62. Психологічні особливості допиту осіб з фізичними та психічними вадами.

Для того, щоб одержати в ході допиту від глухих, німих, сліпих, глухонімих та осіб з психічними вадами повні, послідовні та достовірні показання, слідчому необхідно знати, як фізичні чи психічні вади впливають на формування показань.

Глухі, німі, сліпі, глухонімі спочатку сприймають те, що бачать або чують, і тільки після того, як зовнішній вплив на органи відчуттів припинився, розпочинають внутрішню обробку сприйнятого. Наявність фізичних недоліків призводить до того, що в показаннях таких осіб переважають твердження, що ґрунтуються на оцінці недоступної для їх сприйняття інформації. Так, глухонімі в ході допиту часто повідомляють, що говорив, вимовляв учасник розслідуваної події. Так само у сліпих мислення виступає основним засобом компенсації сліпоти. Але слідчий не має права здогадки про окремі обставини події розцінювати як докази.

Утім, у глухонімих розвивається надзвичайно тонка спостережливість, загострюється зір, що дозволяє їм схоплювати ледь помітні зміни виразу обличчя, положення губ того, хто говорить.

Також варто мати на увазі, що глухонімі, які не володіють жесто-мімічною мовою, не в стані передати всі сприйняті ними явища. Їх міміка та жести настільки індивідуальні, що навіть перекладач не завжди може правильно зрозуміти та передати їх.

Помилковою є думка, що коли у сліпих надзвичайно тонко розвинутий слух, а у глухих, глухонімих — зір, то їх показання набувають особливої достовірності. Удосконалення органів, що компенсують фізичні вади, забезпечує не достовірність показань, а сприйняття і пізнання подій та явищ. Слідчий повинен враховувати своєрідність психічної сфери осіб, що страждають фізичними вадами, і при оцінці показань глухих, німих, сліпих.

Фактором, що визначає своєрідність показань, виступає наявність психічних вад. Так, особи, що страждають дебільністю, дають правильні показання, вони достатньо повно відтворюють картину того, що відбулося. Але недостатня активність та цілеспрямованість психічних процесів зумовлюють простоту та стереотипність відповідей на запитання. У вільній розповіді вони рідко використовують складні речення, невдало підбирають слова для вираження своїх думок. Шепелявість як наслідок недорозвинення мовного апарату приводить до того, що таким особам важко вимовляти складні слова та юридичні терміни.

На зміст показань розумово відсталих осіб впливають властивості їх пам'яті та мислення. Вони примітивно, непослідовно та повільно викладають обставини справи, зупиняються на дрібницях чи обставинах, що не мають жодного значення для справи. Вони не завжди в стані дати правильну відповідь на запитання слідчого, і тоді як реакція у них виникає протест або роздратування.

Особи з психічними вадами (психопати, епілептики) деталізують до дрібниць, довго зупиняються на одному й тому ж запитанні, схильні до фантазування.

Легка навіюваність зумовлює те, що вони нерідко беруть на себе відповідальність за дії, які фактично не вчиняли. Пред'явлення обвинувачення особам з психічними аномаліями переживається ними спокійно та легко. Деякі байдуже ставляться до пред'явленого обвинувачення, погоджуючись зі всіма його пунктами; інші ж неймовірно вперті і заперечують все, що їм пред'являють. Так, обвинуваченому, що страждав олігофренією у ступені помірної дебільності, слідчий тричі пред'являв обвинувачення за ст. 296 КК України, спочатку за ч. 1, потім за ч. 3, і нарешті, за ч. 4 цієї ж статті. Даний приклад ще раз підкреслює, що такі особи не здатні давати юридичну оцінку своїм діям, будувати та викладати свої покази у такий спосіб, щоб захистити себе від пред'явленого обвинувачення.

Крім того, олігофрени при стверджувальній формі запитання відповідають стверджувально, при заперечній формі — заперечно. Тому таким особам необхідно роз'яснити зміст запитання, з'ясувати чи зрозуміле воно для них.

Показання психопатичних особистостей відрізняються оригінальністю, оскільки у них проявляються емоції, почуття. Їх показання характеризуються яскравими фразами. Вони часто змінюють свої показання, головним чином, залежно від настрою, говорять неправду «без користі». Роздратовані, схильні до вибухових реакцій психопати іноді взагалі замикаються в собі та відмовляються давати показання. У ряді випадків в істеричних психопатів відзначається вибірковість обставин, що мають значення для справи. Факти малозначні, не пов'язані з подією злочину, вони засвоюють надійно, в той час як більш важливі та істотні запам'ятовуються ними однобічно та поверхнево.

