
- •В.М. Калашніков, г.Г. Кривчик, к.А. Марков історія держави і права україни навчальний посібник
- •Розділ і. Найдавніші державні утворення рабовласницького типу на теренах україни
- •1.1. Скіфська держава та її право
- •1.2. Рабовласницькі міста-держави Північного Причорномор'я
- •1.3. Боспорське царство
- •Розділ іі. Формування державності у східних слов’ян
- •2.1. Розселення і заняття
- •2.2. Суспільний лад
- •2.3. Витоки державності
- •2.4. Давньоруська держава в іх-хіі століттях
- •Контрольні запитання
- •(XII – перша половина XIV ст.)
- •3.1. Історичний огляд
- •3.2. Державний устрій Галицько-Волинської держави
- •3.3. Правова система
- •Розділ іv. Литовсько-руська держава (друга половина XIV – перша половина XVI ст.)
- •4.1. Історичний огляд
- •4.2. Суспільний лад Великого князівства Литовського
- •4.3. Державний устрій Великого князівства Литовського
- •4.4. Правова система Литовсько-руської держави
- •4.5. Суд у Великому князівстві Литовському
- •Контрольні запитання:
- •(Друга половина XVI – перша половина XVII ст.)
- •5.1. Наслідки переходу українських земель під владу Польщі
- •5. 2. Державний устрій Речі Посполитої
- •5.3. Правова система польської держави
- •Розділ vі. Запорозька січ: військово-адміністративний устрій та право
- •6.1. Виникнення козацтва й створення Запорозької Січі
- •6.2. Військово-адміністративний устрій Запорозької Січі
- •6.4. Січове право
- •Контрольні питання
- •Розділ vіі. Створення української держави у визвольної війни середини хvіі ст. Гетьманщина
- •7.1. Історична довідка
- •7. 2. Суспільний лад Гетьманщини
- •7.3. Органи автономної влади та управління у хvііі ст.
- •7.4. Право в Гетьманщині
- •Контрольні запитання
- •На українських землях ( хіх – початок XX ст.)
- •8.1. Державно-правові відносини у Наддніпрянській Україні від ліквідації автономного устрою до середини хіх століття
- •8.2. Буржуазні реформи і «контрреформи» в царській Росії та Україна
- •8.3. Державно-правові відносини в українських землях Російської імперії з кінця хіх ст. До лютневої буржуазно-демократичної революції
- •Контрольні питання
- •Розділ іх. Державотворення в умовах української національно-демократичної револююції 1917-1920 років
- •9.1. Центральна Рада та її діяльність. Утворення унр
- •9.2. Боротьба Центральної Ради і більшовиків за владу в Україні
- •9.3. Українська держава п. Скоропадського
- •9.4. Правління Директорії
- •9.5. Розвиток радянської держави в умовах громадянської війни
- •Контрольні запитання
- •Розділ х. Соціалістичні перетворення і формування тоталітарного режиму (1921- 1939 рр. )
- •10. 1. Участь України в утворенні срср
- •10.2. Нова економічна політика
- •10.3. Встановлення сталінської диктатури та її наслідки
- •10.4. Репресивно-каральні органи і право
- •10.6. Судова система і право в урср на засадах «сталінської» Конституції
- •Контрольні запитання
- •Розділ хі. Держава і право української рср у роки другої світової та великої вітчизняної війни
- •11.2. Основні етапи і події Великої Вітчизняної війни
- •11.3. Перебудова державної влади і правової системи у воєнних умовах
- •11.4. Організація радянського партизанського руху і підпілля
- •11.5. Організація українських націоналістів та її спроби створити українську державність
- •10.6. Розгортання діяльності партійних і радянських органів на визволеній території
- •Контрольні запитання
- •Розділ хіі. Державне управління та право україни у перші повоєнні роки (1946 – початок 1950-х рр.)
