§ 3. Доарбітражне врегулювання господарських спорів

Чинне законодавство вимагає від підприємств та організацій, щоб вони до подання позову вжили заходів щодо врегулювання господарських спорів з іншою стороною.

Доарбітражне врегулювання господарських спорів -це сукупність заходів, що підлягають здійсненню підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до арбітражного суду. Значення доарбітражного врегулювання господарських спорів розкривається через функції, які виконує ця стадія господарського процесу.

По-перше, доарбітражне врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств та організацій.

По-друге, воно сприяє виявленню і усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень.

По-третє, доарбітражне врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів.

Виходячи зі змісту чинного законодавства можна виділити: загальний порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів (він регламентований нормами розділу II АПК України - ст. 5-11); спеціальний порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів (визначається нормами інших нормативних актів), який застосовується щодо пред'явлення і розгляду претензій до органів транспорту та підприємств зв'язку.

Враховуючи, що порядок укладання господарських договорів раніше вже було висвітлено, схематично доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, можна зобразити таким чином:

а) підприємство, що одержало проект договору, за наявності заперечень щодо його умов складає протокол

розбіжностей і в двадцятиденний строк разом із підписаним договором (із застереженням) надсилає його автору проекта договору. Підприємство, що одержало протокол розбіжностей, зобов'язане протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей, а неврегульовані розбіжності передати на розгляд арбітражного суду;

б) підприємство, яке вважає за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні договору.

Сторона, яка одержала пропозицію, повинна відповісти на неї в двадцятиденний строк.

Доарбїтражне врегулювання спору, що виник унаслідок порушення прав і законних інтересів підприємства, здійснюється шляхом пред'явлення підприємством-потерпілим письмової претензії до підприємства-порушника.

Претензія підлягає розгляду в місячний строк із дня її одержання. Про результати розгляду претензії її заявник повідомляється у письмовій формі (так звана відповідь на претензію).

Надсилання відповіді є обов'язковим незалежно від того, задовольняються чи ні вимоги заявника. За порушення строків розгляду претензії встановлена майнова відповідальність, яку може застосувати арбітражний суд при прийнятті рішення - стягнення в доход державного бюджету з підприємства, організації, що припустилися такого порушення, штрафу у розмірі 2 відсотків від суми претензії, але не менш як 5 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше як 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з тим слід мати на увазі таке:

чи його заступника, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються арбітражним судом незалежно від вжиття сторонами заходів доарбітражного врегулювання спорів (ч. З ст. 5 АПК);

• вимоги щодо доарбітражного врегулювання господарських спорів не поширюються на слори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств і організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно;

• правила про доарбітражне врегулювання спорів не застосовуються щодо провадження у справах про банкрутство, оскільки воно регламентує умови і процедуру визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів.