ББК Х623 Щ643

Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник-К.: Атіка, 1999,-ЗЗбс. 13ВЫ 966-95627-3-2

У пропонованому посібнику відповідно до програми курсу висвітлено основні правові інститути загальної частини господарського права, а також питання правового регулювання окремих сфер господарського життя на основі чинного господарського та господарського процесуального законодавства України. Головну увагу зосереджено на правових питаннях господарської діяльності та управління нею.

Для студентів і аспірантів, що вивчають курс господарського права, а також юрисконсультів, адвокатів, підприємців і всіх, хто цікавиться питаннями правового регулювання господарської діяльності.

Нормативні акти подано станом на 1 травня 1999 року.

При написанні розділів II, IV, VI, VIII, X, XII використано матеріали, підготовлені А. Я. Пилипенком.

ББК Х623

© Видавництво «Атіка», 1999 I8ВN 966-95627-3-2 © В. С Щербина, 1999

ВСТУП

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями — безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, завдяки якому вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різноманітні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. Виникла необхідність урегулювання правового статусу об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановлення правового режиму вільних (спеціальних) економічних зон та визначення правового режиму іноземного інвестування.

З'явилися нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання (банкрутство, свобода конкуренції, анти-монопольне регулювання). Все більшого розвитку, в тому числі завдяки приватизаційним процесам, набуває ринок цінних паперів.

Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб'єктами господарської діяльності, державне регулювання підприємництва.

Всі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки відповідного правового регулювання, але і вивчення правових засад господарської діяльності.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Українська держава сьогодні потребує висококваліфікованих спеціалістів на всіх напрямах економічного розвитку та державного будівництва. З метою підготовки саме таких спеціалістів, озброєних знаннями в галузі господарського законодавства, написано даний посібник.

У навчальному посібнику на основі чинного законодавства та відповідно до програми курсу висвітлюються основні правові інститути загальної частини господарського права та питання правового регулювання окремих сфер господарської діяльності. Автор намагався у стислій та доступній для сприймання формі розкрити зміст основних нормативних актів господарського законодавства, показати їх роль у регулюванні суспільних відносин.

У пропонованому читачеві посібнику предмет господарського права розглядається як сукупність господарських відносин, що складається з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських відносин є акти планування (державне замовлення, бізнес-плани підприємств тощо).

Труднощі становлення і формування господарського законодавства України, відсутність єдиних методологічних підходів до формулювання предмету господарського права як навчальної дисципліни, безперечно, позначилися на змісті даної праці. У пропонованому виданні посібника враховано конструктивні зауваження і рекомендації щодо поліпшення його структури та змісту.

Розділ і. Поняття та принципи підприємницької діяльності § 1. Поняття та зміст підприємництва

Стаття 1 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» (Відомості Верхов. Ради України.- 1991.-№14- Ст.168) визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Суб'єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону «Про підприємництво» суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

• громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності¹ або дієздатності²;

• юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність».

Не мають права займатися підприємницькою діяльністю такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади І управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу» (Відомості Верхов. Ради України.-1993.- № 52.- Ст. 490) та ст. 5 Закону України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією» (Відомості Верхов. Ради України.- 1995.-№ 34.- Ст. 266) державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» (Відомості Верхов. Ради України- 1993- № 11 - Ст. 94). Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо).

Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов'язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень. Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів (доходів) означає, що право на управління належним їм майном (це друга складова корпоративного права) зазначені в Декреті посадові особи, на період зайняття вказаних посад, можуть передавати довіреним особам відповідно до чинного законодавства.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю³, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість⁴ за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Крім обмеження суб'єктивного складу підприємництва законодавством України, зокрема Законом «Про підприємництво», встановлено певні обмеження, які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що деякі види підприємництва мають право здійснювати лише певні суб'єкти (так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, певних прекурсорів та психотропних речовин, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і певними товариствами); по-друге, у забороні здійснювати окремі види діяльності (перелік яких встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України) без спеціального дозволу (ліцензії). Зокрема, без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися: • пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;

• виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї;

• виготовлення і реалізація лікарських засобів; виготовлення і реалізація особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінегом Міністрів України;

• виготовлення пива, алкогольних напоїв, а також виготовлення та реалізація спирту етилового, коньячного і плодового;

• медична практика;

• ветеринарна практика;

• юридична практика;

• створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор тощо.

Перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, вміщено в ст. 4 Закону «Про підприємництво».

Рішення про видачу дозволу (ліцензії) на здійснення підприємницької діяльності чи про відмову видачі приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання заяви та необхідних документів.

У видачі ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником, а також у разі неможливості здійснення заявником певного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов. У рішенні про відмову у видачі ліцензії вказуються підстави відмови.

Питання, пов'язані з видачею ліцензій, урегульовані Положенням про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1020 (Офіційний вісник У країни.-1998.-№28).

Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб'єкт підприємницької діяльності подає органу, що видає ліцензії, заяву про її видачу, в якій зазначаються:

• відомості про заявника: для громадянина-підприємця -прізвище, ім'я, по батькові та паспортні дані (серія і номер, ким і коли виданий) місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів;

в для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код;

• вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію;

• термін дії ліцензії.

До заяви додаються такі документи:

• підприємцями-громадянами - копії документів, що засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності;

• копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

• юридичними особами - копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та установчих документів.

За видачу ліцензії встановлюється така плата: з громадян - у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; з юридичних осіб - у розмірі дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Органам, що видають ліцензії, забороняється справляти за видачу ліцензій додаткову плату понад установлену актами законодавства, а також передбачати умовою видачі ліцензій внески до будь-яких позабюджетних фондів і здійснення інших платежів, не віднесених актами законодавства до обов'язкових.

У ліцензії зазначаються:

• найменування та ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію;

• прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, іденти-фікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів або найменування і місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи;

• вид діяльності, на яку видається ліцензія; місце провадження діяльності;

• особливі умови та правила провадження даного виду діяльності; номер реєстрації ліцензії; дата видачі і термін дії ліцензії.

Строк дії ліцензії встановлюється органом, що її видає (перелік органів, які видають ліцензії на провадження певних видів підприємницької діяльності затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1020), але не менше ніж на три роки. Продовження цього строку здійснюється в порядку, встановленому для и одержання. Після припинення суб'єктом підприємництва своєї діяльності надана ліцензія втрачає силу. У разі порушення підприємцем ліцензійних умов або невиконання у визначений термін розпоряджень Ліцензійної палати або органу, який видав ліцензію, щодо дотримання ліцензійних умов орган, який видав ліцензію, має право зупинити дію ліцензії.

Ліцензія може бути анульована у разі виявлення недостовірних даних у заяві на отримання ліцензії чи в документах, що додаються до неї; передачі суб'єктом підприємницької діяльності ліцензії іншій особі; повторного або грубого порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов.

Ліцензія вважається анульованою з дати прийняття рішення щодо анулювання ліцензій або з дати скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Мотивоване рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання доводиться до відома суб'єкта підприємницької діяльності у п'ятиденний термін.

Рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання може бути оскаржене суб'єктом підприємницької діяльності в судовому порядку.

Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавче закріплені в ст. 5 Закону «Про підприємництво». До них належать:

а) вільний вибір діяльності;

б) залучення на добровільних засадах до підприємницької дЬІльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

в) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

г) вільний найм працівників;

д) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

є) самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.