11.2. Основні етапи і події Великої Вітчизняної війни

22 червня 1941 р., після нападу Німеччини на СРСР, почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу, яка тривала до 8 травня 1945 р., коли у Потсдамі був підписаний Акт про капітуляцію фашистської Німеччини. У червні 1941 р. армія агресора нараховувала 190 дивізій (157 з них – німецькі), 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. Проти Радянського Союзу виступили у союзі з фашистською Німеччиною Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. На Україну наступала група армій «Південь» (командуючий фельдмаршал фон Рундштедт). Разом із сателітами (румунськими та угорськими дивізіями) вона налічувала 57 дивізій і 13 корпусів. Їй протистояли 88 дивізій двох фронтів Червоної армії: Південно-Західного (командуючий генерал М. Кирпонос) та Південного (командуючий генерал І. Тюлєнєв).

У 1941 р. Червона Армія, у складі якої воювали мільйони українців, вела жорстокі бої під Києвом, Одесою, Харковом, на Донбасі. Особливо великих втрат зазнала вона під Києвом, де загинуло командування Південно-Західного фронту на чолі з генералом М. Кирпоносом, потрапило у полон понад 600 тис. червоноармійців та командирів. Червона армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. людей, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі бойові втрати в живій силі були менше в 10 разів. За чотири місяці воєнних дій німцям вдалося окупувати майже всю Україну й встановити тут жорстокий окупаційний режим. Сутність ставлення нацистів до українців сформулював сам Гітлер: «В нас немає жодних зобов’язань щодо цих людей. Слово «свобода» для них означає митися на свята. Наше завдання одне: германізувати цю країну шляхом ввезення туди німців, на корінне ж населення треба дивитися як на червоношкірих». За роки окупації нацисти закатували на українській землі понад 5 млн. мирного населення та військовополонених, вивезли на примусові роботи до Німеччини 2,4 млн. українців, завдали величезних матеріальних збитків Україні.

Причинами перших вражаючих невдач радянських військ були некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна непідготовленість армії, раптовість фашистського нападу, міжнародна ізоляція Радянського Союзу, розпорошення сил Червоної Армії проти Німеччини, Туреччини та Японії, масові репресії 1937-1938 рр. проти армійського командного складу. Однак ціною величезних втрат Червона Армія витримувала декілька місяців наступ ворога і зірвала виконання німцями плану «Барбаросса», за яким належало вже до зими 1941 р. вийти на лінію «Архангельськ – Астрахань». Героїзм радянських воїнів, зокрема, на території України, дав змогу керівництву СРСР організувати перебудову виробництва для потреб війни і підготувати сили для оборони Москви, а потім, у грудні 1941 р., розпочати контрнаступ і завдати німцям першого з початку їхньої агресії серйозного удару.

Вирішальні битви Великої Вітчизняної і Другої світової війни відбулися під Сталінградом (17 липня 1942 р. – 2 лютого 1943 р.) і на Курській дузі (5 липня – 23 серпня 1943 р). У битві під Сталінградом фашистські загарбники втратили вбитими, пораненими й полоненим понад чверть складу армій, що діяли на радянсько німецькому фронті. Червона армія виявила свою здатність власними силами розгромити фашизм. Верховне Головнокомандування Червоної армії взяло ініціативу в свої руки. В грудні 1942 р. у результаті наступальної операції Червоної армії вперше було визволено декілька сіл Луганської області. У Курській битві радянські війська знищили 30 дивізій ворога, в тому числі ударні танкові сили. Була зірвана остання спроба противника змінити хід війни. Червона армія здійснила широкомасштабний наступ в ході якого було продовжено звільнення України, була звільнена колишня столиця Радянської України – місто Харків.

Наступні етапи визволення України пов'язані з битвою за Дніпро, Корсунь-Шевченківською, Львівсько-Сандомирською та ін. операціями І, II, III, IV Українських фронтів (командуючі М. Ватутін, І. Конєв, Р. Маліновський, Ф. Толбухін). У ході боїв за Дніпро 25 жовтня 1943 р. був звільнений Дніпропетровськ. Розгромом ворога на підступах до Кривого Рогу та Нікополя у лютому 1944 р. завершено визволення Дніпропетровської області. На початок жовтня 1944 р. була повністю звільнена від окупантів територія УРСР, а наприкінці цього місяця наші війська вибили ворога із Закарпаття, яке незабаром було возз'єднане з Радянською Україною. Отже, визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників.

До травня 1945 р. бойові дії Великої Вітчизняної війни відбувалися за межами України. Червона армія виконувала визвольну місію у Європі. Честь здійснення Берлінської операції була надана поряд з військами І та II Білоруських фронтів (Г. Жуков. К. Рокоссовський) і І Українському на чолі з І. Конєвим.

Протягом всієї війни радянсько-німецький фронт був головним фронтом боротьби проти фашизму, де гітлерівське командування змушено було тримати до 70% всього складу своїх військ. Радянська армія розгромила понад шістсот фашистських дивізій, тоді як інші учасники антигітлерівської коаліції – 176, що свідчить про вирішальну роль СРСР у розгромі фашистського агресора.

Останнім часом суспільству нав’язана дискусія, чи правильно вважати радянсько-німецьку війну Великою Вітчизняною війною. Але факти свідчать, що війна була справді народною, вітчизняною, «священною», у ній вирішувалися питання про існування не тільки радянського суспільного устрою, але й самого українського народу. Коли б Червона Армія зазнала поразки, як планувало командування нацистської Німеччини, то про будь-яку українську державність не могло бути й мови. Очевидно, що фашисти хотіли знищити більшість населення України, а інших перетворити в рабів. Але, важко заперечувати і те, що на початку війни мільйони громадян УРСР були незадоволені сталінським режимом та сподівалися, що німецька влада буде кращою. Цим можна пояснити і величезний недобір в Червону Армію під час демобілізації у перші місяці війни, і масове дезертирство з фронту , і величезну кількість полонених, які просто не бажали воювати.

Тим не менше переважна більшість українського народу прагнули захистити свої родини, свою Батьківщину, соціалістичні завоювання. Населення окупованих територій також дуже скоро повною мірою відчуло, що таке фашистський режим на практиці і чого можна очікувати у разі перемоги Німеччини. Переважна більшість громадян Радянської України були справжніми патріотами своєї Вітчизни, виявили в її захисті мужність і героїзм. Понад 2,5 млн. з них були нагороджені орденами і медалями СРСР, більше 2 тис. воїнів удостоєно звання Героя Радянського Союзу, в тому числі 32 – двічі Героя Радянського Союзу, один – льотчик Іван Кожедуб – тричі.