Особливості соціального пізнання
Зусиллями вчених, що вивчають соціальні явища, суспільство пізнає саме себе. Іншими словами, суб'єкт пізнання (суспільство) і його об'єкт (суспільство) збігаються. Люди є творцями суспільного життя і його змін, вони ж пізнають соціальну дійсність, її історію. Включення людини як соціальної істоти в соціальне життя, яке вона ж вивчає, не може не позначитися на процесі пізнання.
особливість соціального пізнання полягає в складності досліджуваного об'єкта - суспільства. У соціальних процесах взаємодіють різні соціальні сили, переплітаються різноманітні економічні, політичні, духовні причини, у них перетинаються інтереси, очікування і воля, дії безлічі людей.
Зв'язки в природі - це зв'язки між неживими предметами чи нерозумними живими істотами. Складність пізнання соціальних зв'язків у тому, що тут доводиться розбиратися у відносинах людей, наділених свідомістю, чиї прагнення, бажання, цілі найчастіше приховані, замасковані заявами, обіцянками, саморекламою. Кожна подія в соціальному житті неповторна за своїм "малюнком". У природі закономірні зв'язки більш очевидні. День приходить на зміну ночі, восени природа засинає, а навесні пробуджується, вода при температурі нижче нуля замерзає. У житті суспільства події і явища не схожі одні на одних. Навіть аналогічні за характером процеси разюче відрізняються. Порівняйте кілька революцій у Європі ХУІІ-ХІХ ст. або кілька селянських повстань, і ви погодитеся, що кожна окрема подія має своє власне "обличчя". Тому в суспільному житті знайти закономірність нелегко, розібратися в її численних зиґзаґах, стрибках, рухах важче, ніж у природних процесах.
Нарешті, ще одна помітна особливість соціального пізнання. Якщо у вивченні природи велике місце займають безпосереднє спостереження (наприклад, виверження вулкана, життя тварин тощо) і експеримент, то в соціальному пізнанні можливості спостереження й експерименту обмежені. У першу чергу, це відноситься до історичної науки. У житті не можна спостерігати повстання Спартака, у науковій лабораторії неможливо провести експеримент із визвольною війною Богдана Хмельницького. Можливий лише обмежений соціальний експеримент (наприклад, експеримент в одному регіоні за новим принципом організації парламентських виборів або ж експеримент на декількох фабриках за новою системою управління підприємством). Головне ж джерело знань - це оточуюча нас соціальна дійсність, історичний досвід, різнобічна суспільна практика.
Труднощі соціального пізнання, як ми бачимо, великі. Вони стали основою для висновку деяких учених проте, що суспільство не піддається науковому вивченню. Можливий, вважають вони, тільки опис суспільних явищ. Однак більшість учених не відмовляються і від пояснення соціальних процесів.
Функції методології
Методологія існує не тільки як абстрактна область рефлексії наукової діяльності, але і як область, що встановлює правила організації діяльності, покликана піддати аналізу існуючу і майбутню практику. Методологія - це помічник соціолога, який виконує завдання розгрібання завалів на шляху до об'єктивного наукового знання.Соціологічна методологія виконує кілька функцій: описову, пояснювальну, передбачувану, контрольну, критичну і самокритичну. У цих функціях виражається практична спрямованість соціологічної методології.Методологія збирає, систематизує, каталогізують відомості про наукову практиці. Вона також вважає своїм завданням зрозуміти і пояснити, чому і в яких умовах соціологи використовували ті чи інші пізнавальні засоби. Вона пояснює, як треба використовувати пізнавальні засоби в дослідницькій діяльності. Методологія, спираючись на аналіз минулого і сьогодення в соціології, визначає перспективні шляхи ефективного використання всієї гами пізнавальних засобів, які має сучасна соціологія. Методологія здійснює методичний контроль за організацією пізнавального процесу, в тому числі з точки зору того, наскільки правильно в ньому використовуються пізнавальні засоби і наскільки повно і цілісно вивчений той чи інший об'єкт. Використовуючи методологічні знання, кожен соціолог може здійснювати контроль за власною пізнавальною діяльністю і за діяльністю попередників і сучасників. Рефлексуючи над здійсненням наукового пошуку, методологія проводить аналіз пізнавальних дій, дає оцінку їх правильності, виявляє недоліки, проблеми і труднощі пізнавального процесу, виробляє рекомендації щодо його поліпшення, встановлює норми і правила наукової діяльності.