2.2. Адміністративні методи

Адміністративні методи забезпечують прямий вплив суб’єкта управління на керований об’єкт. Вони характеризуються підпорядкуванням волі керованого волі керівника за схемою "влада – підпорядкованість".

Влада передбачає можливість управління. Суб’єкт управління в межах наданих йому повноважень односторонньо через відповідні форми (акти) виявляє свою волю в обов’язкових для виконання підлеглими приписах, розпорядженнях. Їх зміст становлять вказівки про те, яку роботу, якими способами та в які терміни належить здійснити керованим або від яких дій слід утриматись.

В адміністративних методах найбільш яскраво виявляється владна природа управлінської діяльності. Використання їх дозволяє суб’єкту управління прямо впливати на підлеглих. Однак це не виключає необхідності врахування інтересів останніх. Застосування адміністративних методів дає найбільш позитивний результат у тому випадку, коли розпорядження відповідає матеріальним та духовним потребам керованих.

Інколи ініціатива застосування адміністративних методів (наприклад, видання наказу) йде від об’єкта управління, який "сигналізує" про необхідність відповідного розпорядження. В управлінській діяльності широко практикується попереднє обговорення (на засіданнях колегій, нарадах, зборах трудових колективів) проектів адміністративних рішень, а також їх візування та узгодження.

Адміністративні методи тією чи іншою мірою використовуються скрізь, де здійснюється управління. Вони реалізуються в сфері управління економікою, соціально-культурним будівництвом, в адміністративно-політичній діяльності. Важливу роль адміністративні методи відіграють в управлінні обороною, державною безпекою та внутрішніми справами. У зв’язку з цим правильне, обґрунтоване їх застосування в системі органів внутрішніх справ набуває особливої актуальності.

Адміністративні методи досить різноманітні. Вони можуть бути класифіковані за різними ознаками:

• формою вираження;

• юридичними властивостями;

• способом впливу на поведінку об’єктів управління;

• формою приписів.

За формою вираження адміністративні методи поділяються на:

• адміністративно-правові;

• адміністративно-організаційні.

Перші з них мають державно-владний, юридичний характер. Вказівки, розпорядження суб’єкта управління, виражені в правовій формі, обов’язкові для тих, кому вони адресовані, а їх виконання гарантується примусовою силою держави. Друга група методів спрямована на здійснення суб’єктом управління безпосередніх впливів, які ґрунтуються не на нормативних приписах, а на авторитеті суб’єкта. Наприклад, такими заходами є організація та проведення керівником органу внутрішніх справ занять з підлеглими для вивчення наказів; узагальнення та поширення передового досвіду та інші подібні дії. Однак вони мають певну мету та здійснюють відповідний керуючий вплив.

Залежно від юридичних властивостей адміністративні методи можуть мати загальнообов’язковий та індивідуальний характер. Загальні нормативні приписи розраховані на невизначене число об’єктів управління, які зобов’язані діяти в суворій відповідності до вимог, що містяться в цих розпорядчих актах. До адміністративних методів даного виду належить, наприклад, розробка МВС правил, настанов, інструкцій, різного виду стандартів (зразків) службових документів, встановлення адміністративно-процесуального порядку здійснення управлінських дій (операцій). індивідуальні адміністративні приписи виявляються у прямих обов’язкових розпорядженнях, вказівках, що адресуються конкретним виконавцям.

За способом впливу на поведінку об’єктів управління адміністративні методи диференціюються на: зобов’язуючі, уповноважуючі, заохочувальні, забороняючі здійснення тих чи інших дій.

Відповідно до форм реалізації названі методи можуть бути поділені на: категоричні (імперативні), доручувальні, рекомендаційні та диспозитивні.

Категоричні методи характеризуються однозначністю приписів, в яких конкретно визначається поведінка об’єкта управління. Виконавцю не надається вибору: він зобов’язаний точно виконати те, що йому вказано суб’єктом управління. Разом з тим інколи вищий орган може розширити повноваження нижчої ланки, суворо визначаючи межі її дії та надаючи їй право по-своєму застосувати встановлені норми.

Доручувальні методи практикуються переважно в сфері взаємовідносин вищих органів з нижчими. Суб’єкт управління може доручити нижчій ланці виконання таких функцій, які не входять до компетенції останньої. На відміну від категоричних, доручувальні методи, приписуючи певні дії, не встановлюють порядку їх здійснення, вирішення того чи іншого питання може бути передане на розгляд виконавця.

Адміністративні методи рекомендаційного характеру реалізуються у такій формі, як поради об’єкту управління щодо доцільності тих чи інших його дій. При цьому об’єкту надається можливість самостійного вибору шляхів та способів виконання рекомендацій з урахуванням умов функціонування та фактичних обставин.

Диспозитивні адміністративні методи використовуються для надання керованим права за взаємним узгодженням самим визначати свої повноваження та обов’язки, пов’язані із здійсненням припису суб’єкта управління. Наприклад, на основі диспозитивного припису вищого органу внутрішніх справ нижчі підрозділи домовляються про спільні дії.

Разом з тим, якщо керівник надмірно захоплюється саме адміністративними методами, це може призвести до таких негативних явищ, як придушення ініціативи і підприємливості, позбавлення самостійності мислення, пасивне очікування вказівок замість оперативного реагування на зміну умов діяльності.