8.3. Загальні підходи до планування капітальних вкладень на підприємстві

В умовах ринкової економіки підприємства самостійно ви­рішують як виробничі, так і фінансові питання. Оскільки фі­нансові ресурси підприємств досить обмежені, то увага приді­ляється пошуку шляхів їх ефективного використання та інвес­туванню коштів в активи або проекти, що можуть принести високі доходи з безпечним рівнем ризику.

Зарубіжні вчені-економісти на підставі дослідження прак­тики господарювання сформулювали такі принципи інвесту­вання [52, 60, 81, 83].

1. Принцип граничної ефективності розкриває взаємо­зв'язок між процесом вкладення капіталу та відповідним показ­ником ефективності (прибутковістю) цих послідовних порцій інвестованого капіталу.

Як видно з рис. 8.3, ефективність кожного наступного вкла­дення коштів знижується. Це означає, що під час прийняття інвестиційних рішень підприємству необхідно визначити гра­ничний рівень інвестицій, тобто той їхній розмір, який забез- позитивну ефективність вкладення капіталу (на рис. 8.3 заштрихована частина).

К апітало­вкладення

Рис. 8.3. Гранична ефективність капіталовкладень

На вигляд графіка впливають два фактори: темп зростання виробничих витрат та ступінь монополізації виробництва. Чим швидше зростають виробничі витрати при постійній ціні реа­лізації продукції, тим меншим стає отриманий підприємством прибуток, а звідси й ефективність вкладень. Графік у цьому випадку буде більш крутим. Пологішим він буде, якщо під-йриємство має монопольну позицію на ринку з виробництва йевної продукції. За таких обставин підприємство встановлю­ватиме ціни на тому рівні, який забезпечуватиме необхідний йрибуток, а отже і рентабельність капіталовкладень. Оскільки Встановлення рівня цін обмежується антимонопольними захо­дами держави, то підприємство не зможе підвищувати ціни Понад певний рівень, що також, у кінцевому підсумку, призве-Дб до зниження ефективності вкладень капіталу.

2. Принцип "замазки". Його суть полягає в тому, що інвес­тування подібне до роботи із замазкою: свобода прийняття рі­вень змінюється все більшою залежністю в ході їх реалізації. Зрозуміло, що підприємство може звільнитись від реалізації рішень, зробивши деінвестування (вилучення вкладеного капі­талу).

3. Принцип поєднання матеріальних та грошових оцінок ефективності інвестицій. Існує три варіанти підходу до оцін­ ки ефективності інвестицій:

1. вартісна оцінка - передбачає здійснення порівняння ви­ трат, спричинених прийняттям інвестиційних рішень і доходів, отриманих внаслідок їх реалізації. В умовах високих темпів інфляції використання цього методу вкрай обмежене;

2. поєднання грошових та технічних критеріїв. Цей підхід є надійнішим, оскільки дає змогу оцінити вартісну ви­ году і вигоду, виражену технічними параметрами, що отримана від реалізації проекту;

3. суто технічний підхід оцінки ефективності. Він не вра­ ховує ринкової (у вартісному вираженні) оцінки діяль­ ності підприємства і тому застосовується дуже рідко.

4. Принцип адаптаційних витрат. Існування та необхід­ ність врахування таких витрат, пов'язані зі здійсненням адап­ тації (пристосування) організації до нового інвестиційного се­ редовища. Адаптаційні витрати визначаються величиною об­ сягу реалізації продукції (надання послуг), які втрачаються в результаті реорганізації виробництва, перепідготовки кадрів, переналагодження устаткування тощо. Оскільки майже завжди існує розрив між прийняттям рішення і його практичною реа­ лізацією, то цей час використовується для адаптації, оскільки миттєво пристосуватися до змін неможливо. Крім того, будь- яка адаптація несе з собою чимало витрат: виникає потреба у новій інформації, нових технологіях, потрібні кошти для пере­ підготовки кадрів, компенсації робітникам та службовцям, що втратили внаслідок відповідних скорочень місце роботи, та інші витрати.

