31. Особливості анатомо­фізіологічного та психічного розвитку дітей і врахування їх у виховній роботі

Розвиток людини — складний і багатогранний процес. За­лежно від особливостей анатомо-фізіологічного й психічного розвитку дітей поділяють на вікові групи й підгрупи. Загальну картину поділу дітей на вікові групи подано на рис. 2.

Як бачимо, між віковими групами немає чіткої межі. Це зу­мовлено тим, що у процесі розвитку кожна дитина має свою індивідуальну програму.

Для дітей певної вікової групи характерні типові особливості анатомо-фізіологічного й психічного розвитку, які треба вра­ховувати у виховній роботі. Тому батьки, вихователі дошкіль­них виховних закладів, учителі мають добре знати типові особ­ливості фізичного й психічного розвитку дітей відповідної віко­вої групи й на цій основі визначати програму виховного впливу на конкретну дитину. К.Д. Ушинський писав: "Якщо педагогі­ка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повин­на попереду пізнати її також у всіх відношеннях"¹. Але навіть знаючи типові особливості фізичного й психічного розвитку дитини, що належить до певної вікової групи, марно поклада­тися на якісь універсальні рецепти, що обов'язково допоможуть

Рис. 2. Поділ дітей на вікові групи

розв'язати ту чи ту педагогічну проблему. Тут може зарадити лише творчий підхід до справи, який має ґрунтуватися на знан­нях знову-таки особливостей розвитку конкретної дитини. І в цьому плані К.Д. Ушинський, виходячи з постулату, що педа­гогіка — це мистецтво, яке спирається на науку, наголошував: "Ми не кажемо педагогам — робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте закони психічних явищ, якими ви хочете керува­ти, і робіть, керуючись цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосовувати. Не тільки обставини ці без краю різноманітні, але й самі вдачі вихованців не схожі одна на одну. Чи можна ж при такій різноманітності обставин вихо­вання й виховуваних індивідуумів зумовлювати які-небудь за­гальні виховні рецепти?"¹

Тому ми звертаємося до батьків, усіх педагогів, які займа­ються вихованням дітей у дошкільних, загальноосвітніх на­вчально-виховних закладах, з проханням ретельно й відпові­дально ознайомитися з типовими особливостями фізичного й психічного розвитку дітей певних вікових груп. Зважте на пе-

дагогічні рекомендації щодо врахування цих особливостей і виявляйте максимум творчості в розв'язанні конкретних педа­гогічних завдань.

Ранній дитячий вік

Цей період охоплює перші три роки життя дитини. У ньому виділяють грудний вік (перший рік життя) і власне ранній дитя­чий вік (2—3 роки). Передумовою для виділення раннього дитя­чого віку є не лише швидкі темпи розвитку, а й якісні перетво­рення органів і функцій. Ці ознаки найбільш характерні для роз­витку нервової діяльності й поведінки дитини, що зумовлено її взаємодією з навколишнім природним і соціальним середови­щем. Провідну роль у цьому процесі відіграють батьки.

Особливості фізичного розвитку дитини цього віку характе­ризуються такими основними показниками (за О.Ф. Туром) (табл. 1).

Таблиця 1. Особливості фізичного розвитку дитини в ранньо­му дитячому віці

Як видно з табл. 1, зріст тіла й збільшення ваги найбільш інтенсивно відбуваються впродовж першого року життя, хоча й наступні два роки цей процес теж проходить інтенсивно. До­сить швидко в цей період розвивається мозок. Мозок новона­родженої дитини важить у середньому 350—380 г і становить близько четвертої частини ваги мозку дорослої людини. До трьох років вага мозку потроюється, а потім за все наступне життя збільшується на чверть своєї загальної ваги. Хімічний склад дитячого мозку вже на другому році життя в основному відповідає хімічному складу мозку дорослої людини. У ці ж роки формується досить складна внутрішня структура мозку. Уза­галі органічний розвиток мозку стрімкіший, ніж розвиток інших органів дитини.

Прискорений розвиток організму дитини в ранньому віці відбувається за умов раціонального харчування, користування чистим повітрям, водою, сонячним світлом, правильним гігіє­нічним доглядом за тілом, оптимальним чергуванням сну й ба­дьорості.

У ранньому дитячому віці поступово підвищується праце­здатність нервової системи, що виражається у зменшенні нічно­го й денного сну. Уже в першій половині другого року значно поліпшується координація рухів, збільшуються їх швидкість і спритність. Діти починають ходити, долати перепони (пересту­пати через невисокі предмети, підніматися на горбочки, роби­ти кроки не лише вперед, а й назад). У другій половині другого року діти можуть підніматися по невисокій драбинці, перела­зити через колоду, котити м'ячі й навіть перекидати їх іншим, підніматися по дошці, яка піднята одним кінцем від підлоги на 10—20 см. На третьому році життя діти можуть підніматися по драбині й сходити з неї, узгоджувати свої рухи з рухами інших дітей, змінювати рухи за темпом, напрямком, виконувати певні рухи за командою.

