16. Поняття репрезентативності в соціологічних дослідженнях

Репрезентативность (франц. representatif— показательный) — свойство выборочной совокупности представлять характеристики генеральной совокупности. Репрезентативность выборки означа­ет, что с некоторой наперед заданной или вычисленной на фак­тической выборке погрешностью установленное на выборочной совокупности можно отождествить с генеральной совокупностью или, если использовать язык статистики, найти оценки парамет­ров генеральной совокупности. Во-первых, каждая единица гене­ральной совокупности должна иметь равную вероятность попасть в выборку. Во-вторых, во избежание направленного отбора выбор единиц генеральной совокупности нужно производить независи­мо от изучаемого признака. В-третьих, отбор должен производить­ся по возможности из однородных совокупностей. В-четвертых, число единиц генеральной совокупности, отобранных для обсле­дования, должно быть достаточно большим.

Процесс непосредственного определения репрезентативнос­ти выборки складывается из этапов: сопоставление средних по­казателей распределений выборочной и генеральной совокупно­стей; сопоставление форм распределения этих показателей. Сред­ний показатель распределения обычно берется как средняя арифметическая или средневзвешенная арифметическая этого распределения.

Проблема репрезентативности выборки имеет важное значение как проблема правомерности экстраполяции выводов, полученных при анализе выборочной совокупности, на всю генеральную совокупность .

17. Призначення та роль соціальних інститутів в житті суспільства

Соціальний інститут - історично складена форма організації зв’язків та взаємовідносин для задоволення найбільш загальних потреб суспільства. До вивчення соціальних інститутів соціологія вдалася з часу становлення її як науки. Вперше в соціологічній науці поняття "соціальний інститут" застосував Г. Спенсер. Він вважав соціальні інститути каркасом соціуму, що виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. На його думку, суспільний організм складається з трьох основних інститутів: репродуктивного, розподільчого, регулюючого.

Е. Дюркгейм вважав соціальні інститути найважливішим засобом самореалізації людини, а їх призначення, на його думку, полягає у налагодженні відповідальності міжінституціональними формами та новими потребами суспільства.

Не залишив поза увагою даного питання і К. Маркс, який аналізував інститути розподілу праці, родового ладу, приватної власності. При цьому вчений наголошував, що всі соціальні інститути — це форми організації та регулювання соціальної діяльності, що склалися історично під впливом виробничих відносин.

Соціальні інститути та організації відіграють значну роль у житті суспільства.Формальні інститути відіграють велику роль в згуртуванні суспільства. Неформальні соціальні інститути, хоч і регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом.

Соціальні інститути виконують такі функції:

• репродуктивну, закріплення, збагачення і відтворення на новому рівні чи в певній галузі суспільних відносин;

• регулятивну і соціального контролю;

• інтегративну, згуртування суспільства;

• комунікативну або залучення людей до діяльності;

Кожна з цих функцій знаходить своє конкретне втілення у різноманітних соціальних інститутах. Розвиток суспільства визначається, насамперед, рівнем розвитку соціальних інститутів. Розвиток соціальних інститутів проходить: по-перше, шляхом виникнення нових соціальних інститутів, (інститути дипломатії, інститути людини, інститути фінансів і т.д.); по-друге, шляхом удосконалення вже існуючих соціальних інститутів.