- •12.1. Урср у післявоєнному світі
- •12.2. Державне управління в урср у повоєнні роки
- •12.3. Особливості радянського права повоєнних років
- •Контрольні запитання
- •Розділ хііі. Українська рср у період хрущовської "відлиги" роки (1953 - 1964)
- •13.1. Десталінізація
- •13.2. Комуністична утопія
- •13.3. Ради депутатів трудящих і громадські організації в умовах переходу від тоталітарного суспільства до авторитарного
- •13. 4. Організація управління економікою в умовах соціально-економічних реформ
- •13.5. Демократизація правоохоронних органів і права
- •Розділ хіv. Радянська держава на останніх етапах існування (1965 – липень 1991 рр.)
- •14.1. Зміцнення адміністративно-командної системи
- •14.2. Реформи в управлінні економікою та їх невдача
- •14.3. Організація влади за Конституцією срср 1977 р.
- •14.4. Перебудова як невдала спроба вдосконалення державної машини
- •14.5. Зміни в законодавстві
- •Контрольні запитання
- •Розділ хv. Державотворення і політичний розвиток незалежної україни (1991-2012 роки)
- •15.1. Розбудова Української держави до 1996 р.
- •15.3. Розвиток Української держави після прийняття Конституції
Контрольні питання
1. Які соціально-економічні та політичні причини викликали появу українського козацтва?
2. У чому особливості притаманні для виникнення реєстрового козацького війська?
3. Які особливості виникнення різних січей на теренах сучасної України?
4. Які функції виконувала генеральна старшина Війська Запорозького низового?
5. Які орган влади Запорозької Січи уособлював січову демократію?
6. Які особливості військово-адміністративного устрою Війська Запорозького низового?
7. Які функції виконувала курінна старшина запорожців?
8. Які особливості звичаєвого права Запорозької Січі?
9. Який зміст покладено в основу правового регулювання земельних справ на теренах Запорозької Січі?
10. Які особливості спадкового права запорожців?
11. Чим викликана ліквідація Нової Запорозької Січі?
Розділ vіі. Створення української держави у визвольної війни середини хvіі ст. Гетьманщина
Ключові слова: Військо Запорозьке, козацький реєстр, Генеральна старшина, гетьманські універсали, три види старшинських рад, Генеральний уряд, Генеральний військовий суд суд, Церковний суд Гетьманщини, спроби кодифікації права Гетьманщини.
7.1. Історична довідка
Національне і релігійне гноблення українського народу з боку польських магнатів, шляхти і кліру католицької церкви особливо посилилося у середині XVII ст. Навіть у найближчому оточенні польського короля визнавали, що «на Україні володарює беззаконня». Як згадувалося у відомому козацькому літопису Самійла Величка, пани та їхні орендарі особливо жорстоко гнобили селян, оскільки намагалися повернути із зиском гроші, передані магнатам за укладання орендних угод: «Дуды, повивачное, огородщизна, подымное утворення, поголовщина, очковое, ставщина, сухотельщизна, пороховщизна, пересуды и аренды, а сверх того от всякого скота и от пчел девятая часть, от рыбных ловель урочное. Дани, взимаемые... арендаторами, были следующие – от играния на дудке, свирели, скрепке и прочее; от детей новорожденных за повияч 200, от всяких садовых и огородных плодов 200, от каждой хаты 5, подушный оклад 10, от вступления в брак 6, от улья пчел 2, от рыболовни, из стодола 10, от ветряных мельниц и жерновов 20, судные посулы, т.е. позов для судящих – 29; особо за откуп жидами церквей божиих, а также и всяких питейных статей; пороговщина от каждого рога волового; от рога коровьего – девятая доля».
Ясно, що така «політика» магнатсько-шляхетської Польщі на Україні, підкріплена релігійними переслідуваннями православного люду з боку католицької церкви, закономірно викликала національно-визвольну війну. Її результатом стало стала поява військової держави – Війська Запорозького на чолі з Б. Хмельницьким, який був обраний гетьманом на козацькій раді в Микитинській Січі в 1648 р.
