46. Українська культура в умовах відлиги. Рух шістдесятників.

Період «відлиги» в Україні позначився піднесенням літературно-мистецького життя. У ті роки з’являється роман О. Гончара «Людина і зброя», виходять з друку поетичні збірки В. Симоненка «Тиша і грім», М. Вінграновського «Атомні прелюди», І. Драча «Соняшник». Тоді ж М. Стельмах написав такі відомі твори, як «Кров людська – не водиця» (1957 р.), «Хліб і сіль» (1959 р.), «Правда і кривда» (1961 р.), в яких яскраво виражено національний дух. Навіть у складних умовах тоталітарної системи письменник силою свого таланту зумів показати невмирущість загальнолюдських цінностей. У той період на хвилі «відлиги» робилися також перші спроби включити до культурного фонду українського народу творчий доробок прогресивних діячів минулого, а також тих літераторів і митців, які працювали в діаспорі. До цього творча спадщина багатьох дореволюційних українських письменників чи науковців була майже невідома українському читачеві. Навіть в умовах «відлиги» цензура не могла дозволити повернення в духовну культуру творчої спадщини тих, хто відстоював національну ідею, ідею державності України, тому не могла пробитися до українського читача література діаспори. Політична „відлига" привела до нової хвилі „українізації". Знову було відкрито поставлено питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання. На захист української мови виступили М.Рильський, Л.Дмитренко, Н.Рибак, С.Крижанівський та ін. Атмосфера кінця 50-х років сприяла формуванню молодої генерації так званих шістдесятників, які у змінених обставинах і новими методами продовжили працю на культурному й національному підґрунті. Ця генерація українських інтелектуалів, насамперед письменників, своєю непримиренністю до існуючої дійсності протестувала проти пануючої атмосфери зневаги до особистості, боролася за національні культурні цінності, свободу і людську гідність. «Шістдесятники» представлені письменниками Л. Костенко, В. Симоненком, І. Драчем, М. Вінграновським, Є. Гуцалом, літературними критиками І. Дзюбою, І. Світличним, Є. Сверстюком та багатьма іншими, проти яких після їхнього короткочасного яскравого дебюту почалося цькування з боку влади. Більш плідною й багатою в новій суспільно-культурній атмосфері була творчість композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного напряму в музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б.Лятошинського, С.Людкевича, братів Г. і П. Майбород, Ю.Меитуса таін. Новаторством позначена була авангардна музика композиторів - „шістдесятників" Л.Грабовського, В.Годзяцького. В.Сильвестрова, В.Загоруєва. Відбулися зміни в спрямованості образотворчого мистецтва. З рухом „шістдесятників" тісно пов'язане ім'я талановитої художниці, учениці Ф.Кричевського Т.Яблонської, яка на противагу „соціалістичному реалізму", що тяжів фактично, до натуралізму, демонструє нові рішення для образів, в яких яскраво вирізняється давня традиція українського народного живопису. Т.Яблонська разом з В.Зарецьким та іншими художниками - „шістдесятниками" стала основоположницею й фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч і з труднощами, в наступні десятиріччя. Пожвавлення в національно-культурному житті привело до зростання інтересу в суспільстві до театрального мистецтва: протягом 1958-1965 рр. кількість глядачів у театрах республіки зросла з 14,3 млн. до 15,5 млн. на рік.