30. Стан стресу: поняття, види, стадії (фази) стресу та його значення в юрисдикційній діяльності.

Тривале переживання емоцій тривоги, страху може свідчити про те, що суб'єкт знаходиться в стані стресу. Стрес (з англ. stress — тиск, напруженість) — це стан психічної напруженості, що обумовлений адаптацією психіки людини, її організму в цілому до складних, мінливих умов життя.

Виникаючи, стрес спочатку, до певної межі, мобілізує внутрішні резерви психіки, всього організму людини, її адаптаційні можливості, вольову, пізнавальну активність, в силу чого є певним стимулюючим фактором, що позитивно впливає на ефективність її життєдіяльності. В цьому полягає мобілізуючий ефект стресу.

Людина реагує не тільки на справді існуючу небезпеку, але також на загрози і символи небезпеки, які пов'язані з переживаннями у минулому. Саме це і дозволяє їй знаходитись у стані повної готовності, пускати в хід свої захисні механізми за той незначний відрізок часу, що відокремлює виникнення стресу від прояву його аспектів.

Однак, при тривалому впливі несприятливих факторів, по мірі вичерпання захисних, адаптаційних резервів організму, стрес призводить до протилежного результату та здійснює руйнівний, дезорганізуючий вплив на психіку, нерідко спричиняючи повний зрив її діяльності. З такої точки зору можна вести мову про деструктивний вплив стресу на психіку людини.

Фізіологічними стресорами може бути висока температура, різного роду інтоксикації, шум тощо. Стрес може виникати під впливом монотонності трудової діяльності, тривалої ізоляції, міжособистісних конфліктів тощо. Сильним стресором може бути реально сприйнята людиною загроза її життю, здоров'ю, благополуччю, а також аналогічна загроза її близьким.

Розрізняють три види психологічного стресу, що відрізняються за інтенсивністю та впливом на діяльність людини: 1) еустрес — оптимальна, безумовно сприятлива для людини та її життєдіяльності неспецифічна активність психічної діяльності; 2) дистрес — надмірна (для даної особи) і така, що перевищує вимоги ситуації психологічна активність, яка несприятливо впливає на поведінку людини; 3) гіперстрес — надінтенсивна неспецифічна психологічна активність, нестерпна за навантаженням, що руйнує психічну діяльність і поведінку людини.

Емоційний стрес буває короткочасним, насиченим яскравими афективно забарвленими, імпульсивними поведінковими реакціями, а також тривалим, таким, що має затяжний у часі характер.

Особливий інтерес у кримінально-правовому відношенні становлять факти, які свідчать про те, що у стресовому стані в людини помітно ускладнюється оцінка сили фактору небезпеки, спостерігається тенденція до завищення такої оцінки. Дану закономірність необхідно враховувати при розслідуванні злочинів, пов'язаних з перевищенням меж необхідної оборони, при оцінці суіцидних вчинків, поведінки потерпілої особи у справах про злочини проти статевої свободи і недоторканності, коли є підстави вважати, що особа знаходилася в психічно безпорадному стані.

У динаміці стресу виділяють три стадії (фази) його розвитку. Перша — стадія тривожності, яка характеризується тим, що під впливом психотравмуючих факторів у суб'єкта виникає стан тривоги, хвилювання. Друга — стадія опору, яка полягає в адаптації людини до нових, ускладнених умов діяльності, використовуючи внутрішні ресурси організму. Третя — стадія виснаження, на якій настає спад опору організму, знижується працездатність, критичність мислення, що призводить до дезорганізації діяльності, нервово-емоційного зриву і, навіть, може закінчитися смертю.