Принцип мультиплікатора спирається на існуючий між­ галузевий зв'язок. Знаючи дію мультиплікатора, можна зазда­ легідь визначити час та економічну силу конкретної події і ви­ користати цю інформацію для себе: припинити неперспектив­ не інвестування та завчасно перейти до нового проекту, випе­ реджаючи кон'юнктуру. Це може бути у такій формі, як, на­ приклад, перепродаж цінних паперів, перепрофілювання вироб-тощо. Ефект мультиплікатора стає слабкішим з відда­ленням від галузі-генератора конкретного економічного впливу. У процесі планування інвестицій підприємству необхідно Нараховувати найважливіші фактори, дія яких може вплинути ** на очікуваний результат від прийнятого інвестиційного рішен­ь/З* 46^7-..у Основні фактори, на які необхідно звертати увагу, можна

^розподілити на загальноекономічні, галузеві й такі, що вини-

*? яають безпосередньо на рівні підприємства.

До загальноекономічних факторів можна віднести фінан-

Цсово-кредитну політику уряду, рівень інфляції в країні, держав-стимулювання інвестиційної діяльності підприємств, гро-йовий обіг у країні, ступінь активності іноземних інвестицій, економічні зв'язки з іншими країнами, чинне податкове зако-Цюдавство тощо.

Йі Галузеві фактори характеризуються такими показниками: $авень науково-технічного розвитку галузі, енергомісткість, Шаукомісткість, капіталомісткість виробництва, забезпеченість ^удовим потенціалом, сировинними та енергоресурсами, зв'язки з іншими галузями господарства, тип галузі (розвива-Оься швидко або повільно), територіальне розташування під­приємств галузі тощо.

- До факторів, що діють на рівні конкретного підприємст-Ш, відносять: його існуючий виробничий потенціал та наяв­ність виробничих ресурсів, фінансовий стан підприємства, зв'язки зі споживачами продукції підприємства, відносини з конкурентами тощо.

Залежно від дії зазначеного комплексу факторів та стадії Яйптєвого циклу, в якій перебуває підприємство, його керів-цтво може обрати одну з таких базових стратегій, яка буде Прийнята за основу для розробки інвестиційної стратегії орга­нізації [52, 67,81]:

1. стратегію виживання. Це захисна стратегія і викорис­ товується під час кризового стану економічної діяль­ ності підприємства;

стратегію стабілізації. Така стратегія спрямована на усунення нестабільності (коливання) обсягів продажувиробленої продукції (обсягів надання послуг, вико­нання робіт) і отримуваної величини доходів;

3) стратегію зростання. Це найефективніша стратегія. Вона спрямована на досягнення стабільного зростання обсягів продажу, прибутку, капіталу.

На підставі обраної базової (генеральної) стратегії підпри­ємства керівництво формулює вимоги до економічних показ­ників, які мають бути досягнуті в результаті його виробничо-господарської діяльності, і розробляє загальну економічну стратегію свого розвитку, загальні цілі якої є базою для фор­мування інвестиційної стратегії.

Відповідність сформованої інвестиційної стратегії підпри­ємства його загальній економічній стратегії визначається обра­ним критерієм (показником) ефективності вкладення капіталу.

Пріоритети підприємства можуть бути дуже різноманітни­ми. Якщо підприємство прагне бути прибутковим, то критерій ефективності його інвестиційної діяльності визначається у ви­гляді норми прибутку від інвестицій. Інвестування в проект буде доцільним, якщо прибуток, отриманий підприємством від його реалізації, буде вищим або дорівнюватиме встановленому організацією мінімальному рівню прибутковості [36, 52, 60, 64].

Для зміцнення позиції на ринку економічною метою може бути зростання підприємства. Тоді критерій ефективності ін­вестування може виглядати як щорічне відсоткове збільшення обсягів обороту та певної частки ринку.

Якщо метою є зростання продуктивності праці, то критерієм буде максимальна ефективність використання засобів вироб­ництва та робочої сили. Чим вища вартість, яку створює робіт­ник за годину, тим вища продуктивність праці. Однак висока продуктивність праці не завжди означає високу прибутковість.

Слід зазначити, що вибір стратегії економічного розвитку та інвестиційної діяльності значною мірою залежить від суб'єктивного фактора - рішучості, енергійності, досвіду та високого професійного рівня саме керівника підприємства [83].

Сам процес планування капітальних вкладень на підприєм­стві складається з двох послідовних етапів [46, 52, 64, 81]. На першому етапі передбачається обчислення необхідного обсягу реальних інвестицій на певний розрахунковий період (рік, де­кілька років); на другому - визначення конкретних джерел фі­нансування інвестицій.

