Патологія пероксисом

Пероксисоми (peroxysoma) — мембранні органели спеціального призначення. Це округлої форми структури діаметром 0,2-0,5 мкм. Вони мають гранулярний матрикс, у центрі якого може бути кристалоподобна структура (серцевина, нуклеоїд). Гістохімічним маркером пероксисом є фермент каталаза, який розщеплює токсичний для клітини перексид водню, що утворюється в процесі перекисного окислення.

Пероксисоми мають назву ще мікротільця, вони містять безліч ен­зимів, таких як Д-аміноацидоксидаза, каталаза та уриказа (звідси назва - урикосоми). Ферменти пероксисом синтезуються на вільних рибосомах у цитозолі, далі поступають до агранулярного ЕР та відділяються від нього у вигляді пероксисом.

Основна функція пероксисом — утилізація хімічно активного атомар-

ного кисню, а також розщеплення етилового спирту, сечової кислоти, регу-

ляція обміну ліпідів.

При багатьох хворобах людини виявлено зміни пероксисом, які торкаються їх кількості та структурних компонентів.

Збільшення кількості пероксисом і підвищення каталазної активності в гепатоцитах і нефроцитах можна виклика­ти в експерименті за допомогою низки медикаментозних препа­ратів, які мають гіполіпопротеїнемічними властивостями , в міокардіоцитах — при тривалому вживанні етанолу.

Збільшення їх кількості в гепатоцитах описане при вірусному гепатиті, в кардіоміоцитах при тривало­му впливові етанолу. Зміни структури урикосом були описані при хворобах Менкеса і Вільсона.

Зменшення кількості пероксисом, особливо в гепатоцитах, викли­кають в експерименті за допомогою речовин, що гальмують синтез каталаз, або відміною стимуляторів цього синтезу, а у людини в печінці спостерігають при запаленні та при пухлинному рості. Значні дефекти пероксисом виявлені при гіперліпідемії та гіперхолестеринемії, причому руйнування пероксисом відбувається шляхом аутолізу або аутофагії.

Зміни нуклеоїду та матриксу пероксисом. У людини руйнування матриксу перок­сисом знаходять при ішемічному некрозі та вірусному гепатиті. Стосовно нуклеоїду можлива як його деградація (гепатоцеребраль-

на дистро­фія), так і новоутворення у пероксисомах при ідіопатичному холестазі.

Пероксисомні хвороби

На сьогодні відомо три синдроми, які розглядають як спадкові пероксисомні хво­роби: акаталаземія, цереброгепаторенальний синдром Целлвегера і системна недостатність карнітину.

Акаталаземія — захворювання, в основі якого лежить різке зниження активності каталази в печінці та інших органах внаслідок її зниженої термостабільності. Основним клінічним синдромом цього захворювання є гангренозна ротова порожнина, укрита виразками.

Цереброгепаторенальний синдром Целвегера характеризується від-

сутністю пероксисом в гепатоцитах; зниженням каталазної активності печінки до 20% і менше; редукцією ендоплазматичного ретикулуму; атрофією і зменшенням числа мітохондрій; збільшенням в гепатоцитах кількості гранул глікогену та ліпідних вакуоль. Ведучим клінічним проявом недостат­ності пероксисом є порушення синтезу жовчних кислот.

Система недостатності карнітину характеризується міопа­тією з періодичними порушеннями функції печінки та головного мозку. Значний дефіцит карнітину (вітамінна сполука) виявляється в скелетних м’язах, печінці, плазмі крові. Ця патологія супро­воджується окисленням жирних кислот в скелетних м’язах, печінці, плазмі крові. В клініці спостерігається міопатія з періодич­ними порушеннями функції печінки та головного мозку.