11.5. Організація українських націоналістів та її спроби створити українську державність

Головними учасниками Великої Вітчизняної війни були, з одного боку, війська фашистської Німеччини та її сателітів, з іншого – багатонаціональний радянський народ і його Червона Армія. Однак в Україні у війну втрутилася третя сила — Організація українських націоналістів (ОУН) та її військові формування «Нахтігаль», «Роланд», «Поліська січ», УПА, дивізія СС «Галичина».

ОУН була створена у 1929 р. Євгеном Коновальцем, колишнім полковником січових стрільців. У 1940 р. розкололася на 2 проводи – поміркований ОУН-м (Андрій Мельник) і радикальний ОУН-б (Степан Бандера). Керівництво обох проводів пов'язувало свої політичні сподівання з перемогою фашистської Німеччини над СРСР. Напередодні Великої Вітчизняної війни ОУН утворила з числа західних українців два ба­тальйони — «Нахтігаль» і «Роланд», які під керівництвом німецьких офіцерів і у складі німецьких військ виконували каральні функції в Україні і Білорусії.

30 червня 1941 р. у Львові українські націоналісти зробили спробу створення Української держави (прем'єр Я. Стецько). Було проголошено Акт відновлення української держави. Наступного дня цей намір був підтриманий головою греко-католицької церкви митрополитом А. Шептицьким. У «Акті» було заявлено, що «Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації». Однак німецька влада поставилася до цієї події негативно: у плани німців не входила будь-яка українська державність. На початку липня значна частина керівників ОУН-б, у т. ч. С. Бандера і Я. Стецько, були заарештовані. Щодо проводу ОУН-м, то їм вдалося уникнути конфлікту з німцями. Разом з прихильниками колишнього «гетьмана» П. Скоропадського вони тішили себе надією на можливість «вирішення українського питання» після поразки СРСР.

За цих обставин і в умовах, коли масові репресії та інші злодіяння окупантів викликали ненависть українців, керівники ОУН-б змушені були оголосити боротьбу як проти «совєтів», так і проти німців. Так у 4-му номері «Бюлетеня» ОУН за квітень 1942 р. зазначалося, що замість радянського тоталітаризму прийшов тоталітаризм націонал-соціалістичний. Восени 1942 р. (офіційною датою вважається 14 жовтня) утворюється Українська повстанська армія (УПА), яка була побудована за принципом регулярної армії. Її командирами протягом різних років були Д. Клячківський (Клим Савур), Р. Шухевич (Т. Чупринка), В. Кук (Леміш).

У 1942-1944 рр. українські націоналісти контролювали значні території Волині та Полісся з населенням 4 млн. людей. Були непоодинокі випадки нападів підрозділів УПА на німецькі гарнізони й окремі пости, інші партизанські дії. Однак, по-перше, масштаби такий бойових дій явно поступаються радянсько-німецькому фронту та іншим фронтам 2-ї світової війни, по-друге, бандерівці набагато більшу активність виявляли, щоб зашкодити діям радянських партизанів і тиловим частинам Червоної армії. Зі свого боку, керівництво СРСР вважало українських повстанців такими ж ворогами, як і фашистів. За вказівками Й. Сталіна у січні 1943 р. було розроблено план передислокації партизанських загонів з Росії та Білорусії в Україну, перед якими було поставлене завдання у ході рейдів розгромити частини УПА. Це призводило до непотрібних людських втрат з обох сторін. Також з діяльністю УПА пов’язується українсько-польський етнічний конфлікт. Зокрема, польська Армія Крайова, яка була підпорядкована польському еміграційному уряду в Лондоні, намагалася опанувати до приходу радянських військ землі, втрачені Польщею у 1939 р. У 1943-1944 рр. частини цієї армії за допомогою польської поліції та шовіністичних формувань місцевого населення знищили тільки на Холмщині близько 5 тис. українського населення та спалили десятки українських сіл. У відповідь за наказом головнокомандувача УПА Р. Шухевича було створено Холмський фронт. Унаслідок кривавого протистояння обидва народи зазнали великих втрат, які обчислюються десятками тисяч загиблими жителями краю.

У 1944 р., коли Німеччина зазнала воєнних невдач, С. Бандера й ще понад 300 впливових оунівців були німцями відпущені на волю. Фашистське керівництво також погодитися зі створенням українського військового формування у складі німецьких збройних сил. У 1943 р. з числа українських націоналістів була сформована дивізія СС «Галичина». У липні 1944 р. ця есесівська дивізія була розгромлена радянськими військами під Бродами. Частина її вояків приєдналася до УПА. У 1944–1945 рр. і повоєнних роках УПА вела терористичну боротьбу в тилу Червоної Армії та проти органів радянської влади. Вони здійснили 14,5 тис. диверсій і актів терору, внаслідок чого, за неповними даними, було вбито понад 30 тис партійних і радянських працівників, десятки тис. мирних жителів.

Збройна боротьба УПА проти Радянської влади продовжувалася до 1947 р., після чого її залишкам вдалося відійти на Захід. У Західній Україні націоналістичне підпілля діяло до середини 1950-х рр. Така вперта і з воєнного боку практично безнадійна боротьба пояснюється тим, що українські націоналісти сподівалися на третю світову війну та на перемогу в ній англо-американського блоку. До речі, таким чином, вони бажали поразки власному народові у найжорстокішій війні.