_г Трудомісткість і складність обчислень на першому етапі залежать від варіантів економічної ситуації, що може виникну­ти на ринку в цілому і підприємстві зокрема. Можливими мо-.жуть бути такі три варіанти.

1. Ринковий попит на вироблювану підприємством продук­ цію задовольняється повністю, збільшувати обсяг її ви­ робництва немає сенсу.

У цьому разі підприємство може здійснювати лише просте .відтворення основних фондів переважно за рахунок амортиза­ційних відрахувань. Обчислення при цьому обмежуються ви­значенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань та Дї порівнянням із потребою у капіталі для заміни застарілих :даців устаткування. Потреба в капіталі визначається так:

К = п_обл.Ц+В_ін, (8.1)

'де п_Об_л - кількість одиниць обладнання; ^и Ц- ціна одиниці обладнання, грн.;

' Ві„ - інші супутні витрати, пов'язані з придбанням або спо­рудженням об'єкта основних фондів, грн. ⁵ Джерелами фінансування при цьому можуть бути як аку-'мульована сума амортизаційних відрахувань, так і дохід від ^реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають із екс­плуатації.

2. Продукція підприємства користується зростаючим по­ питом на ринку.

У цьому разі підприємство прагне до збільшення обсягів 'виробництва продукції, оскільки це сприятиме збільшенню суми отриманого прибутку.

За таких обставин необхідним є здійснення розширеного відтворення основних фондів і нарощування виробничої потуж­ності підприємства до необхідних розмірів.

Реалізувати розширене відтворення основних фондів і на­рощування потужності підприємства можна переважно техніч­ним переозброєнням підприємства, його реконструкцією або розширенням.

Збільшення виробничої потужності підприємства зумовлює необхідність складання плану (програми) його технічного пе­реозброєння і реконструкції (розширення).

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень використовують кілька методів [46, 52, 60].

Перший метод визначення необхідного обсягу капітальних вкладень базується на здійсненні попередніх приблизних роз­рахунків у такій послідовності:

о обчислення необхідної середньорічної величини вироб­ничої потужності підприємства:

_а,

(8.2)

ВП_Р =

де ВП _Р - необхідна (розрахункова) середньорічна ве­личина виробничої потужності підприємства, кіль­кість продукції (у натуральних вимірниках); <2п - виявлений ринковий попит на продукцію під­приємства (у натуральних вимірниках); К_вп - коефіцієнт використання потужностей підприємства;

визначення різниці між необхідними та існуючими об­сягами виробничих потужностей:

(8.3)

АВП = ВП_Р-ВП_Ф

де ВПф - фактичний середньорічний обсяг виробничих

о

потужностей (у натуральних вимірниках); розрахунок абсолютної величини необхідного додатко­вого ВВедеННЯ В ДІЮ ВИробнИЧИХ ПОТуЖНОСТеЙ (АВПабс)-

Для цього середньорічну виробничу потужність за до­помогою коефіцієнта {к_п = 0,45...0,5) переводять в абсо­лютну:

о

визначення загальної суми необхідних вкладень капіта­лу:

К = ЩАВП_аГ)С,

де КВ\ - капітальні витрати на одиницю приросту ви­робничої потужності, грн.;

АВП_аб_С - абсолютна величина необхідного додатко­вого введення в дію виробничих потужностей у на­туральних вимірниках. Розглянемо приклад.

Приклад.

Виробнича потужність підприємства розрахована на випуск 10 000 одиниць приладів. На плановий рік очікується ринковий по­пит на прилади на рівні 9000 одиниць. Капітальні витрати на оди­ницю приросту виробничої потужності - 12,0 грн. Коефіцієнт ви­користання потужності - 0,82. Визначити загальну суму необхід­них капітальних вкладень у виробничу базу підприємства, якщо коефіцієнт перерахунку середньорічної потужності 0,45.

Розв'язання.

1. Обчислення середньорічної виробничої потужності підпри­ємства, необхідної для задоволення ринкового попиту:

й, 9000

ВП_Р =

= 10 976 одиниць.

К,, 0,82

2. Обчислення різниці між необхідною та існуючою середньо­ річною потужністю:

ДШ7= Ш_р - ~ВП_Ф = 10 976- 10 000 = 976 одиниць.

АВП 976

АВП ,„ =

3. Визначення абсолютної величини виробничої потужності:

абс

= 2168 одиниць.