Причини цього руху було викладено Б. Хмельницьким у одному з його універсалів, де містився заклик до українського народу повстати проти загарбників. Ось уривок з цього документу: «Не слухайте більше урядників, як невільники, ви, котрих батьки не піддавалися ніяким законам, ніяким королям, лише шанували його вдасть, та так жили, що вигнали татар і зайняли частину землі. Ніколи не найдете способу на польську перемогу, як тепер не скинете цілком ярмо урядників і не здобудете свободи, тої свободи, що наші батьки кров'ю окупили, і прийдете в неприступні місця на Дніпровім низу...
Нас, чутких і живих, уважають дикими і неспокійними, відважних і добро заслужених назвали нас бунтівниками. Се ж відомо цілому світові, що польське військо нищить козацьке і селянське добро, неславить їх жінок і дітей. Всім накладають невільницькі послуги, тягарі, панщизняні роботи проти давнього звичаю, а як хто публічно чи приватно на стільки кривд вийде зі скаргою, подибле лише сміх і зневагу; щонайбільше – дістане порожні, безвартні слова. Всі уважають лише, аби знищити козацький рід.
Навіть військову службу Річ Посполита призначила нам віднедавна безплідну, і ми в границях королівства тратимо козацьку відвагу, коли ж лише на Чорнім морі, серед небезпечностей від турків, козацький народ росте, ширшає й живе.
Поляки поклали святою ціллю своєї політики опанувати наш лад самоуправи й вибору і наставляють над нами урядників, як і де інде, не на те, аби вони розказували міщанам і селянам поправу, лише на те, аби силою могли задержувати міста.
На всі ті кривди нема іншого способу, як лише зламати поляків силою і погордою смерті, тих поляків, що вже відвикли від боротьби; а як доля нас покине, то покладемо перед ними мертві тіла й трупи, дамо не стації, а душу й кров нашим начальникам; не полишимо міст і лин, лише дорогу застелимо могилами. Я вже з стількох прикладів знаю, що свобода найменше тоді певна, коли не маємо перед собою журби й порога, а найліпше борониться її в готовості й напруженню.
Дуже було б добре, аби вже раз на поляків, не відкладаючи, сполучно, одним ударом козаки в селяни вдарили. Мені здасться, що се більше чесно, ліпше і безпечніше, коли поляки почують залізо у власній середині, коли будуть мати щоденно перед очима ворогів, будуть бачити, як здобуваються і самим пострахом займаються міста,— аж тоді знелюблять війну, вернуті, полю козакам, аби мати спокій.
Щодо мене, то не буду жалувати ні життя, ні сили, готовий на всякі небезпечності, усе віддам, аби лише для загальної свободи і спокою, і душа моя не потішиться скорше, доки не добуду сього плоду, що я в найвисшим бажанню собі поклав».
Перемоги козацько-селянського війська під Жовтими водами, Корсунем, Пилявцями у 1648 р. завдали нищівного удару політичному режиму Речі Посполитої в Україні. У «Декларації його королівської милості Війську Запорозькому» від 8 серпня 1649 р., яка отримала назву Зборівського договору, було визнано українську державність у межах трьох воєводств – Київського, Чернігівського та Брацлавського. На цій території, яку називали тоді Військо Запорозьке, Русь, Руська земля, Стара Русь, проживало до 1 млн. людей. Там встановлювалася козацька адміністрація. Уся територія військової квазідержави поділялася на полки й сотні, а завдання органів публічної влади покладалися на генеральний, полковий і сотенний уряди. Реєстр козацького війська становив 40 тис.
У 1649 р. було розпочато створення власних фінансової, податкової, судової систем. Але поразка повсталих під Берестечком загальмувала утворення незалежної від Польщі держави. За Білоцерківським договором (1651 р.) унаслідок поразки повсталих козацьку територію обмежили Київським воєводством, а чисельність військових, підпорядкованих гетьману Хмельницькому, встановили у 20 тис. осіб.
