34. Фізіологічний афект: суть, діагностичні ознаки, фази розвитку та значення в юрисдикційній діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану. Звідси за наявності фізіологічного афекту не ставиться питання про неосудність особи, оскільки фізіологічний афект є не хворобливим тимчасовим психічним станом, якому притаманні власні зміни в процесах нервової діяльності.

Фізіологічний афект не входить і до медичного критерію обмеженої осудності (ст. 20 КК України). Це зумовлено тим, що обмежена осудність пов'язана винятково з хворобливими психічними розладами людини, у той час як причинами фізіологічного афекту є зовнішній подразник і психоемоційний стан особи.

Виходячи з того, що предметом психіатрії є психіка людини в патології, а предметом психології — здорова психіка, то для юридичної психології інтерес становить фізіологічний афект.

Причини, що викликають стан фізіологічного афекту можуть бути двоякого роду. По-перше, це обставини, що загрожують фізичному існуванню людини, пов'язані з її біологічними інстинктами та потребами, для прикладу, безпосередня чи опосередкована загроза життю. По-друге, фізіологічний афект може бути викликаний вчинками оточуючих, їх висловлюваннями, соціальними оцінками, що глибоко торкаються самооцінки людини, травмують її особистість.

Фізіологічний афект незважаючи на свою незвичну форму виразу, є цілком нормальним психічним явищем. Багато почуттів можуть проходити в афективній формі. Наприклад, відомі випадки афективного захоплення глядачів в театрі, шумній юрбі людей.

На експертному матеріалі встановлено, що фізіологічний афект найчастіше реєструється в осіб у віці до 30—40 років або у інфантильних осіб; у жінок; у осіб холеричного темпераменту. До додаткових несприятливих факторів, що полегшують або видозмінюють розвиток афектів, належать: стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння, соматичні захворювання і стани видужання, психічне та фізичне перенапруження, тривале позбавлення сну, емоційне та соматичне виснаження, виражений синдром менструального напруження, вагітність, вживання психостимуляторів і т. п.

У ст.ст. 116, 123 КК України законодавець вказує на сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Такий стан психологи називають «афектом гніву», оскільки поняття «сильне душевне хвилювання» не є науковим, а швидше побутово-оціночним судженням.

Афект гніву викликається надсильними конфліктними ситуаціями, коли об'єктом гніву є людина, «винувата» у створенні конфлікту. Оволодівши душевною сферою індивіда, сильна емоція гніву штовхає його на поведінку, що задовольняє імпульс потреби (вбивство, тілесне ушкодження, знищення майна і т. п.). Однак не кожна людина, яка переживає афект гніву вчиняє злочин. У такому стані одні ображають «винуватця», інші б'ють посуд, рвуть на собі одяг, вчиняють інші подібні дії і лише деякі вчиняють злочини.

Людина з високою правосвідомістю для задоволення потреби помсти навіть у стані афекту гніву не зможе вчинити вбивство чи нанести тяжкі тілесні ушкодження, оскільки завдяки правовому контролю такі суспільно небезпечні діяння виключені із шаблону її поведінки.

Афективна поведінка людини виявляється як цілісне психічне явище, своєрідний симптомокомплекс вегетосоматичних, поведінкових ознак, що доповнюються суб'єктивними переживаннями, відчуттями, частковою зміною свідомості. Сукупність всіх цих об'єктивних ознак та суб'єктивно пережитих відчуттів дозволяє розпізнати дійсно фізіологічний афект та відрізнити його від симулятивної поведінки.

Діагностичними ознаками фізіологічного афекту є:

1) суб'єктивна раптовість виникнення афективного збудження для самої особи, в якої виник афект;

2) короткочасний, вибуховий характер емоційної розрядки;

3) інтенсивність емоційних переживань, що проявляється у м'язевому напруженні, руховому збудженні у вигляді імпульсивних дій (так звані звичні автоматизми);

4) «звуження» свідомості, концентрація мислення на афективно забарвлених переживаннях, внаслідок чого особою усвідомлюється лише найближча мета та приймаються неадекватні ситуації рішення на шкоду власним інтересам і планам, про що вона згодом зазвичай шкодує;

5) порушення пізнавальних процесів (фрагментарність сприйняття, часткова амнезія того, що відбулося тощо);

6) зовнішні ознаки порушення вегетативної нервової системи (зміна кольору шкіри обличчя, афективно забарвлена міміка, переривання мови з порушенням артикуляції, зміненим тембром голосу, повільним темпом вимови слів);

7) зниження емоційно-вольової регуляції поведінки, самоконтролю;

8) післяафективне виснаження нервової системи, упадок сил, зниження активності, загальмованість.

Для правильного вирішення питання про те, чи знаходився суб'єкт у стані фізіологічного афекту, окрім вищеназваних ознак необхідно дослідити: а) характер афектогенної ситуації; б) індивідуально-психологічні особливості особистості; в) психофізіологічний стан особи напередодні вчинення злочину; г) характер дій особи в момент вчинення злочину; д) особливості поведінки особи відразу ж після вчинення злочину, її реакція на слова оточуючих, ставлення до своїх протиправних дій та до наслідків, що настали.

До індивідуально-психологічних особливостей особистості, що схиляють до афекту, належать: значна перевага процесів збудження над процесами гальмування, емоційна неврівноваженість, підвищена чуттєвість (сенситивність), вразливість, схильність до загострення уваги на психотравмуючих факторах, висока, але не стійка самооцінка. На появу афективної реакції також впливають вікові особливості суб'єкта, його тимчасовий функціональний психофізіологічний стан (втома, безсоння тощо).

У динаміці фізіологічного афекту виділяють три послідовні фази або стадії: перша — сприйняття гострого подразника та наростання емоційної напруги; друга — кульмінація (так званий афективний вибух); третя — виснаження афективного збудження. Стриматися, не втратити контроль над собою на першій стадії розвитку фізіологічного афекту може будь-яка людина, в тому числі й дитина. На другій стадії зробити це вже, як правило, не вдається. На третій стадії настає спокій, деяка втома, інколи — упадок сил, байдужість до всього, каяття і, навіть, сонливість (так званий афективний шок).

Для встановлення наявності афекту необхідно вивчити всі обставини вчинення злочину, однак особливо важливо з'ясувати, чи вчинено злочин безпосередньо після виникнення злочинного умислу чи ні.

Афект є короткочасним емоційним переживанням. Відповідно, підкреслює Т. Г. Шавгулідзе, якщо після виникнення злочинного умислу до його реалізації пройшов значний час, то виключено і вчинення злочину в стані афекту. Афект може тривати секунди і хвилини, але не години.

Для визначення наявності афекту суди значну увагу приділяють встановленню способу вчинення злочину. При афекті виключена можливість вчинення злочину способом, пов'язаним з обмірковуванням, попередньою оцінкою обстановки. Утім, в стані афекту злочинець для досягнення своєї мети може використовувати різні способи (наприклад, вбивство способом удушення мотузкою).

Крім того, для з'ясування існування афекту необхідно всебічно вивчити кожен конкретний випадок. Люди по-різному реагують на одні й ті ж подразники. Деякі характеризуються легкою збудливістю і навпаки: тривалістю та глибиною емоційних переживань.

Для правильного вирішення питань, пов'язаних з наявністю афекту, можуть знадобитись і спеціальні знання психологів та психіатрів.