16. Закономірності сприйняття часу.

Сприйняття часу — це відображення у свідомості людини послідовності, тривалості та швидкоплинності явищ дійсності.

У людини є певне безпосереднє переживання, «відчуття» часу. Воно зумовлене органічними відчуттями та пов'язане з ритмічністю основних процесів життєдіяльності — пульсу, дихання і т. п. Згідно даних найновіших досліджень, оцінка тривалості коротких часових інтервалів залежить також від внутрішньої температури тіла.

Наша уява про час пов'язана з враженням про хід події, послідовність її окремих моментів, що йдуть один за одним. Тому невипадково у сприйнятті часу розрізняють: а) сприйняття тривалості в часі та б) сприйняття послідовності в часі.

На сприйняття часу впливають різні фактори, в тому числі стимули. Якщо на людину одночасно діють два стимули, то той з них, до сприйняття якого вона приготувалася, буде сприйматися як попередній стимул.

Значний вплив на сприйняття тривалості події в часі також може мати ступінь зайнятості особи в даний часовий інтервал. Час, заповнений активною діяльністю, здається таким, що спливає набагато швидше, порівняно з часом, не заповненим цікавими справами, проведеним в очікуванні неприємних подій, зайнятим одноманітними діями.

Особливу роль в оцінці часу відіграє мотивація. Час, насичений діяльністю, спрямованою на задоволення особистісно значимих мотивів, сприймається більш коротким.

Сприйняття послідовності явищ, як правило, відзначається більшою точністю, ніж сприйняття їх тривалості.

Короткі інтервали переоцінюються, а довгі — недооцінюються. Інтервал здається більш коротким, якщо перший постріл був голоснішим. І навпаки, він здається більш довгим, якщо другий постріл було чути сильніше за перший. Це пояснюється тим, що за однакової тривалості голосний звук здається довгочаснішим. Інтервали, обмежені високими звуками, здаються більш довгими, ніж інтервали, обмежені низькими звуками. Для того, щоб встановити тривалість інтервалів між пострілами свідку необхідно запропонувати постукуванням позначити межі інтервалу, в той час як слідчий хронометрує його дії.

17. Закономірності сприйняття руху.

Сприйняття руху є дуже складним процесом, природа якого ще не до кінця з'ясована. Якщо предмет об'єктивно рухається у просторі, то ми сприймаємо його рух внаслідок того, що він виходить із сфери найкращого бачення і цим змушує нас рухати очима або головою, щоб знову зафіксувати на ньому погляд. Зміщення ж точки по відношенню до положення нашого тіла вказує нам на її пересування у просторі.

Сприйняття руху залежить від швидкості об'єкта, що рухається, і відстані між ним та суб'єктом, який його сприймає: чим більша дана відстань, тим більша неточність сприйняття, при цьому швидкість руху сприймається як повільніша.

Умовно, ознаки відчуття швидкості руху можна поділити на три групи, залежно від того органу відчуття, який відображає цю ознаку:

1) вестибулярний апарат і все тіло людини сприймає такі ознаки, як прискорення, уповільнення, зміна напряму руху та вібрація;

2) зоровий орган сприймає рух за наявності орієнтирів залежно від їх розташування (віддаленості від спостерігача);

3) слухові органи сприймають роботу механізмів.

У сприйнятті руху певну роль відіграють і опосередковані ознаки, що створюють враження руху. Таке враження руху може викликати незвичне для статичного тіла положення частин фігури (піднята нога, відведена рука, яка начебто замахується).