Політичне та економічне становище на визволених землях було важким. Негативно відбивалися на господарстві держави продовження воєнних дій, загальна мобілізація, неврожай, ізоляція від зовнішніх ринків, татарські навали, з їх трагічними наслідками. Загроза відновлення польсько-шляхетського панування на українських землях залишалась. За таких умов Б. Хмельницький домагається рішення Земського собору Російської держави (жовтень 1653 р.) про взяття Війська Запорозького «с городами их и землями под государеву высокую руку». Слід віддати належне цьому курсу Хмельницького хоча б з суто практичних міркувань, про що у жодному з вітчизняних досліджень Визвольної війни в наш час нічого не пишуть. Справа в тім, що за роки війни господарство на тих землях, де йшли безперервні військові дії, було підірвано настільки, що повсякденне забезпечення їхніх жителів і козацького війська харчами, військовим спорядженням, зброєю, вогнеприпасами, конями та іншими потрібними людині речами було забезпечено лише Російською державою. Вона протягом тривалого часу відкрито проти Польщі не воювала, але взяла українців «на забезпечення всім потрібним» власним коштом, що, між іншим, негативно відобразилося на економіці у цій державі і призвело до так званих соляних і мідного бунтів пересічних підданих царя.
8 січня 1654 р. у м. Переяславі на військовій Генеральній раді було ухвалено рішення про перехід України під зверхність царя Олексія Михайловича. Робота Ради була відкрита словами Б. Хмельницького: «Вот уже шесть лет живем мы без государя, в беспрестанных бранях и кровопролитиях с гонителями и врагами нашими, хотящими искоренить церковь Божию, дабы имя русское не поминалось в земле нашей…» Учасники Переяславської ради висловились: «Волім під московського царя православного». Переяславський полковник П. Тетеря обійшов козацьке коло, питаючи присутніх: «Все ли так соизволяете?». Присутні відповідали: "Все единодушно!». Це рішення було скріплено спільною присягою. Незабаром після того тисячі людей у 117 містах України також склали присягу на вірність цареві Олексію Михайловичу. Слід вказати, що рішення Переяславської ради було підтримане не повсюди. Відмовились складати присягу Уманський, Брацлавський, Кропивнянський та Полтавський полки.
Частина сучасних науковців вказує й на те, що запорожці в акті присяги Олексію Михайловичу участі не брали, але вони замовчують той факт, що саме січовики схвалили курс на зближення з Росією раніше за всіх у листі Б. Хмельницькому від 13 січня 1654 р. Там було вказано наступне: «Відповідаючи зараз на вищезгаданий лист ваш гетьманський, висловлюємо, що ми його цілком зрозуміли і не лише пізнали з того листа, а й побачили на власні очі, що нам уже з поляками, як зі змією, яка має відсічений кимось хвіст, уже ніяк не дійти до колишньої дружби. Адже це вони започаткували й спричинили все лихе й війну, і навіть зараз, після шестилітнього змагання, бачивши і в Короні своїй, і в нашій Малоросійській Україні великі попелища з людських поселень і безліч побитих війною людей, що лежать на полях, нітрохи не хочуть зм'якшити свого серця і, забувши про свою гнівну завзятість на нас, прийти до колишньої, зі ствердженням давніх наших прав та свобод, приязні та згоди. Отож і ми не радимо вашій гетьманській милості допоминатися більшої, ніж є зараз, їхньої до нас приязні і признаємо за слушний ваш задум удатися і бути з усім народом... що живе обіруч Дніпра, під протекцію... російського монарха».
Попри всі ці розбіжності, якихось значних виступів проти складання присяги не було. Російський уряд на той час сприймав за традиційну ту обставину, що гетьманська держава, створена Хмельницьким, мала певні традиції народовладдя. Тому було закономірним те, що у Москві вважали недостатньою присягу старшини і наполягали на участі у цьому акті пересічних українців як суб'єкту вирішення найважливіших справ.
Укладання україно-російського договору було наступним кроком до зближення двох країн після рішення Земського собору та Переяславської ради. Після від'їзду царських послів у Корсуні та Чигирині відбулися кілька старшинських нарад, на яких було визначено склад посольства до Москіт з метою укладення договору, проект якого виробили соратники гетьмана. 11 березня 1654 р. посольство на чолі з генеральним суддею С. Зарудним та переяславським полковником П. Тетерею прибуло до російської столиці, привізши з собою проект договору з 23 статей (пунктів). Після жвавих переговорів і редагування тексту договору останню його редакцію звели до 11 статей, які й були підписані царем. 27 березня посли отримали підписаний текст договору, царський привілей Війську Запорозькому й Б.Хмельницькому та кілька інших грамот, які в комплексі складають зміст україно-російського договору. Договір мав дві рівнозначні назви, які вживалися як в пізніших документах при посиланні на них, так і в історичній літературі: «Березневі статті 1654 р.» та «Статті Богдана Хмельницького».
Основні вимоги української сторони, що визначають умови приєднання України до Росії, викладено у «Просительних статтях». Серед них: невтручання царських урядовців у внутрішні справи Гетьманщини; право зносин гетьманського уряду з іноземними державами за дозволом царського уряду; підтвердження прав і вольностей Війська Запорозького й української шляхти та залишення селян у поземельній залежності; встановлення 60-тисячного козацького реєстру, регулярна виплата платні старшині та коштів на утримання козацького війська; збереження козацької адміністрації та покладання виключно на неї обов'язку зі збирання податків для царської казни; право Війська Запорозького обирати гетьмана та надання Чигиринського староства гетьманові у рангове володіння; збереження прав київського митрополита; участь царських військ у війні проти Польщі та обороні України від нападів татар; утримання козацької залоги у фортеці Кодак.
У історико-правовій науці існують різні погляди на відносини України і Росії, закріплені Переяславсько-Московською угодою. Справа ускладнена тим, що оригінали відповідних правових актів до нас не дійшли. У розпорядженні дослідників історії української та російської державності є тільки проект договору та чернетки акту й грамот з багатьма додатками й поправками. Вони знаходяться у російських архівах. Тому вирішення такої проблеми, як сутність російсько-українських угод, викликає як спекуляції політичного характеру, так і різнобій концепцій справжніх учених. У наш час наявні наступні дослідницькі концепції щодо правової характеристики об'єднання Росії та Гетьманщини: 1) персональна унія, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій уряд (Р. Лащенко, В. Сергеєвич); 2) реальна унія, за якою відбувалася більш тісна злука (М. Дьяконов, О. Попов); 3) васалітет (М. Грушевський, М. Слабченко, Л. Окіншевич); 4) протекторат (Д. Дорошенко, В. Смолій, А. Яковлів); 5) псевдопротекторат (Б. Галайчук); ліквідація державності України (Б. Нольде, Д. Одинець, В. Мякотін); 6) воєнний союз (В. Липинський, І. Борщак).
Зрозуміло, що особливою теорією стосовно Переяславської угоди залишаються тлумачення її під час пишних святкувань трьохсотріччя цієї події в СРСР. Тоді у Тезах ЦК КПРС було визнано, що дана угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців та росіян до возз'єднання, і метою повстання було саме возз'єднання цих народів. Слід, однак, виходити з того, що суб'єктами цього договору був російський цар і гетьман Б. Хмельницький із генеральною старшиною, які вбачали в угоді різний зміст. Незалежно від політичних уподобань тих осіб, яких цікавить правовий зміст Переяславської угоди, слід розуміти, що військова організація, яка на той час була квазідержавою і мала назву Військо Запорізьке, увійшла в російське підданство під протекцію внаслідок реальної воєнно-політичної ситуації. Вона зберігала власні органи державного управління та збройні сили на чолі з виборним гетьманом, а також власну судово-правову систему, але фактично не могла здійснювати самостійну міжнародну діяльність. Росія ж з часом почала перетворювати режим протекторату на інкорпорацію, тобто включення Війська Запорізького до свого складу. Тим не менше, Переяславсько-Московська угода стала поворотним пунктом в історії України, чия доля на три з половиною століття була пов'язана з долею Росії.