27. Почуття: поняття, класифікація, групи почуттів.

Поряд з терміном «емоція» у психології вживається і поняття «почуття». Найчастіше вони співвідносяться як зміст (почуття) і форма (емоції). Так, ми говоримо: «я відчуваю страх», «почуваю біль».

Емоції і почуття в широкому розумінні є синонімами. У вузькому ж розумінні почуття — це переживання, що виникають у певний, конкретний момент, за певної ситуації. Однак, якщо емоції частіше ситуативно обумовлені, то почуття, на відміну від них, більшою мірою визначаються соціальними, моральними, суспільно-історичними умовами, що впливають на формування особистості, характеризуються більшою стійкістю, глибиною і тривалістю переживань. Почуття виникають як результат узагальнення багатьох емоцій. І, навпаки, емоція є конкретною, елементарною формою переживання почуттів. Почуття як вищі переживання притаманні лише людині.

Розрізняють три групи почуттів: моральні, естетичні та інтелектуальні (пізнавальні). Їх ще називають вищими почуттями.

Моральні почуття відображають оцінку дій, поведінки, подій на основі прийнятої в суспільстві моралі. Система моральних почуттів включає почуття справедливості, честі, обов'язку, відповідальності, патріотизму, солідарності, дружби.

Естетичні почуття виникають в результаті переживання людиною краси або потворності об'єктів, що сприймаються нею. Постійно супроводжуючи людську діяльність, естетичні почуття стають активними двигунами людської поведінки.

Інтелектуальні (пізнавальні) почуття виникають у процесі здійснення розумової та дослідницької діяльності. Зі всієї багатоманітності інтелектуальних почуттів основним вважається почуття ясності та чіткості мислення, здивування, подиву, здогадки, впевненості, сумніву.

У психологічній літературі виділяють також практичні почуття, які пов'язані з діяльністю людини.

Якщо діяльність людини протікає дуже успішно, то в її емоційній сфері виникає стан ейфорії (підвищеної активності, балакучості, домінування позитивних емоцій). При дисфорії проявляється невдоволення, похмурість, дратівливість, озлобленість, що не відповідають обставинам.

При манії поряд з покращеним настроєм, спостерігається надмірна активність та пришвидшений темп мислення. При депресії, навпаки, тужливий настрій пов'язується з рухливою та психічною загальмованістю. При цьому можуть з'являтись ідеї самообвинувачення, що призводять до замаху на самогубство.

При апатії людина втрачає інтерес до зовнішнього світу, і до свого власного стану. Зберігаючи здатність мислити, вона втрачає здатність діяти.

28. Стан тривоги (тривожності): поняття, види тривоги та значення в юрисдикційній діяльності.

Стан тривоги (тривожності) — це особливий емоційний стан психічного напруження людини, який виникає в результаті передчуття нею певної, іноді неусвідомленої небезпеки, що неминуче наближається.

Тривога викликає активізацію внутрішніх ресурсів організму, психіки людини ще до того, як настане очікувана подія, допомагає суб'єкту адаптуватися до змінюваних умов свого існування, вистояти в будь-якій кризовій ситуації. З тієї точки зору тривога як нормальний психічний стан (якщо вона не «зашкалює») має позитивне значення. З іншої точки зору, стан тривоги у деяких людей, замість активізації, призводить до безпорадності, невпевненості у своїх силах, пониження продуктивності діяльності, викликає дезорганізацію цілеспрямованої поведінки. В цьому проявляється негативна роль тривоги. Компонентами тривожного стану зазвичай є такі емоції, як поміркований страх, сором, вина.

Тривожність буває двох видів: особистісна та ситуативна. Особистісна тривожність — це стійка, константна властивість характеру, темпераменту, риса особистості, що проявляється у схильності індивіда відчувати тривогу незалежно від сили фактору небезпеки. Чим людина є беззахиснішою, тим більшою видається їй небезпека, тим тривожніше вона себе почуває, тим ширше коло ситуацій, які викликають в неї стан тривоги. У той же час, такі люди дуже обов'язкові та відповідальні, схильні до частих сумнівів, перепровірки зробленого, але мають знижений поріг опору на стрес.

Ситуативна тривожність — це типовий стан емоційної напруги, що обумовлений конкретною ситуацією і може бути різним за інтенсивністю та динамічним у часі.

У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності — так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в даному контексті є для неї істотним компонентом самоконтролю і самовиховання. Однак, тривожність має ірраціональний характер, який полягає в тому, що одна й та ж ситуація для однієї людини може видатися штатною і не викликати емоцій, а для іншої — бути джерелом сильних емоційних переживань.