59. Психологічні особливості допиту потерпілих.

Психологія допиту потерпілих характеризується наступними особливостями: 1) їх психологічний стан може визначатися «обвинувальною домінантою», негативно-емоційним збудженням, що виник внаслідок вчинення злочину та його наслідків. Потерпілі зазвичай довго зберігають в пам'яті те, що вони пережили під час вчинення злочину — страх, стресову перенапругу, відчай, жах, фізичні страждання. В окремих випадках можливе виникнення слідового афекту, реактивних станів, психічних розладів. З іншого боку, негативні спогади про подію злочину відштовхуються свідомістю потерпілих, породжують стан охоронної загальмованості. Поряд з цим, окремі деталі події можуть сприйматися і зафіксовуватися особливо чітко; 2) показання потерпілих часто перенасичені оціночними елементами, різним є і їх ставлення до встановлення істини — від байдужого до прямої протидії слідчому. Показання потерпілих (особливо при вчиненні щодо них насильницьких дій), як правило, характеризуються емоційною насиченістю та нерідко значною реконструкцією справжньої події; 3) потерпілим доводиться брати участь в очних ставках, пред'явленні для впізнання, виїжджати на місце події, що може привести до мимовільного формування механізму психічного захисту від повторних психотравмуючих впливів; 4) потерпілі — суб'єкти кримінального процесу, в пам'яті яких міститься цінна для слідства інформація, яку необхідно використати повністю, і в цьому їм слід допомогти. Водночас процеси сприйняття, запам'ятовування та відтворення інформації потерпілими далеко не завжди бездоганні, а відомості, що вони повідомляють, можуть містити добросовісну помилку, що слід мати на увазі при їх оцінці. Так, гострі емоційні стани ведуть, як правило, до гіперболізації емоціогенних впливів, появи узагальнення, явища переносу ознак одного об'єкту на інший (для прикладу, «всі ґвалтували», «всі били»); 5) важливе значення має поведінка потерпілих до вчинення злочину в контексті їх віктимності. Проявляючись через спрямованість особистості, через типову лінію її поведінки, віктимність є важливим фактором в аналізі взаємодії злочинця та потерпілого, в оцінці достовірності показань обвинуваченого, потерпілого та свідків.

Взаємодія слідчого з потерпілим, як вказує М. І. Єнікеєв, повинна базуватися з урахуванням стану потерпілого, як особи, що перенесла психічну травму, шукає захисту у правосуддя.

Найменша неуважність, підозрілість слідчого гостро переживається потерпілим, посилює його емоційно-негативний стан. Завдання слідчого — максимально заспокоїти потерпілого, запевнити його в тому, що злочин буде всебічно, повно та об'єктивно розслідуваний. При цьому необхідно нейтралізувати можливу гіперактивність потерпілого, його метушливість, багатослівність, зацикленість на несуттєвих деталях. Це вдається зробити шляхом відволікання його уваги на інші події, що мають важливе значення для потерпілого.

При допиті потерпілих необхідно враховувати можливість виникнення суперечливих бажань, побоювань тощо. Так, негожа поведінка потерпілого у зв'язку з подією злочину може викликати у нього бажання викривити інформацію. У ряді випадків він уникає показань, пов'язаних з обставинами інтимного життя.