54. Діагностичні ознаки повідомлення допитуваним завідомо неправдивої інформації.

Діагностичні ознаки повідомлення допитуваним завідомо неправдивої інформації поділяються на дві групи: вербальні та невербальні реакції.

Вербальні реакції осіб, які дають завідомо неправдиві показання, можуть бути самовільними висловлюваннями та відгуками, на задані запитання.

Самовільні висловлювання включають усні (словесні) висловлювання і паралінгвістичні сигнали (ключі), що вказують на думки, які приховуються. Останні характеризують те, як саме вимовляються відповіді. Це «як саме» дозволяє тлумачити відповіді допитуваного певним чином і є головною ознакою для діагностики поведінки за особливостями мови. До даної категорії належать: а) помітні зміни швидкості мови та гучності звуку (особи, які говорять неправду, зазвичай повідомляють відомості м'яким і високим голосом); б) бурмотіння, зміна тональності голосу і якості (глибини, частоти, ритму) дихання; в) надмірна дружелюбність або підкреслена повага; г) заява про те, що допитуваний почуває себе незручно або «неважно»; д) скарги на понижену чи підвищену температуру в приміщенні; е) заяви про те, що допитуваний обмежений в часі й не може затриматися на тривалий період; є) обвинувачення або усні атаки на слідчого з метою зміни теми розмови; ж) завчасні вибачення: допитуваний може сказати при цьому, що, на його думку, спілкування не буде вдалим, допит навряд чи досягне своєї мети тощо.

Вербальний зміст відповідей на запитання слід розглядати та оцінювати у взаємозв'язку із спостереженням за невербальною поведінкою допитуваного. Тут важливим є сприйняття слідчим змісту відповіді — відгуку допитуваного на поставлене запитання, зокрема: 1) сильне заперечення, яке послаблюється з часом (заперечення у невинуватих, має тенденцію ставати сильнішим); 2) особа під час допиту змінює форму звернення до слідчого; 3) замість розповіді про деталі події, допитуваний вдається до схематичного викладу відомостей, або ж до однотипності, «завченості» різних деталей, що дотично стосуються події злочину; 4) особа намагається дати відповідь на всі запитання слідчого, починаючи з таких словосполучень: «Я не намагаюсь Вас заплутати, але», «Ви, швидше, не повірите мені, однак» і т. п.; 5) у змісті відповіді є зміни у синтаксисі або порушена структура речення; порушений порядок слів у реченні: початок речення знаходиться в середині, порушується зв'язок між словами; 6) «забування» обставин, які навряд чи могли бути забуті даною особою із врахуванням часу, що пройшов з моменту події, її вікових, мнемічних та професійних особливостей; 7) вживання невластивих допитуваному мовних форм, оціночних суджень, які раніше були використані іншими допитаними особами; 8) невідповідність показань (повністю або частково) безсумнівно встановленим доказам у справі; 9) допитуваний перериває запитання відповіддю ще перед тим, як його закінчив слідчий; 10) особа повторює запитання, намагаючись виграти час для роздумів.

Невербальні реакції є відповіддю, не вираженою словами. При цьому невербальна поведінка контролюється допитуваним менше, ніж словесна: люди зазвичай думають перед тим, як говорять, а тому перше може бути зафіксоване при візуальному контакті. Спостереження за невербальною поведінкою дозволяє виявляти групи ознак, що вказують на правдивість чи неправдивість показань допитуваного, не пов'язаних із самим фактом виклику на допит, що виникають як реакція на уточнюючі питання, на пред'явлення доказів у справі. До таких ознак належать: а) фізіологічні реакції — скорочення м'язів обличчя, розширення або звуження зіниць, спітніння чола, рум'янець на щоках, які проявляються долі секунди, порушення дихання, пересихання в роті; б) мова тіла — спрямування погляду в бік або вниз, в простір чи всередину себе, несвідоме потирання пальцем повіки, вушної раковини; набуття так званих закритих постав — схрещування рук на грудях, зціплення пальців рук; ритмічні рухи пальців рук, ступні, періодичне човгання на стільці, обертання різного роду невеликих предметів, що випадково опинились під рукою, покусування губ.

Більшість винних після вчинення злочину знаходяться у стані стресу. Вони намагаються позбутися стресу, і завдання слідчого — переконати таких осіб, що вихід із стресової ситуації лише один — дати правдиві показання по факту вчиненого злочину та надати допомогу слідству. Деяких підозрюваних (обвинувачених) від давання правдивих показань стримують певні моральні настанови, почуття страху за вчинене, побоювання втратити свій авторитет і т. п. З огляду на це, слідчий повинен, насамперед, з'ясувати мотиви такої поведінки, а також нейтралізувати їх. Кожен злочинець побоюється відповідальності та покарання, тому при допиті необхідно змирити його з думкою, що кримінальна відповідальність неминуче настане, і питання лише в тому, яким буде покарання. Дана тактична лінія повинна пронизувати весь допит.