39.Модернізм в Україні

Нова течія – модернізм була в Україні з початку ХХ ст., характеризувалась розривом з попереднім історичним досвідом художньої творчості, прагненням затвердити нові нетрадиційні начала в мистецтві, безперервним оновленням художніх форм. У 1910-х роках формується стилістика різних течій модернізму, для якого характерне заперечення старих засобів вислову і їх кардинальне оновлення. В Україні з’явилися перші зразки образотворчого авангарду – абстрактний малюнок В. Кандинського, твори К. Малевича, конструктивістська сценографія О. Екстер, скульптури кубофутуриста О. Архипенка. Авангард постулював утвердження складності, багатоплановості мистецтва тією ж мірою, що й відповідних характеристик ставлення людини до життя. Авангард був у пошуку мови пластичного вираження складних переживань часу, яку (нову мову) характеризували такі якості як дисонансна побудова картини, динамічні контрасти, кричуща перенапруга барв і фактур, розірваність форм. “В’язниця” кубофутуриста О. Богомазова передає характер трагічної безвиході людського існування в бурхливому смерчі простору, у невблаганній тісняві в’язничних дахів та будинків-коробок. Український авангард взорувався на європейських зразках, не згубивши національних первин, родових прикмет: у ньому сліди селянського мистецтва, давньоукраїнської ікони, переосмислених у нових філософських підходах. Архітектори ліквідували канони ордеру, пишного розквіту набули стилізаторські і функціональні тенденції, на вікнах - характерні сецесійні елементи - у наступ пішли кручені колони, квіткові орнаменти, керамічна плитка. Типовим варіантом української модернізму є приміщення банку «Дністер» у Львові, збудований у 1905-1906 рр. Архітектором І. Левинським. Силует його нагадує традиції народної архітектури карпат, споруда оздоблена ліпниною та майолікою під впливом гуцульської кераміки. Також пам’ятками є будинок Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, будинок для Українського педагогічного товариства. Михайло Бойчук (1882-1937), родом з Тернопільщини, один з основоположників Української академії мистецтв. Разом з учнями, бойчукістами, виконав декорації для вистав “Молодого театру “ Л. Курбаса в Києві (1918). Основоположником нової української графіки був Г. Нарбут. Існували також писемницькі організації: «Гарт»- спілка пролетарських письменників,яку очолював М.Хвильовий та В.Сосюра; неокласики:М.Зеров, М.Рильський, М.Драй-Хмара;символісти:П.Тичина, Д.Загул;футуристи: М. Семенко, Г.Шкурупій. Лесь Курбас і його театр «Березіль» творили новий український театр, розірвав рамки провінціалізму, зірвав з традицією побутовізму та реалістичного етнографізму, який паралізує творчість і насаджує шаблон. У драматичному театрі ім.Т.Шевченка працювали корифеї укр.сцени: П.Саксаганський, М.Садовський. У ділянці кіно найвизначнішим митцем був Олександр Довженко (“Звенигород”, “Земля”).

40. Архітектура міжвоєнного періоду.

В першій половині ХХ ст., надзвичайно цікавими є пошуки національної своєрідності та формування українського архітектурного стилю в творчості В.Кричевського, П.Альошина, А.Максимова, Д.Дяченка, О.Вербицького, їхніх однодумців та послідовників. Так, В.Кричевський і його послідовники активно розвивали стилістичні риси своєрідності українського модерну, а П.Альошин, Д.Дяченко та інші вбачали витоки національного стилю в традиціях українського бароко. О. Вербицький активно розробляв раціоналістичні тенденції в українській архітектурі. Пошуки національної своєрідності в українській архітектурі та використання національних традицій не припинялися і після встановлення диктатури та довголітнього існування радянської тоталітарної системи і партійно-державного контролю за творчою діяльністю митців. В 20—30-ті роки помітного розвитку набувають новації конструктивістів (комплекс Держпрому в м. Харкові, архітектори: С.Серафимов, С.Кравець, М.Фельгер; Дніпрогес, архітектори: В.Веснін, М.Коллі та ін.). Найвідомішими архітектурними спорудами стали Меморіальний музей Т. Шевченка на Тарасовій горі в Каневі (архітектори В. Кричевський і П. Костирко), стадіон "Динамо" (В. Осьмак),будинки Верховної Ради (В. Заболотний) і Раднаркому (І. Фомін і П. Абросимов), залізничний вокзал (С. Вербицький) у Києві та ін. Монументальна скульптура збагатилась пам’ятками Т.Шевченку в Харкові,скульптурними портретами І.Франка,О.Довженка,автором яких був Г.Пивоваров.

Широкого розмаху набули промислові будівництва(Дніпровська ГЕС,заводи «Запоріжсталь», металургійні заводи. Але цей прогресивний архітектурний процес був призупинений правлячою диктатурою, і в 1932 р., з організацією єдиної Спілки архітекторів, було проголошено єдиний творчий метод — метод соціалістичного реалізму і тотальної орієнтації на класику. Розпочинається активна політизація архітектурної діяльності та формування архітектури тоталітарного режиму з його пориваннями до гігантоманії та бутафорської помпезності архітектурних форм, які мали втілювати «розквіт» і т. п..Розроблялись генеральні плани реконструкції старих міст. Основним плановим елементом міста став квартал,забудований по периметру. Будувались багатоповерхові будинки,театри та санаторні комплекси. У 1935-1938 рр. почалась розробка типових проектів,що широко використовувались при будівництві шкіл, дитячих закладів.