Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгі­влю, а багатство

ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних).

Представники: А. Монкретьєн,

Т. Манн, Д. Юм. 2) Фізіократи. На відміну від меркантилістів, фізіократи

вперше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу

виробництва. Але джерелом багатства вважали тільки працю в

сільськогосподарському виробництві. Вважали, що

промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей

у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не

прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго,

Н. Мірабо, Д. Hope. 3) Класична політична економія. Виникла з розвитком

капіталізму, її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо . Саме вони започатковують

трудову теорію вартості, а ринок розглядали як

саморегулюючу систему. 3а Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього

напряму К. Маркс і Ф. Енгельс висунули положення ,що предметом політ.економії є виробничі відносини людей у їх взаємозв’язку з продуктивними силами.

3Б) Маржиналізм (від англ. Marginal — граничний) — теорія,

яка пояснює економічні процеси і явища, на основі

універсальної концепції використання граничних, крайніх ("max" чи

"min") величин, які характеризують не внутрішню сутність

самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ.

Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як

"гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні

витрати" і т. ін.

Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер,

У. Джевонс. Сучасні напрями економічної теорії: 1) Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як

саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити

необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

2) Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, на

противагу неокласикам, обґрунтовує об'єктивну необхідність

активного втручання держави в регулювання ринкової економіки

3) Інституціоналізм,

розглядають економіку як систему, в якій відносини між

господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних,

так і правових, політичних, соціологічних і

соціально-психологічних факторів.

2. Предмет економічної теорії надзвичайно складний і

багатогранний, так само, як складна, багатогранна і динамічна

економічна життєдіяльність людини. Цим пояснюється неможливість

короткого і всеохоплюючого визначення предмета, яке було б

придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства.

Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама

перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її

дослідження змінюється й уточнюється.

Економічна теорія — творча наука, яка постійно

збагачується новими знаннями, предмет її дослідження розширюється й

уточнюється. Метод економічної теорії — це сукупність прийомів,

засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються

категорії і закони функціонування та розвитку економічних

систем: 1) Системний підхід в економічній теорії означає вивчення

внутрішніх причинно-наслідкових,

прямих і зворотних зв'язків. Саме їх

пізнання дає змогу виявити складні процеси розвитку економічної

системи, з'ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ.