18. Увага: поняття, види, властивості та фактори, що визначають спрямованість уваги.

Увага — це психічний процес, який полягає у спрямованості та зосередженості свідомості, інших психічних процесів на певному об'єкті, явищі чи діяльності.

У психології розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу.

Мимовільна увага виникає незаплановано під впливом зовнішніх подразників та не вимагає вольових зусиль, триває доти, поки діє зовнішній подразник. Тому цей вид уваги називають також ненавмисним. Вона спостерігається вже у новонароджених.

Довільна увага виникає і розвивається в результаті вольового зусилля та напруги людини і характеризується цілеспрямованістю, організованістю, підвищеною стійкістю. Цей вид уваги ще називають навмисним.

Післядовільна увага виникає з довільної і спрямовує пізнавальні процеси людини в особисто значимій для неї діяльності. Вона виникає після певних вольових зусиль, але коли людина немовби «входить» у роботу, починає легко зосереджуватися на ній. Післядовільна увага привертається значно меншими труднощами, тут часто допомагає ще й звичка. Тому таку увагу іноді називають вторинною.

Існують зовнішні та внутрішні фактори, що визначають спрямованість уваги.

До зовнішніх факторів належить абсолютна сила подразників. Важливе значення має і відносна сила подразника. Серед тихої ночі навіть слабкий шурхіт буде чутним.

Для привертання уваги має значення і раптовість подразника, навіть коли він і не дуже сильний.

До внутрішніх факторів, що визначають спрямованість уваги, належать відповідність зовнішніх подразників потребам людини, значимість, яку вона надає цим подразникам, а також відчуття та емоції. До критеріїв оцінки або властивостей уваги відносять: обсяг уваги, сконцентрованість та розподіл уваги, стійкість уваги, перемикання уваги та уважність.

Обсягом уваги є кількість предметів, що сприймаються одночасно.

Сконцентрованість уваги полягає у виділенні чогось, на що спрямована увага, у зосередженості на чомусь

Розподілом уваги є вміння одночасно слідкувати за кількома об'єктами, явищами чи за виконанням різних дій.

Стійкість уваги позначає велику опірність відволіканням, завдяки чому людина може довго зосереджуватись на певному предметі чи дії. Дана властивість уваги залежить від ряду факторів: особливості матеріалу, ступеня його складності, знайомості, зрозумілості, ступеня інтересу суб'єкта до нього, індивідуальних особливостей особистості

Перемиканням уваги є її свідоме та осмислене переміщення на новий об'єкт чи явище.

Уважність є рисою особистості, яка наділяє людину спостережливістю, здатністю краще сприймати навколишній світ. Уважна людина реагує на події швидше й переживає їх часто глибше.

19. Уява: поняття та види. Роль реконструктивної уяви в слідчій та судовій практиці.

уява — це психічний процес, який полягає в утворенні у свідомості нових образів об'єктів, явищ на основі наявних знань та уявлень.

Уява займає проміжне місце між сприйняттям, мисленням і пам'яттю. Вона завжди сприяє творчій, пошуковій мисленій діяльності слідчого, судді.

Уява неоднаково розвинута в різні періоди життя. Твердження про добру уяву в дітей не може бути прийняте беззастережно. Річ у тім, що у дітей ще недостатньо сформовані уявлення, адже уява — це нове поєднання наявних уявлень. Крім того, уява у дітей ще не повністю контролюється мисленням. Утім, головними рисами дитячої уяви є її яскравість та жвавість.

Як й інші психічні процеси, уява буває довільною (навмисною) та мимовільною (ненавмисною). Довільна уява має місце, коли людина зайнята якою-небудь творчою працею. Це відбувається в процесі створення літературних творів, у діяльності винахідника, конструктора і, навіть, у звичайній праці, коли треба обміркувати й добре уявити те, що будеш робити. Мимовільна уява виявляється тоді, коли ніякого завдання перед людиною не стоїть, проте вона мимоволі починає мріяти, фантазувати. До мимовільної уваги відносяться і сновидіння, в яких образи дійсності нерідко бувають дуже спотвореними.

Залежно від самостійності та оригінальності образів, уява буває

• відтворювальною (її називають також відновлювальною або репродуктивною) та

• творчою (креативною).

Відтворювальна уява виникає на основі описань чи зображень, виконаних іншими людьми. Якби людина не могла досить чітко викликати в своїй уяві образи предметів, явищ та подій, про які повідомляють інші люди, вона б мало їх розуміла і зовсім не змогла б перейняти чужий досвід.

Коли слідчий знайомиться з кримінальною справою, яку прийняв до свого провадження, він уявляє собі, про що йдеться у досліджуваних матеріалах. Складаючи план розслідування, слідчий передбачає уявний хід подій, у нього виникають підозри, версії, що також є продуктами уяви.

Оглядаючи місце події слідчий повинен уявити собі, що тут могло відбутися, як вели себе учасники події. Якщо не відома особа винного, то за окремими слідами слідчий намагається уявити собі його образ для того, щоб згодом цілеспрямованіше провести його розшук.

Значно полегшують слідчо-судову уяву різного роду малюнки, фотографії, креслення, схеми, зліпки, макети моделі.

Творча уява полягає в самостійному творенні нових образів (зазвичай, теж на основі минулого сприйняття). Вона пов'язана з діяльністю людини і є більш складною, ніж відтворювальна уява.

Готуючись до допиту особи, слідчий може уявити, як вона буде реагувати на підготовлені ним запитання, які заперечення буде висловлювати.

Також активно проявляє себе уява при підготовці до проведення обшуку та в ході його проведення, коли слідчий намагається створити для себе загальну картину обшукуваного приміщення.

За характером образів, якими оперує уява, розрізняють

• конкретну та

• абстрактну уяву.

Уява слідчого, прокурора, адвоката, судді оперує образами та уявленнями, які з великою повнотою та конкретністю відображають певні властивості, деталі, на відміну від узагальнених схем, символів, що притаманні абстрактній уяві математиків, фізиків.

Також уява буває пасивною та активною. Відмінність між «пасивністю» та «активністю» полягає у ступені наміру та свідомості. Іноді уява буває настільки активною, що в людини починає проявлятися якість, відома як схильність до фантазування. Тому показання таких людей слід ретельно перевіряти.

Найпоширенішою формою спотворення уяви в людей, які пережили страх, афект, знаходяться у стані посттравматичного стресового розладу, є гіперболізація сприйнятого, що виражається у перебільшенні, зміні розміру, форми та інших якостей об'єкта. Так, потерпілі, які зазнали нападу, нерідко перебільшують зріст, силу, кількість злочинців тощо.

Реконструктивний аспект діяльності слідчого. Мовою кібернетики є блок обробки інформації і прийняття рішення. Важливе значення при цьому має загальний та спеціальний інтелект слідчого. Сучасний слідчий повинен знати багато: кримінальне право, криміналь­ний процес, криміналістику і педагогіку, бухгалтерський облік і судову балістику. І це ще не повний перелік наукових дисциплін, на які спи­рається спеціальний інтелект слідчого під час опрацювання початкової інформації, розгляду гіпотез, версій та розробки планів розслідування.

Реконструктивний аспект судді. Це поточний і завершуючий аналіз зібраної по справі інформації, результатом якого є винесення справедли­вого вироку чи рішення, що відповідає чинному законодавству. У ре­конструктивній діяльності судці реалізуються загальний і спеціальний інтелект, пам'ять, уява, аналітичне і синтетичне мислення, інтуїція.

Мислення судді повинно бути об'єктивним, всебічним, конкретним і певним; інтуїція та уява беруть участь тільки в оцінюванні інформації на початкових етапах дослідження доказів.