42. Здібності особистості.

Доки людина не почала займатись певною діяльністю, у неї існують лише потенційні здібності. Як тільки вона починає цією діяльністю займатися, її потенційні здібності стають актуальними.

Здібність — це динамічна функціональна структура особистості, що визначає якість засвоєння знань та виконання людиною відповідної діяльності.

В юриста здібності тісно пов'язані з такими якостями, як специфічні особливості пам'яті, емоційні властивості, рівень інтелекту. Стосовно знань, навиків та вмінь юриста здібності виступають як умова, що забезпечує їх набуття.

Усі здібності людини можуть бути виокремлені у чотири групи: елементарні, складні, загальні та часткові.

Елементарними загальними здібностями є здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати та виконувати рішення, запам'ятовувати.

Елементарними частковими здібностями є більш складні властивості особистості, такі як музичний слух, критичність мислення, рішучість, наполегливість смислова пам'ять.

Складними загальними здібностями є здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, гри, навчання, спілкування один з одним.

Складні часткові здібності розвивались спочатку до ремесел, а потім до професій. Саме до них належать здібності до оперативно-розшукової та слідчої діяльності.

Іноді про здібності юристів говорять лише тоді, коли вони виняткові, або проявляються як обдарованість чи наближаються до таланту. Обдарованість — це сукупність ряду здібностей, що зумовлює особливо успішну діяльність людини в певній сфері та виділяє її серед інших осіб, які навчаються чи виконують таку ж діяльність за тих же умов. Обдарованість зазвичай проявляється в наявності різносторонніх здібностей.

Рівень та ступінь здібностей в особистості виражають поняття таланту і геніальності. Талантом називають таку сукупність здібностей, які дозволяють одержувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю та новизною, високою досконалістю та суспільною значимістю. Особливістю таланту є високий рівень творчості при виконанні діяльності.

Геніальність — це вищий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципово нове в тій чи іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспільства історичне та позитивне значення. Відмінність генія від талановитої людини не стільки в ступені обдарованості особистості, скільки в тому, що геній створює цілу епоху в галузі своєї діяльності.

Названі види здібностей не притаманні людині як дещо вроджене. Здібності формуються протягом життя та діяльності. Прийнято вважати, що формування здібностей проходить на основі задатків, вроджених анатомо-фізіологічних особливостей людини, насамперед, центральної нервової системи. При цьому розрізняють вроджені та спадкові задатки.

43. Мотиваційна сфера особистості.

Будь-який вчинок може бути об'єктивно і правильно оцінений лише тоді, коли будуть повністю встановлені та зрозумілі його мотиви. Тільки знаючи мотиви прийняття рішення людиною, можна всебічно оцінити її дії та вчинки, її особистість загалом. Ось чому в законі серед обставин, що підлягають обов'язковому встановленню у кожній кримінальній справі, вказані мотиви злочину (п. 2 ст. 64 КПК України).

Результати, яких досягає людина в своєму житті, на 70 % залежать від мотивів, які спонукають її досягати поставленої мети.

Мотив — це спонукання, спрямоване на задоволення значимої для людини потреби. Мотив зумовлює формування намірів людини прийняти рішення вчинити певні дії або утриматись від них задля досягнення поставленої мети. Тому мотиви, як спонукальні сили, лежать в основі різних, в тому числі і злочинних, дій людини, що пояснюють їх вчинення.

Людська діяльність зазвичай полімотивована, тобто визначається не одним, а кількома мотивами, що знаходяться у відповідній ієрархії між собою. Така система мотивів утворює мотиваційну сферу або мотивацію.

Мотивація — це неодноразово повторювальний процес вибору і прийняття рішення людиною на основі оцінки нею різних поведінкових альтернатив, в яких закладені різні мотиви, спонукання.

Мотивація тісно пов'язана з емоційними явищами. Емоційно-ціннісне ставлення людини до світу виражають значущі для людини моменти і складають ту загальну широку сферу, в межах якої розгортаються не тільки пасивно-емоційні процеси, переживання, але й активно-дієві, актуальні мотиваційні процеси. Емоції відіграють важливу роль у регулюванні динамічної сторони мотивації.

Мотиваційна сфера знаходиться у постійному розвитку під впливом зовнішнього середовища, свідомості людини.

Для юристів одним з цікавих підходів до проблеми мотивації є когнітивний підхід, в якому особливе значення надається свідомості, знанням людини. В даному підході використовується таке поняття як «когнітивний дисонанс». Під ним розуміють негативний збудливий стан, який відчуває людина в ситуації невизначеності, зумовленої тим, що вона володіє двома і більше суперечливими даними, думками, уявленнями про один і той же об'єкт, явище, які необхідно пояснити. Стан когнітивного дисонансу починає здійснювати на людину сильний емоційний вплив, особливо в ситуаціях, коли необхідно приймати відповідальні рішення, вирішувати конфліктні відносини і т. п. (наприклад, поведінка слідчого, який розпочинає розслідування злочину, вчиненого в умовах неочевидності, прийняття ним рішення про затримання підозрюваного, проведення обшуку).

Вчиняючи ті чи інші дії, спостерігаючи за поведінкою інших осіб, людина, як правило, намагається їх пояснити. Причинне пояснення вчинків людини в психології одержало назву казуальної атрибуції (з лат. causa — причина, attribo — надаю, наділяю). З тієї точки зору, одні люди вважають, що досягнуті ними результати, успіхи в діяльності, а також невдачі, залежать головним чином від них самих (так званий внутрішній локус контролю), інші ж, навпаки, переконані, що все залежить від зовнішніх факторів, від обставин, що складаються незалежно від їх волі, від випадку (так званий зовнішній локус контролю). Це призводить до того, що спрямованість осіб першої групи визначає їх більш високу відповідальність, більшу наполегливість на шляху до досягнення поставленої мети. Тому в таких людей визначальною є мотивація досягнення успіху. Для осіб другої групи провідною є мотивація уникнення невдачі.

Як показали результати дослідження великої кількості прокурорських працівників, професійно успішні працівники прокуратури мають справді більш виражений внутрішній локус контролю, що свідчить про те, що в них вищий рівень персональної відповідальності за події, що відбуваються, за прийняті рішення та їх наслідки, більше ініціативи. Вони переконані, що самі досягли всього, що було та є в їх житті, завдяки власній волі та енергії.

Існує і ще одна психологічна відмінність між двома названими групами людей. Особи, мотивовані на досягнення успіху, в разі невдачі, не опускають руки. Їх активність та наполегливість ще більше зростають. Навпаки, в осіб, які мотивовані на уникнення невдачі, в разі такої невдачі, як інтерес до вирішення поставленого завдання, так і результативність їх діяльності падають.