67 Які основні джерела правового регулювання міжнародного франчайзингу в Україні?

Осн.джерелом правового регул міжн.франчайзингу, тобто комерційної концесії є ЦК і ГК. Відповідно до ЦК за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відповідно до ГК За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Зміст договору франчайзингу полягає в тому, одна сторона (франчайзер) надає іншій стороні (франчайзі) діловий комплекс (фірмове найменування, тов.знак, комерційну інформацію), що має високий імідж на ринку, для здійснення підприємницької діяльності, яка являється аналогічною діяльності франчайзера, та оплачуючи йому за це певну компенсацію (дохід). Поширеність міжнародного франчайзингу не призвела до виникнення універсального міжнародного регулювання цих відносин. Тому при врегулюванні відносин між сторонами та захисті їх прав за договорами міжнародного франчайзингу зазвичай використовуються положення міжнародних конвенцій, що регулюють промислові та авторські права. До таких конвенцій можна віднести: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, Паризький Акт від 24 липня 1971 року змінений 2 жовтня 1979 року, Дата набрання чинності для України: 25.10.95 р., Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року Дата набуття чинності для України: 17.01.1994 р., Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року Набуття чинності для України: 25 грудня 1991 р. Відносини в договорі міжнародного франчайзингу загалом регулюються умовами підписаного договору, а також нормами національного законодавства сторін.

68 Які основні джерела правового регулювання міжнародних розрахунків у формі акредитиву в Україні?

Міжнародна Торговельна Палата «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів» (зі змінами і доповнен. 1993)Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів редакції 1993, застосовуються до всіх документарних акредитивів (включаючи резервні акредитиви тією мірою, якою вони можуть бути до них застосовані), коли вони включаються до тексту акредитива. Вони є обов'язковими для всіх сторін, якщо інше не передбачене в акредитиві.Акредитив за своєю природою являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов'язані й не зобов'язані займатися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий контракт. Отже, установа банку, що оплачує, акцептує й оплатила тратти або негоціює та/або повністю виконує будь-які інші зобов'язання по акредитиву, не є предметом позовних вимог заявника, заснованих на його угоді з банком-емітентом або бенефіціаром. КМУ Постанова від 18 грудня 1996 «Про відкриття акредитивів на оплату товару та фрахту судна для закупівлі соєвого шроту». Міжнарод.регулювання.Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви - 11 декабря 1995, Подписали только 4 государства, ратифицировали и присоединились - 5. Конвенция не вступила в силу на 30.10.2001. Россия не участвует.Ця Конвенція застосовується до міжнародного зобов'язання,: a) якщо комерційне підприємство гаранта / емітента, в якомувидано зобов'язання, знаходиться в Договірній Державі,або b) якщо норми міжнародного приватного права відсилають до праваДоговірної держави, якщо тільки зобов'язання невиключає застосування Конвенції. 2. Ця Конвенція застосовується також до міжнародногоакредитивом, що не охоплюються статтею 2, якщо в ньому прямо зазначено,що він підпадає під дію цієї Конвенції. 3. Положення статей 21 і 22 застосовуються до міжнароднихзобов'язаннями, згаданим у статті 2 незалежно від пункту 1цієї статті. Зобов'язання 1. Для цілей цієї Конвенції зобов'язання означаєнезалежне зобов'язання, під яким у міжнародній практицірозуміється незалежна гарантія або резервний акредитив і якевидається банком або іншою установою або особою, сплатити бенефіціару певну або визначених суму по простому вимогу або на вимогу з поданням інших документів відповідно до будь-якими документарними умовами зобов'язання, що вказують або з яких випливає, що платіж належить через невиконання будь-якого зобов'язання або настання іншої обставини,або на сплату за позикові або авансовані грошові кошти, абояк платіж у погашення будь-якої строкової заборгованостіпринципала / наказодавця або іншої особи.