1. Сутність процесу інтеграції у педагогіці.

У перекладі з латинської, інтеграція визначається як поєднання в єдине ціле частин та елементів (від integratio - відновлення, відбудова; integrer - цілий).

Поняття «інтеграція знань про навколишній світ» є синонімом поняття „цілісний світогляд». Зближення цих понять спостерігаємо в дослідженнях Е.Носенко, яка визначає цілісну картину світу інтегруючим фактором змісту освіти, І.Беха, який, навпаки, вважає інтеграцію дидактичним засобом створення в учнів цілісної картини світу. Така протилежність у поглядах учених є підтвердженням взаємозв’язку та взаємозалежності цих понять. Адже, дійсно, формування цілісного світогляду вимагає інтеграції знань про навколишній світ та відповідних навчальних предметів; водночас побудова інтегрованих курсів, на доцільності яких наголошують останнім часом науковці, базується, як правило, на загальних світоглядних поняттях. Психологічними основами процесу інтеграції (за дослі- дженнями Л.Виготського, В.Давидова, В.Зінченко, Ж.Піаже Н.Шахірєвої) є положення про те, що сенсорний розвиток та синкретичне сприйняття навколишнього світу молодшими школярами забезпечує ефективність навчання через засвоєння систематизованих знань та єдність способів пізнавальної діяльності. Підтвердження цієї думки знаходимо в П.Блонського, який зазначає, що предметом пізнання дитини є „вся оточуюча її дійсність як щось ціле: погляд дитини спрямовується на оточуюче природне і суспільне середовище, що утворює єдине ціле, в центрі якого знаходиться дитина». Про необхідність інтеграції з метою відображення цілісної картини світу говорили такі корифеї педагогічної науки, як К.Ушинський, В.Сухомлинсь- кий. Вони визначали об’єктом інтеграції явища природи та знання про живу природу.

У розвитку інтеграції в освіті XX сторіччя Н.Юдіна виділяє три етапи: перший етап відбувався у двадцятих роках та знайшов реалізацію у проблемно-комплексному навчанні на міжпредметній основі; другий етап полягав у впровадженні міжпредметних зв’язків у навчальному процесі в 50-70 роках; власне інтеграція змісту освіти, яка вперше була впроваджена у 80-90 роках.

Доцільність інтегрованої освіти обґрунтувала Г.Монахова шляхом виявлення протиріч між „природною цілісністю людини та технологією відтворення, що закріплена у дезінтегрова- ному освітньому просторі; формуванням особистості та методами навчання та виховання; ускладненням змісту освіти, зростанням об’єму необхідної інформації та часом, відведеним для їх засвоєння».

Отже, інтеграція є явищем закономірним та необхідним у сучасній освіті. З’ясуємо докладніше її сутність як педагогічної категорії.

У тлумачному словнику інтеграція розглядається як об’єднання в єдине ціле раніше ізольованих частин, елементів, компонентів, що супроводжуються ускладненням і зміцненням зв’язків та відношень між ними.

В.Ільченко визначає інтеграцію як встановлення єдності елементів знань на основі виявлених у них однорідних сутнос- тей [21].

Н.Костюк трактує інтеграцію як процес взаємодії елементів із заданими властивостями, що супроводжуються встановленням, ускладненням і зміцненням істотних зв’язків між цими елементами на основі достатньої підстави, в результаті якої формується інтегрований об’єкт (цілісна система) із якісно новими властивостями, у структурі якого зберігаються індивідуальні властивості вихідних елементів.

За тлумаченням М.Сови, інтеграція знань - це „цілісний процес взаємодії і взаємопроникнення різних систем знань, що виражаються у виникненні їх інтегральних форм, узагальнюючих теорій і методів, ущільненні і взаємообміну інформації, діа- лектелізації, фундаменталізації та прикладнізації знання, посиленні його міждисциплінарності й комплексності, в результаті чого створюється нова цілісність, що проявляється через єдність із протилежним процесом - диференціації». Ці дві тенденції: інтеграція та диференціація - створюють „діалектичну єдність» та відповідають логіці людського пізнання: з одного боку, сприйняття цілісного, єдиного світу, з другого - виявлення специфіки окремих структур [50].