49. Психологія особи, яка проводить обшук.

Беручи до уваги обставини справи, характер шуканих предметів, особливості особи обшукуваного, слідчий повинен уявити собі, які можливості для того, хто ховає, дає дана обстановка і як ці можливості можуть бути реалізовані саме цією особою.

Проте тут необхідно пам'ятати, що якщо слідчий, проводячи обшук, намагатиметься уявити собі, як він би сам сховав ту чи іншу річ, то він ризикує допустити помилку. Йому слід думати не про те, як би він діяв в даній ситуації, а про те, як повинен був діяти обшукуваний.

Аналізуючи можливі мислені процеси обшукуваного при виборі ним місця і способу укриття об'єкту, слідчий повинен враховувати не лише його психічні особливості, інтереси, але й знати про дії, вчинені до проведення обшуку. З цією метою з'ясовується, які місця він найчастіше відвідував, які предмети здавав у ремонт і т. п. Це вимагає не лише констатуючого підходу, а вивчення психології вчинків — від намірів до наслідків.

Необхідно враховувати при обшуку фізичні та матеріальні можливості обшукуваного, оскільки від них також залежить можливість або неможливість вчинення конкретних дій, спрямованих на приховання шуканих речей. Так, для обладнання сховища необхідні ті чи інші інструменти, матеріали, пристосування. Тому при підготовці до обшуку та в його ході належить з'ясувати, які інструменти були або є в наявності обшукуваного та могли бути ним використані.

Вказівки для подальших пошуків слідчий виявляє і в таких знахідках, які важливі не самі по собі, а відіграють проміжну роль. До таких вказівок можна віднести наступні:

1) поведінка заінтересованих осіб щодо певного предмету (спроби заховати або знищити його, відволікти від нього увагу, особливе нервування обшукуваного, пов'язане з цим предметом);

2) сумнівність пояснень з приводу того чи іншого предмета. В таких випадках рекомендується спеціально опитати обшукуваних про предмети, які оглядаються, причому питання слід ставити так, щоб не показати заінтересованим особам, що від їх пояснень залежить рішення слідчого про вилучення даного предмету;

3) підозріле поєднання предметів, виявлених при обшуку. Так, повинно привертати увагу слідчого надмірна кількість однорідних предметів, що перевищують нормальні потреби сім'ї. Іноді окремі речі самі по собі не можуть мати значення для справи, але, знаходячись в розпорядженні конкретної особи, породжують серйозні сумніви (наприклад, зв'язка ключів, знайдена в особи, яка підозрюється у вчиненні квартирних крадіжок);

4) невідповідність характеру знайдених предметів особі обшукуваного (наприклад, виявлення при обшуку в квартирі старого холостяка різноманітних дитячих речей, одягу, іграшок, солодощів);

5) сумніви про те, що знайдені предмети належать обшукуваному;

6) підозрілий спосіб зберігання виявлених предметів (наприклад, парасолі під матрацом ліжка у спальні);

7) незвичні властивості окремих предметів.

Слідчий повинен диференціювати реакції обшукуваного, розібратися в тому, які з них викликані подією в цілому, а які мають локальний характер, тобто стосуються певної ділянки приміщення або предмету.

Обмірковуючи проміжні результати обшуку, необхідно контролювати обґрунтованість своїх рішень та висновків. У цьому допомагає попереднє вивчення властивостей та ознак шуканих об'єктів, з урахуванням можливих спроб з боку обшукуваного їх змінити та зробити невпізнаними (розборка, перефарбовування, перешивка, розкрій, видалення яскравих ознак тощо).

Іноді непогані результати приносить так звана словесна розвідка. Перед тим, як перейти до обшуку чергових об'єктів, необхідно оголосити про наступну стадію обшуку та прослідкувати за поведінкою присутніх. Словесний подразник, посилюючи збудження, може викликати відповідну реакцію з боку обшукуваного.

На думку С. Ф. Денисюка та В. Ю. Шепітька, словесна розвідка виконує також функцію збудження інтересу до спілкування зі слідчим. Реалізація такого прийому стимулює обшукуваного до зміни своєї поведінки та втягує у спілкування.

Тому в ході обшуку рекомендується говорити з обшукуваним, задавати йому запитання про розташування приміщень, призначення, приналежність та властивості тих чи інших предметів. Не виключено, що при цьому тембр голосу та манера говорити видадуть хвилювання співрозмовника, викликане наближенням слідчого до захованої речі.

Якщо слідчий не боїться яких-небудь ексцесів з боку обшукуваного, можна доручити йому відкривати сховища та перекладати окремі речі. У такий спосіб при наближенні обшукуваного до «заповітного» місця інколи вдається викликати та розпізнати його хвилювання. При цьому також створюється додаткова можливість виявити тенденції заінтересованої особи, намагання відвести від даного місця, загальмованість та неадекватність його дій, тобто їх невідповідність даній обстановці (наприклад, спроба відкрити замок ключем, що не підходить до нього).

При обшуку, зазначає М. І. Єнікеєв, слідчий повинен не просто шукати, а діяти, постійно здійснюючи вплив на обшукуваного. Найчастіше добровільна видача шуканого відбувається не у зв'язку з першою пропозицією слідчого добровільно видати відповідні предмети, а у відповідь на його правильно здійснювані першочергові пошукові дії. Так, відомий випадок, коли постійні погляди слідчого на шафу привели до добровільної видачі схованої там зброї. «Беріть, і так вже все знаєте», — оголосила при цьому господиня квартири, в якій відбувався обшук.

Другим напрямом впливу на обшукуваного є послаблення його захисних бар'єрів, зниження його опору. У зв'язку з цим слідчому хоча б орієнтовно необхідно знати спонукання обшукуваного до ховання шуканих об'єктів (сором перед родичами, сусідами, співробітниками; страх перед покаранням; побоювання нашкодити престижу, втратити добру репутацію і т. п.).

Залежно від характеру мотивації поведінки обшукуваного, слідчий визначає тактику взаємодії з ним. В одних випадках акцентується увага на вигодах, пов'язаних із добровільною видачею, в інших — підкреслюється правило нерозголошення результатів обшуку. У такий спосіб слідчий спростовує мотиви поведінки обшукуваного, висунуті ним для виправдання своєї поведінки.