У ранньому віці виникають і проходять основні етапи роз­витку мови, справляючи відчутний вплив на розвиток усіх не­рвово-психічних функцій дитини. Своєчасний і правильний розвиток мови є найважливішим завданням виховання дітей протягом перших трьох років життя. Уже до кінця першого року життя дитина розуміє назви окремих предметів, рухів, дій, знає імена близьких людей, повторює певні звуки й навіть деякі

слова. Упродовж другого року життя розуміння мови розви­вається швидше, ніж мовлення дитини. Якщо під час спілку­вання з дитиною в процесі ігрової діяльності, приймання їжі, одягання, купання та ін. правильно називати предмети, певні дії, то вже у півтора року вона починає розуміти в мові дорос­лих усе, що стосується її оточення. Але всі, хто оточує дитину, мають розуміти, що слова треба вимовляти правильно, виразно й ні в якому разі не вдаватися до "сюсюкання". Уміння говори­ти настає лише під кінець дворічного віку, тому що в дитини виникає потреба спілкуватися з тими, хто її оточує, в неї фор­муються нові види практичної діяльності, удосконалюється словесне наслідування. Якщо вміло підходити до формування мовленнєвої діяльності дитини, то її словниковий запас зрос­тає дуже стрімко: з 10—15 слів у півторарічної дитини до 300 у дворічної. На третьому році життя діти добре розуміють мову дорослих про те, що їх оточує або пов'язане з їхньою діяльні­стю. У три роки словниковий запас дитини досягає 1000 слів. До нього входять усі частини мови, з'являються нові речення.

Розвиток мови в ранньому дитячому віці справляє значний вплив на подальший розвиток усіх психічних функцій: уваги, сприйняття, пам'яті та ін. У тісному зв'язку з розвитком мови відбувається й розвиток мислення дитини, яке має виражений наочно-дієвий характер. Дитина мислить образами, мислення її конкретне. Вона може зрозуміти лише те, що спирається на її практичний досвід. Предмет мислення дитини зазвичай зво­диться до того, що вона робить у конкретний момент.

У дітей цього віку можна сформувати певні навички щодо самообслуговування: самостійно їсти ложкою, приносити по­трібний одяг, взуття, одягати шкарпетки, мити руки, умива­тися, дотримуватися норм поведінки за столом та ін. Цей пері­од дитячого життя є важливим етапом розвитку в плані соціаль­ного успадкування від батьків панівних морально-етичних норм поведінки. Дитина все сприймає на віру, відбувається процес копіювання, бо вона не здатна ще до аналізу й оцінювання тих чи тих явищ, дій. Тому всі, з ким дитина спілкується, повинні показувати взірець належної поведінки в різних сферах діяль­ності. К.Д. Ушинський, звертаючись до вихователів (а батьки, дідусі, бабусі — це найперші вихователі), писав: "Без особисто безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє

виховання, що проникає в характер, не можливе. Тільки осо­бистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. Причини тако­го морального магнетизування приховані глибоко в природі людини"¹.

Для дітей 2—3 років провідним видом діяльності є гра. Вони характеризується певною еволюцією — від простого маніпулю­вання іграшками до сюжетно-рольових ігор.

Батьки мають створювати оптимальні умови для забезпечен­ня ігрової діяльності дитини залежно від її віку. Але кожна гра повинна сприяти розвитку дитини — фізичному, психічному, соціальному. Ігрова діяльність дитини — важлива передумова її соціального становлення як особистості. Тут розвиваються взаємини між дітьми й дорослими, а також між самими дітьми. Такі стосунки сприяють формуванню відповідних почуттів, з'являються найпростіші форми емоційних співпереживань, людських емоцій: дитина плаче від чужих сліз, відповідає по­смішкою на посмішку, починає відрізняти хороше від погано­го. Починають розвиватися основи інтелектуальних почуттів (допитливість, цікавість, інтерес до всього, що оточує) та есте­тичних почуттів (задоволення від красивої ляльки, квітучої яблуні, приємної музики).

Емоції дітей раннього віку ще нестійкі, багато в чому зале­жать від ситуації та оточення. Необхідно попереджувати виник­нення негативних емоцій (відчуження, ворожості) та зміцню­вати позитивні (пестливе, привітне ставлення до дітей і дорос­лих). Особливо важливим є попередження негативних емоцій, зокрема таких як гнів, страх.