На практиці часто трапляються параноїдальні психопати, які в ході досудового слідства розвивають бурхливу «діяльність», спрямовану на те, щоб уникнути відповідальності: вони закидають прокурора і суд скаргами, обвинувачуючи слідчого в незаконних методах ведення слідства, а свідків та потерпілих — у даванні завідомо неправдивих показань; вимагають проведення очних ставок, повторних експертиз, змінити запобіжний захід, закрити кримінальну справу під загрозою покінчити життя самогубством, вважаючи, що це найдієвіший захист захисту від обвинувачення [17].

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КПК України слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення. Однак глухі, сліпі, глухонімі, особи з психічними вадами не встигають у такому випадку усвідомити суть пред'явленого їм обвинувачення, особливо коли обсяг обвинувачення великий. У таких випадках обвинувачений губиться, погоджується зі всіма пунктами обвинувачення, дає неправдоподібні показання. Тому рекомендується допитувати таких осіб саме через добу після пред'явлення їм обвинувачення.

Допитувати глухих, німих, глухонімих, психічно хворих осіб необхідно у всіх випадках вдень, оскільки ввечері емоційний стан таких обвинувачених несприятливий для відтворення обставин справи. У більшості таких осіб до кінця дня підвищується навіюваність, знижується здатність чітко висловлювати свої думки та оформляти їх у міміку та жести. Допит таких обвинувачених в нічний час може бути проведений тільки у невідкладних випадках.

Згідно з ст. 144 КПК України пред'явлення обвинувачення у справах глухих і німих відбуваються за участю захисника, а також особи, яка розуміє їх знаки. Перекладач переводить все сказане слідчим на жесто-мімічну мову, а міміку та жести глухонімих — на звичайну розмовну мову. Слідчому необхідно знати, що глухонімі обвинувачені володіють різними здібностями розуміти перекладача. Добре вивчені глухонімі розуміють перекладача, «читаючи по губах», інші — передають свої думки за допомогою жесто-мімічних знаків, треті — володіють дактильною (ручною) абеткою. Тому в таких допитуваних важливо з'ясувати, якою мовою вони краще володіють.

Слід мати на увазі, що кількість жестів не йде в жодне порівняння з багатством розмовної мови. Глухонімі не можуть, наприклад, жестами і мімікою передати імена та прізвища свідків, потерпілих, слова, що позначають спеціальні терміни в різних галузях знань. Жесто-мімічна мова не знає морфології, а тому неможливо вимагати від перекладача дослівного перекладу. Вона передбачає скорочення та стилістичну обробку сказаного. Натомість дактильна мова підпорядковується усім правилам орфографії.

Для того, щоб перекладач і допитуваний правильно зрозуміли один одного, в ході допиту потрібно дотримуватись наступних правил:

1) у кабінеті слідчого під час допиту осіб з фізичними та психічними вадами, ніхто, крім посадової особи, що веде допит, захисника, перекладача, педагога, спеціаліста не повинен бути присутній;

2) ніщо не повинно відволікати їхню увагу, тому предмета та речі (ножі, вогнепальна зброя, речові докази), що створюють у допитуваного непотрібне зорове чи слухове збудження, слід забрати з кабінету. При допиті сліпих необхідно виключити сторонні джерела звуку (стаціонарний, мобільний телефони, телевізор, радіо, зачинити вікна), які розсіюють увагу та знижують ефективність мисленої діяльності;

3) світло (природне та штучне) повинно падати на обличчя, руки допитуваного та обвинуваченого, щоб вони могли добре бачити артикуляцію, міміку та жести. Під час допиту вони не повинні курити, тримати в роті та в руках сторонні предмети. Допитуваний і перекладач мають знаходитись на відстані одного-двох метрів один від одного. Це забезпечить точність і повноту показань, одержаних за допомогою дактильної мови;

4) незрозумілі слова, фрази, спеціальні терміни, абстрактні поняття необхідно повторювати двічі, якщо ж вони погано сприймаються, то слід написати їх, щоб допитуваний зміг прочитати їх;

5) робити паузи, перерви, оскільки переклад міміки та жестів, як і дактильної мови, швидко втомлює зір, пригальмовує вольові та мислені процеси, що знижує якість перекладу.

При допиті свідків, потерпілих, обвинувачених, що страждають заїканням, слід враховувати, що ці особи недостатньо активні у вільній розповіді. Їхня мова малопереконлива, монотонна, відповіді незрозумілі. Такі допитувані спочатку проговорюють про себе відповідь, а потім вимовляють її вслух. Захищаючись від обвинувачення, вони зосереджуються не на тому, як логічно обґрунтувати свою версію, а на тому, як легше висловити свою думку. Тому слідчий повинен бути особливо терплячим.