52. Психологічні особливості допиту в безконфліктній ситуації.

При допиті особи, яка намагається правдиво викласти обставини справи, особливу увагу слід звернути на з'ясування особливостей сприйняття нею різних об'єктів навколишнього світу умови, в яких вона сприймала подію, вплив сторонніх факторів на її рецептори, взаємодію різних почуттів, закономірності сприйняття, вплив життєвого, професійного досвіду допитуваного на процеси сприйняття, пам'яті, можливість спотворення сприйнятих явищ, щоб можна було найоб'єктивніше оцінити достовірність її показань. Згодом, використовуючи ці дані, потрібно відповідним чином формулювати запитання.

Система запитань слідчого — тактичний засіб правомірного психологічного впливу на допитувану особу. Психологічний вплив, вказує М. І. Єнікеєв, здійснює не тільки зміст, але й послідовність запитань, активуючи мислену діяльність допитуваного. Запитання повинні відповідати наступним вимогам: бути змістовно однозначними, зрозумілими та конкретними, простими за конструкцією та лаконічними, і у той же час стимулювати розгорнуту відповідь; бути належними до предмету допиту; відповідати логічним етапам вирішення слідчих завдань; не містити навідного впливу, а також тактично програшної інформації.

Необхідно враховувати, що сама по собі постановка запитання несе певну інформацію для допитуваного. Система ж запитань може скласти враження про ступінь поінформованості слідчого.

За обсягом запитання, які ставляться допитуваному, можуть бути основними (спрямовані на з'ясування основних відомостей у справі) та доповнюючими (спрямовані за з'ясування фактів, упущених допитуваним у вільній розповіді).

Залежно від мети, запитання поділяються на: уточнюючі або конкретизуючи (спрямовані на найповніше і найточніше з'ясування обставин, що мають значення для справи), нагадуючи (спрямовані на оживлення пам'яті допитуваного, викликання у нього асоціацій) та контрольні (спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним).

Виходячи із способу навіювання, запитання поділяються на нейтральні (формулювання відповіді на ці запитання цілком залежить від волі допитуваного) та розділювальні (або-або).

Забороняється ставити також неправдиві запитання, у яких формулюється думка, завідомо відома слідчому як неправдива. Наприклад, знаючи, що свідок у названий день не міг бачити обвинуваченого, слідчий формулює питання наступним чином: «Коли Ви бачили обвинуваченого — зранку чи ввечері?».

Законодавець забороняє ставити й навідні питання, у яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї. Навідні запитання у свою чергу поділяються на запитання прямого навіювання, для прикладу, «Чи знаходився Петренко на місці події?» замість запитання: «Кого Ви бачили на місці події?», та непрямого навіювання, наприклад, «Чи не в кросівках чорного кольору була людина, яка викрала гаманець у потерпілого?» (конструкція таких запитань може створити у допитуваного негативну оціночну настанову щодо особи або події, які становлять інтерес для слідчого). Недопустимість навідних запитань визначається їх негативним навіювальним впливом на допитуваного, так звана негативна конструкція запитання. Найінтенсивніший навіювальний вплив мають прямі твердження слідчого. Однак навіювання може бути і результатом умисних чи неумисних підказок і уточнень, які слідчий робить по ходу викладу, намагаючись наблизити допитуваного до найточнішого, на його думку, опису подій. Довіряючи слідчому, допитуваний нерідко дуже чуйно реагує на такі підказки та уточнення, коректує та підправляє свої відповіді відповідно до того, що вже встановлено у справі. Іноді надмірна наполегливість, з якою слідчий задає добросовісному свідкові одне й те ж питання про певну обставину, може перетворити це питання у навідне, що навіює допитуваному думку про те, що від нього вимагають іншого висвітлення події.

Особливістю характеризується комунікативна ситуація, зумовлена байдужим ставленням допитуваного до діяльності правоохоронних органів. Такі особи, не бажаючи говорити неправду, вводити слідство в оману неправдивими показаннями, у той же час не хочуть надавати їм допомогу, по суті, займають позицію стороннього спостерігача. Пасивна поведінка цих осіб на допиті пояснюється небажанням бути втягнутим у сферу кримінального судочинства, низьким рівнем правосвідомості, побоюванням за свою безпеку, за безпеку своїх близьких.

Тим не менше, при психологічно правильному підході можна уникнути конфліктних відносин з такими особами та врешті-решт схилити їх дати розгорнуті показання. Іноді це вдається зробити, поговоривши з ними про їхні ціннісні орієнтації, життєву позицію. Даючи оцінку кримінальної ситуації, що є предметом допиту, необхідно сформувати у свідка особистісне переживання цієї події, персоніфікувати її стосовно допитуваного. З такими особами безрезультатно вести мову про громадянський обов'язок, процесуальний обов'язок давати повні та правдиві показання. Розмову на дану тему доцільно переводити в коло звичних, близьких до їх свідомості уявлень.