К 0,45

4. Загальна сума необхідних вкладень: К = КВ_Х АВП_абс= 12 -2168 = 26 016,26 грн.

Другий метод визначення потреби у капітальних вкладен­нях передбачає здійснення прямих розрахунків за даними ко­шторису технічного переозброєння (реконструкції або розши­рення) підприємства.

3. На ринку має місце різке скорочення попиту на продукцію підприємства через втрату її конкурентоспроможності.

У такому разі підприємству треба здійснити не просто розширене відтворення основних фондів, а докорінно перебу­дувати свою техніко-технологічну базу виробництва. Така пе-

ребудова може бути досягнута при модернізації існуючого ви­робництва або організації виробництва нової продукції.

Необхідний обсяг капітальних вкладень обчислюють в ос­новному за розглянутою вище схемою при другому варіанті ринкової ситуації. Однак при цьому треба додатково врахову­вати значні капітальні витрати, пов'язані з проведенням мар­кетингових досліджень і проектуванням нових виробів, які мають задовольняти вимоги покупців.

Нарівні з правильним визначенням необхідних обсягів ка­піталовкладень на певний розрахунковий період дуже важли­вим є визначення оптимальної структури джерел їх фінансу­вання, що здійснюється на другому етапі планування інвести­цій.

Фінансування капітальних вкладень здійснюється за раху­нок як власних, так і залучених коштів (рис. 8.4) [36, 52, 60, 64].

До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать: внески засновників підприємства; акумульовані амортизаційні відрахування; кошти створених на підприємстві фінансових резервів та фондів; кошти, отримані від реалізації непотрібного майна; доходи, отримані від про­дажу придбаних раніше на фінансовому ринку цінних паперів; доходи, отримані від здавання майна в оренду, тощо.

До залучених джерел фінансування капітальних вкла­день підприємства належать: кошти, отримані ним від розмі­щення на фінансовому ринку власних цінних паперів (акції, облігації), довгострокові кредити банків; інвестиції зарубіжних партнерів у створення спільних підприємств. З огляду на мож­ливість ризику втрати підприємством фінансової самостійності необхідно, щоб структура джерел фінансування інвестиційної діяльності забезпечувала фінансову незалежність підприєм­ства.

Користування зовнішніми джерелами довгострокового фі­нансування потребує певних витрат. Так, випуск і продаж цін­них паперів підприємства пов'язані з витратами на їх випуск та оплату послуг фінансових посередників за їх розміщення на фінансовому ринку. В подальшому - виплату за ними дивіден­дів акціонерам та відсотків власникам облігацій.

Джерела фінансування капітальних вкладень підприємства

Джерела зовнішнього фінансування

В ласні джерела фі­нансових ресурсів підприємства

Залучені та по­зичені фінансові ресурси

Г отівкові кошти засновників під­приємства

Довгострокові

кредити

банків

А кумульована сума амортиза­ційних відраху­вань

Р езервні фонди

Кошти від про­дажу власного майна

Кошти від емісії та роз­міщення цін­них паперів підприємства

Іноземні інвестиції

Кошти від про­дажу цінних па­перів, придбаних раніше на фінан­совому ринку

К ошти, отримані

від здавання

власного майна

в оренду

Централізовані

фінансові

ресурси

Кошти дер­жавного та місцевих бюджетів

Кошти дер­жавних по­забюджет­них фондів

Кошти

благодійних

фондів

Централізовані

фінансові

ресурси

Кошти дер­жавного та місцевих бюджетів

Кошти дер­жавних по­забюджет­них фондів

Кошти

благодійних

фондів

Р ис. 8.4. Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві

Залучення позик пов'язане з необхідністю повернення ос­новних сум боргу та з виплатою відсотків за користування кредитом.

Для державних підприємств джерелами фінансування капі­тальних вкладень можуть бути також кошти державного та міс­цевого бюджетів, державних позабюджетних фондів, благо­дійних фондів.

Формування структури джерел фінансування капітальних вкладень залежить від дії багатьох факторів, таких як: чинна система оподаткування підприємств; темпи зростання обсягів реалізації продукції підприємства, їхня стабільність; структура активів підприємства; стан ринку капіталів; кредитна політика Національного банку країни тощо.

Вибір оптимальної структури джерел фінансування капі­тальних вкладень має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємству мінімізувати ризик втрати своєї платіжної спроможності й уникнути банкрутства.